+7 Київ
Трагедія порохобота.
"Плівки Медведчука" до четвертої частини не були чимось особливим для тих, хто в політиці. Так, заробляли, так цинічно, але політика – це складна цинічна річ. Її можна засуджувати, але куди важче запропонувати кращу політику. Проте після частини про "кіборга" Рахмана навіть у тих, хто дуже добре уявляв дно Порошенка, волосся мало встати дибки.
Я добре знав, як працювала машина Порошенка, і тому ніколи не допускав можливості голосувати за нього, окрім як проти якоїсь вати. Однак баталії 2019 року торкнулися мене дуже сильно. Справа не в тому, що мене атакували якісь боти, мене реально атакували мої друзі, родичі і близькі. Вони в лице мені заявляли, що я зрадник України, що я продався і тому подібне. І одна справа банити якихось ботів, інша справа – слухати це від близьких тобі людей. На жаль, у цьому приступі порохоботської істерики я втратив дуже багато важливих мені людей.
І сьогодні я задумався над тим, яку трагедію вони переживають. Побачити докази, як Порошенко цинічно використовував легенду війни Рахмана для самопіару – це удар навіть по найбільш стійких. Проте трагедія не в цьому. Вона в тому, що у цих людей немає дороги назад. Психіка людини не може пережити таке заперечення. Після істеричного доказування, що Порошенко дорівнює Україна, що всі, хто його не підтримав, – зрадники, що вони єдині і кращі за 73% і тому подібна маячня, якою ці люди заливали все, що можна і не можна, останні роки. Після цього всього психіка не може прийняти, що Порошенко був звичайним олігархом, цинічним, егоїстичним, і його проукраїнська позиція була просто вимогою ситуації, а не ідеологічна. Ці люди приречені брехати собі тепер до кінця свого життя, бо страх визнати правду про Медвечука і Порошенка – це зруйнувати віру в самого себе як унікального праведного патріота. Це визнати, що ті, кого вважали "відсталими", "зрадниками", виявилися правими. На таке майже не здатна людська психіка.
Мені справді шкода, що багато людей загнали себе в цю пастку і сьогодні змушені собі вигадувати будь-які пояснення про підробки, про фейки, переводити розмови про Зеленського і т.п., тільки б не допустити сприйняття правди. Мені ще більше шкода, що це часто люди, яких я ціную і поважаю. І єдине, що я можу побажати всім нам, – ніколи не прив’язувати нашу країну до конкретного прізвища. Україна не дорівнює прізвище.
У цій історії є дуже повчальний момент для чинної влади. Поки ви радієте чи, можливо, приймаєте участь у зливанні плівок, хтось активно пише і знімає вас. І тільки ви почнете "шкутильгати" – усе це піде вашим опонентам. І тоді дуже багато людей дізнаються подробиці "доріжок" вашого офісу. Єдиний спосіб цьому запобігти – це проводити таку політику, за яку не соромно в опублікованих записах.
Джерело: Victor Andrusiv / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
