+15 Київ
З досвіду.
24 лютого 2022 року із самого ранку я мав телефонну розмову з багатьма українськими політиками, депутатами.
З іншого боку, я говорив зі сватом, який тоді був на Донбасі, терміново збирали Мішу на війну. І він пішов воювати вже ранком наступного дня. Говорив із теробороною, щось терміново купляли, возили, їздили кудись. Хаос, але керований. Досі пам'ятаю ті черги до військкоматів.
Так от. Політики були найбільш неспроможними, нездалими й наляканими. Казали щось типу: "Мабуть, нам всім п...зда!" Звичайні, прості люди були цілеспрямованими, організованими, безстрашними, рішучими й ах...єнно крутими!
Для мене це досі найбільше диво в історії України! Бо я аж по той час не знав і не бачив цього народу. Та, мабуть, і сам народ себе не знав.
Саме тому, на відміну від Росії, у нас ніколи не буде ніякої деспотії. Не такі тут люди живуть!
Минулого року орки били по енергетичній інфраструктурі, аби народ натиснув на владу.
То дурна помилка. Хрін ти на нього натиснеш. Народ у нас твердіший, ніж будь-яка влада. Тиснуть на український народ – то собі на біду!
Бо воно нібито "несе Галя воду" і "садок вишневий коло хати"… А потім раптом: "Ой, на горі, та й женці жнуть!"
Ховайтеся всі, суки!
Я так бачу по селах Черкащини, Вінниччини, Полтавщини, як на війну першими пішли якісь хронічні неприкаянні, розп...здяї. Сільські пасіонарії. Вони стали героями й воїнами. Вони самі не знали, що вони воїни. Нудилися тут сварщиками й трактористами. Треба було чекати історії й нагоди. Іноді – цілими віками…
Бути героєм і воїном – непроста штука. Воно не саме по собі. Я бачив, як людей нудило і рвало від власної рішучості. Їм було погано. І страшно. Це – страшно. Це завжди страшно.
Але вони таки йшли. Ішли!
Джерело: Chepynoga Vitalii / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
