Два роки виснажливої війни, санкції, сотні тисяч жертв, рішення Міжнародного суду й визнання Путіна міжнародним злочинцем кардинально змінили стиль його спічу. Тепер це "нє віноватая я, це він сам"

Подивилася. Не інтерв'ю, а прямо цілий "плач Ярославни".

Значить, Росію ображали всі й скрізь. Ображав навіть Лєнін, який "створив неіснуючу Україну". Образив Горбачов, страшно образив розвалом СРСР. Ображало НАТО, бо не захотіло до себе брати. Ображали, звісно, європейці. Ображали українці. Дуже ображали. Третім туром у 2004 році й Революцією гідності. І самим своїм існуванням.

А ще більше ображали американці. Розширенням НАТО, підтримкою України, Югославією. І навіть, що систему ПРО зробили собі попри заперечення росіян. Це ж яка обідка.

А ще винні поляки, бо "Гданськ не віддали" й "Гітлера змусили".

Ну ясно, що оці всі його, Путіна, "змусили"…

Упіймала себе на думці, наскільки разюче тональність цього його нинішнього інтерв'ю відрізняється від тої промови дворічної давнини, коли людожер хвацько розказував, як вони "всіх поставлять на місце", бо явно вірив у "Київ за два-три дні".

Два роки виснажливої війни, санкції, сотні тисяч жертв, рішення Міжнародного суду й визнання Путіна міжнародним злочинцем кардинально змінили стиль його спічу. Тепер це "нє віноватая я, це він сам"…

Давно не бачила такого жалюгідного видовища, коли лідер ядерної держави пояснює неспровоковану агресію якимись листами від 1654 року, а нібито "незалежний американський журналіст" ставить такі компліментарні питання, щоб зробити цей абсурдний монолог хоч трохи зрозумілим американській публіці.

Тож виглядає, що Карлсон прилетів у Москву, щоб побачити навпроти себе справжнього малюка… З купою комплексів і образ… Саме таку картинку має врешті побачити світ.

Джерело: Вікторія Сюмар / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора