-1 Київ
Не люблю повторюватися, але розумію, що те, про що я колись писав, пам'ятаю тільки я (та й то не завжди).
Тому давайте, трохи інакше кажучи, напишу і доповню свій вересневий пост про "Чотири війни Володимира Путіна".
Дуже корисно розуміти що людина хоче і що може.
Чи хоче Путін здобути всю Україну? Звісно. Може? Рік тому думав, що так. Зараз – уже ні.
Чи хоче Путін Харків та Одесу? Звісно. Може? Вісім місяців тому думав, що так. Зараз – уже ні.
Чи хоче Путін завоювати хоча б Донбас? Звісно. Може? Досі думає, що так.
Отримання сухопутного коридору в Крим і захоплення Донбасу були спочатку програмою-мінімум Путіна. Якби його уявлення про Україну і стан російської армії були адекватними, він міг би одразу зосередитися на ній. Але ні, його понесло у світ фантазій.
Відтоді реальність більшість його фантазій зруйнувала, але віра, що закидання українських позицій "мобіками" й зеками допоможе "звільнити" Донбас за допомогою його тотального руйнування, досі жива.
Ми досі перебуваємо тут – серед фантазій Путіна, що він зможе захопити Донбас, щоб не здаватися цілковитим лузером.
Якби йому раптом удалося досягти цього, російська армія спробувала б наступати до Запоріжжя (до Херсона нічого й намагатися), а потім стала б в оборону, охороняючи захоплене. І "звільнення Донбасу", яке відбулося, оголосили б тією "справжньою" метою "СВО", а шматки Запорізької та Херсонської областей – надплановими бонусами.
Після чого решту засобів, агентів і корисних ідіотів кинули б на пропаганду "припинення вогню і початку переговорів". Тобто заморожування ситуації.
Можна було б припускати й надалі, але не бачу великого сенсу. Бо весь Донбас Путін захопити не зможе.
І ця його неадекватність оцінювання власних спроможностей, яка залишається, знову зіграє нам у плюс. Відкриє нові можливості.
Але це вже зовсім інша історія. Дочекаймося закінчення цієї.
Джерело: Шрайк / Telegram
Опубліковано з особистого дозволу автора
