-1 Київ
Ні Андрій Курков, за всієї поваги, ні Данило Яневський не билися за свою країну в умовах найстрашнішої в історії людства облоги. Не ділили один з одним стакан води, злитої із заводської батареї.
Не проривалися один до одного через 100-кілометрове російське оточення танковими клинами.
Не літали вертольотами-камікадзе.
Не накривали один одного власними тілами від обстрілів.
Не затинаються від контузій.
Не чули про себе: "Їх уже все одно не врятувати".
Бойовики культурних фронтів сплять на свіжій постелі європейських готелів. Під час круглих столів нікому з них іще не відривало кінцівок. Війна – це для них далека АТО за сумнівної потрібності регіон. Процес, у якому завжди можна сказати стоп-слово – і все припиниться.
Може, і слава богу, що хоч хтось у нас іще зберігає інфантилізм й егоцентризм західної людини. Але колись вони всі ще будуть дуже здивовані, сидячи в катакомбах Берліна чи Варшави.
Джерело: Тетяна Даниленко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
