0 Київ
Ще раз, повільно. Ну, поки не почалося, спробую ще раз. Тільки ви мене відразу не бийте, гаразд? Дослухайте – і спробуйте заперечити. Та цур – цього разу обійдемося без істерик із приводу мого єврейства, зоологічної русофобії, морального падіння і легендарної продажності – інакше як-небудь спробуйте, гаразд? На рівні мозку.
Для початку, як завжди, – парою аксіом визначмо сітку координат, щоби розмова взагалі мала сенс. Перша і головна: батьківщина не тотожна адміністрації. Вона не тотожна їй ніде і ніколи, і прогалини є навіть у Норвегії; у випадках адміністрації нелегітимної, злочинної і безконтрольної інтереси батьківщини і владної групи розходяться під кутом 180 градусів (див. випадки Гітлера, Пол Пота, Туркменбаші, династії Кімів etc).
Бажати поразки Гітлера – нормальне бажання німецького патріота (не плутати зі співробітником Гестапо). Зміцнювати владу Гітлера – значить, бажати подальших нещасть батьківщині і навколишнім народам. Погодилися з цим – чи є заперечення?
Якщо погодилися – розпочинаємо порівняльний аналіз.
Адміністрація Росії сьогодні – адміністрація нелегітимна, злочинна і безконтрольна. За всіма головними показниками – індексом корупції, свободи слова, соціальними гарантіями – ми перебуваємо в цей момент у компанії країн з глибоко азіатським політичним устроєм.
Влада всередині давно узурпована і є де-факто поліцейським режимом, хоча і прикрашена формальними демократичними інститутами. Сперечатися про те, чи є Державна дума вільним парламентом, а відомство [генерального прокурора РФ Юрія] Чайки – органом нагляду за законністю, вибачте. (Усіх, хто хоче про це посперечатися, попрошу вийти із залу, із нормальними – продовжимо).
Отже, усередині в нас – класичний "режим" (його так звана "підтримка" населенням значення для ідентифікації не має – куди ж воно дінеться, населення? На те він і режим; див. приклади вище).
Зовні – анексовано кілька територій у суміжних державах (юридичне прикриття анексії теж не є предметом для дебатів: Австрія Гітлера, країни Балтії за Сталіна і Кувейт Саддама було приєднано в повній відповідності до юриспруденції, чи не правда?).
Продовжімо низку аксіом-нагадувань. Ще ніколи в історії країна з узурпованою особисто владою, країна-агресор, яка протиставляла себе всім, не вигравала у світу на тривалій історичній дистанції. Усе це переможне божевілля завжди і скрізь закінчувалося погано. Іноді це супроводжувалося світовими війнами, іноді обходилося просто деградацією та/або розпадом, але жодного разу не сталося нічого доброго.
Звідси з чистотої формули виводимо: будь-яке зміцнення злочинної адміністрації, будь-яке накопичення її піарного ресурсу, подальше зростання її влади і можливостей – пряма загроза для батьківщини! Не тільки для неї, зрозуміло, але в першу чергу – саме для неї. Бажати шкоди і поразки такій адміністрації – обов'язок патріота.
Як ви вже, можливо, здогадалися, я про мундіаль. Я обожнюю футбол і дивлюся ці мундіалі з 1962 року. Моє життя у ці літні дні розписане наперед і проходить переважно на дивані. Я вболівальник "Спартака" і мені важко бажати поразки Черчесову. Але доводиться.
Я, мабуть, за французів повболіваю або за англійців, і знаєте чому? Тому що жодна перемога французької збірної не дасть Макрону можливості узурпувати владу. Тому що Терезі Мей не світить ні пункту зайвого рейтингу в разі успіху Кейна і Ко. Так у них влаштовано, у "ліберастів". В англійсько-французькому разі футбол – це лише футбол. Гра.
А в наших нехитрих широтах кожен забитий м'ячик або закинута шайба стають черговим шприцом ейфорії, вміло введеним у вену і без того очманілому населенню. Путін негайно і вміло відпіариться наповну, як піарився ще в дні тенісних перемог Кафельникова (у нашого лідера – величезний досвід приходу в роздягальні в годину перемог і зникнення взагалі звідусіль в години поразок).
Утім, з цим мундіалем він вже переміг. Захід, із часів Тетчер і Рейгана розмяклий до рівня повної непристойності, виявився нездатним на виразні колективні реакції. На жаль, ми живемо в такому дивовижному, надзвичайно політкоректному світі, де Мессі не дозволено зіграти в Єрусалимі, зате Салаху можна обійматися з Кадировим.
Ще не розпочавшись, мундіаль 2018 року вже служить зміцненню путінської влади. Сам факт приїзду мільйонів уболівальників, увесь цей веселий міжнародний карнавал – перемога Путіна, і він, будьте спокійні, наповну наростить на цьому рейтинг, щоб ще впевненіше, ніж раніше, творити потім жорстоке беззаконня.
Та, власне, він і чекати не буде. Сенцов. Нехай це ім'я супроводжує вас у ці дивовижні святкові дні, як хустка Фріди.
Сенцов. У ціну олімпійського Берліна–1936 увійшли Ковентрі і Хатинь, писав я чотири роки тому, застерігаючи від ейфорії в дні відкриття сочинської Олімпіади. У ціну вже сочинської Олімпіади – незабаром після того тексту – увійшли і багато тисяч загиблих на Донбасі, і малайзійський "Боїнг"...
Є бажання перевіряти закономірності далі? – ну, вперед. Футбольне свято починається. "О спорте, ти – світ", ага, а як же. Поговоримо через рік, звіримо враження з тими, хто залишиться в живих.
Джерело: Виктор Шендерович / Facebook
