-1 Київ
Чому я залишався оптимістом.
Коли я чую, що контрнаступ став провальним, то хочеться реально врізати. Так, ціллю контрнаступу був прорив і звільнення територій, так, цієї цілі не досягнули. Але є інші дуже важливі результати: 120 тис. знищених росіян, 1700 танків, 4300 артилерійських систем (!), 320 РСЗВ, 26 гелікоптерів. Мало це чи багато? Та це більш ніж половина армії окупантів, яка вторглася в лютому 2022-го! Без нашого контрнаступу ми, з великою ймовірністю, сьогодні б обороняли Запоріжжя або Харків, а не Авдіївку. Тому коли ви кажете "контрнаступ провалився" або "взагалі був не потрібним" – добре подумайте про це.
Тепер – чому я залишався оптимістом і що пішло не так. Я завжди закликав вас вірити нашому військовому командуванню, і недаремно. За час війни наше командування не раз проявило здатність стратегічного та оперативного мислення, і в цьому контрнаступі це також було. Коли в червні стало зрозуміло, що масштаб замінованості та російських укріплень виходить за все, що було в історії до цього, задум був скорегований. Ціллю стало максимальне виснаження і знищення російських сил із метою раптового удару в іншому місці. Я вже писав, що загалом у боях тільки за Роботине з кожної сторони взяло участь до 20 тис. солдатів.
Задум працював добре. ЗСУ наголо розбили окупантів у контрбатарейній боротьбі. Окупанти були змушені оголити Крим, повигрібали свої ТрО і всяких барсіків і, головне, – оголили лівий берег. Особливо після підриву Каховської дамби. Таким чином, перспектива десантної операції на лівому березі могла створити серйозну загрозу для окупантів. Наслідком цього мало бути максимальне відтягнення сил із-під Роботиного і, таким чином, створення перспектив для нашого прориву. Українські морпіхи сотворили чудо – плацдарм у Кринках. Чудо тому, що ворог добре розумів своє слабке місце і по 100 КАБ на день летіли саме в місця, з яких могла початися десантна операція. І, тим не менше, морпіхи вигризли досить стійкий плацдарм.
Далі мало відбуватися розширення плацдарму одночасно з нарощуванням контрнаступальних дій під Роботиним. Але єдиною перспективою цього було введення нових свіжих сил у бій. Бригади, які із червня билися на півдні Запорізької області, були колосально виснажені. Свіжі сили були потрібні й на сході, де пів року стримували "фланговий удар" у напрямку Куп’янська. Та виявилося, що ніяких свіжих сил не зібрано... До останнього моменту навіть я не уявляв масштаб провалу мобілізації. Вдумайтеся, тільки в Сумській області від плану було виконано 8%...
У той час як окупанти мобілізували на місяць по 20 тис., у нас мобілізація майже зупинилася. Як наслідок, замість посилення тиску в зоні Роботиного, нам довелося перекидати сили на Авдіївку. Через це окупанти зняли частину сил із-під Роботиного і перекинули проти нашого плацдарму у Кринках. На жаль, найближчим часом, я думаю, вони його ліквідують...
Тому коли я писав, що залишаюся оптимістом, то сподівався, що є достатньо сил, щоб реалізувати задум і досягнути оперативного прориву на лівому березі або під Роботиним. Я не хочу підкреслювати очевидне: ми наступали в умовах повного домінування ворога в небі, наступали, не маючи чисельної переваги й переваги в техніці, Захід таки не дав нам АTACMS і касет, коли ми дуже їх потребували. І, тим не менше, те, чого вдалося досягнути, реально дивовижне. Наш головнокомандувач справедливо зауважив, що жодна армія у світі не наступала б у таких умовах і вже точно не досягла б таких результатів ураження ворога.
Так, контрнаступ не досягнув поставлених цілей, але це був героїчний вчинок ЗСУ, в абсолютно несприятливих умовах. Втрати, яких зазнали окупанти, не дали їм можливості підготуватися до нового повномасштабного наступу, і поки єдине, що вони можуть, – це штурмувати Авдіївку.
Джерело: Політика Андрусіва / Telegram
Опубліковано з особистого дозволу автора
