0 Київ
За два тижні, присвячені штурму Авдіївки, російська армія втратила танків і бронемашин більше, ніж у кожному з попередніх 11 місяців.
І якщо спочатку можна було розцінювати цей наступ так само, як літні рухи біля Куп'янська (захід, покликаний відволікти наші резерви), то після численних кадрів із залізом, яке горить, і наполегливого повторення атак колонами стало зрозуміло, що це спроба оточити й узяти.
На мою думку, усе це має не воєнне значення, а політичне.
Путін уже місяців три бубонить, що український наступ на півдні провалився. І якби російській армії вдалося взяти Авдіївку штурмом, він нібито поставив жирну крапку – мовляв, недолугі хохли чотири місяці мучилися, а ми дунули-плюнули – й Авдіївка наша.
Тож сили накопичили й кинули в атаку шалені. Кинули проти одного з найукріпленіших районів. Тобто очевидно хотіли закидати шапками.
Думаю, тут відіграв свою роль той самий "зіпсований телефон", яким інформація про бойові дії доходить від фронту до Кремля. Я ні на мить не сумніваюся, що Путін реально вірить у співвідношення втрат вісім до одного на користь Росії та інші казки про знищення HIMARS вагонами.
А якщо в усяке таке вірити, неминуче створюється відчуття, що українська армія вже закінчується, а російська – бадьора і всемогутня. І тоді можна відправляти колони в самогубні атаки.
Тепер же, коли бліцкригу не вийшло, зупинити цей марний наступ не виходить. Не по-пацанськи.
І чим усе це закінчиться, поки не зрозуміло.
Піррова перемога – це коли ти досягаєш перемоги в локальній битві, але такою ціною, яка призводить до загальної поразки.
Прогнози робити я не можу, але ніхто мені не заборонить сподіватися, що спроба взяття Авдіївки закінчиться для російської армії пірровою "неперемогою". Що й Авдіївку їм узяти не вдасться, і сил вони ухерять стільки, що це відгукнеться в масштабах усієї війни.
Джерело: Шрайк / Telegram
Опубліковано з особистого дозволу автора
