+5 Київ
У чому полягає тактика Путіна затягувати час із відповіддю Трампу по війні?
Перше і основне: Путін сподівається, що вже сам проголошений факт наміру:
а) розслабляє наших партнерів щодо активного надання Україні воєнної допомоги;
б) те саме стосується фінансування українського бюджету;
в) не сприяє розширювати санкційні пакети.
Усі ці три складові Путін реалізовував на повну з кінця минулого року.
Ба, навіть влітку обіцянки Трампу завершити війну призвели до зменшення поставок зброї з Європи до України. Логічно – навіщо напружуватися, якщо вже завтра повернеться життя "до лютого 2022 року"?
Є оптимізм, що не на всіх європейських лідерів впливає ця гібридна тактика Путіна з морквинкою, яку він постійно підвішує.
Схоже, це, нарешті, зрозуміли і в команді Трампа: не можна вестися на путінські обіцянки, бо за ними йде кома і тижні очікувань. Путін каже "так" щодо завершення і одразу ж додає "але". І в оцьому "але" нарешті треба прочитати чіткий сигнал: миру без примусу Росії відступити від своїх максималістських вимог не буде.
"Кремлівські старці" мислять інакше, і це вже навіть не про раціоналізм, а про "місію". Із цією дугінською філософією нових імперських замашок вони самі себе загнали в пастку, коли не можуть не продовжувати війну, бо зупинити цей маховик – означає прогнутися під Захід, означає перекреслити свою ж спробу вибудувати нову імперію, підкорити Європу і претендувати на місце за столом Китаю і США. Тому інтереси Путіна є настільки очевидними, як і подальші його кроки. Які будуть, зокрема, лежати в політичній площині. Думаю, наступною буде розмова по телефону із Сі перед зустріччю останнього з Трампом.
Путін не може допустити, щоб ці двоє домовилися. А відтак гадитиме навіть там, де планує потім поїсти. Бо це його остання гастроль. І попри те, що Россія все ще має ресурси воювати, логіка підказує, що 2026 рік дійсно може стати вирішальним.
Джерело: Viktor Shlinchak / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
