0 Київ
Чи розуміє Путін, що він програв? Безперечно. Навіть якщо йому замилюють очі щодо якихось тактичних перемог – однаково провал зимового наступу, провал осінньо-зимової ракетної кампанії, економічні проблеми, соціальні настрої й міжнародна ситуація очевидні.
У Путіна немає шансу на перемогу, бо перемога – це світ, кращий за попередній. Шматок української землі в зубах не робить світ для Росії кращим, ніж станом на січень 2022 року. Суходільний коридор у Крим не вартий розгромленої кадрової армії, розбитих державних фінансів, зруйнованої економіки й міжнародної ізоляції, і головне – втрати перспективи бути третім полюсом у триполюсному світі.
Чого тоді прагне Путін? Відповідь очевидна – він прагне української поразки.
Бувають війни, коли одна сторона здобуває перемогу, а інша зазнає поразки. Ми звикли всі війни міряти такою міркою. Але бувають і такі війни, коли всі сторони зазнають поразки, а переможців немає. Згадайте Першу світову на східному театрі бойових дій: Німецька, Австро-Угорська й Російська імперії – усі три зазнали поразки, переможців не було.
Російська поразка ще не означає української перемоги. Адже війна може завершитися нашою перемогою й російською поразкою. А може завершитися поразкою обох сторін. Для Путіна це не буде перемогою, але буде принаймні внутрішнім виправданням – а росіянам він може оголосити перемогу будь-якої миті, незалежно від об'єктивних реалій, і вони (за невеликим винятком) полегшено зітхнуть: "Усе закінчилося, ми перемогли, живемо далі як без ризиків і незручностей, так і без образ та принижень, а ця "СВО" була лише епізодом, гідним забуття". Путін не потребує збереження обличчя.
У Путіна немає жодного способу забезпечити собі перемогу. Але є принаймні чотири шляхи забезпечити українську поразку.
Перший шлях полягає у війні на виснаження. Він вірить, що Захід може втомитися й українські ресурси закінчаться швидше, ніж російські.
Другий шлях полягає в заморожуванні конфлікту. Він вірить, що Захід і Схід разом можуть змусити Україну сісти за стіл переговорів і підписати заморожування за тим чи іншим сценарієм.
Третій шлях полягає в розколі українського суспільства. Він вірить, що завищені очікування призведуть до громадянського конфлікту між тими, хто за припинення війни, і тими, хто за продовження війни. Відсутність спільного бачення перемоги й сильний інформаційний шум справді є ризиковими для України.
Четвертий шлях полягає у втраті Україною шансу на повоєнне відновлення. Цей шлях добре описаний у статті "Виграти війну, програти мир". Інерційний сценарій українського повоєнного розвитку – поразка України.
Путін зазнав поразки, але ми ще не перемогли. Його мета – дотягнути нас до поразки. Наша мета – перемога. Перемога – це світ, кращий за попередній: відновлена Україна в ЄС і НАТО і деімперіалізована РФ, яка ніколи більше не має можливості загрожувати Україні.
Джерело: Валерій Пекар / Facebook
