+6 Київ
Щодо нашого ставлення до українських біженців.
Я розмістив пост про перемогу українця в одному з головних турнірів із сумо в Японії, що стало там сенсацією.
Несподівано ця інформація викликала дискусію, яка показує, що в нашому ставленні до українських біженців дуже часто домінує емоційна, а не раціональна складова. На мій погляд, зараз для нас головним, що має визначати наше ставлення, мають бути не емоції, а оцінка – чи це корисно, чи ні для перемоги й повоєнної відбудови України.
Спочатку щодо переможця із сумо. Це 21-річний Данило Явгусишин, уродженець Вінниці, який із батьками виїхав на початку війни, йому тоді було 17 років. Коментарі були такі, що ніякий він не українець, що він утік, що біженці різні, деякі донатять на українську армію, відчуваючи ідентичність із Батьківщиною. А втікачі – нехай навіть переможці із сумо в Японії – уже втратили єдність з Україною і нічого не кажуть про війну (до речі, невідомо, чи він донатить і чи висловлювався про війну).
Хочу підкреслити, що коли йдеться про позитивну медійну подію з українцями (перемогу в змаганні, виступ на концерті, перемогу на конкурсі), то оцінка особистості взагалі не така важлива.
Якщо людина бере участь у цій події як українець, то, чи він або вона донатять і чи засуджують війну, може мати значення для вашого ставлення до цієї особи. Але головне, що це в будь-якому випадку корисно для України. Узяти хоча б перемогу українця в сумо.
Справа в тому, що війна для наших друзів-спонсорів рутинізувалася, про неї забувають. А перемога українця на цьому турнірі – це нагадування про нашу війну (незалежно від того, чи він про це каже, чи не каже). Громадська думка впливає на уряд у демократичних країнах, перемога українця – це сенсація, про це дізнаються навіть ті, хто не дивиться сумо, а сумо в Японії надзвичайно популярне, і це – головний турнір. Японія за роки війни здійснила допомогу на $12 млрд, навіть 1% цієї суми – $120 млн. Таке нагадування підвищує ймовірність, що нам будуть допомагати й далі – і це мільйони й мільярди. Тому чи донатить він, чи не донатить у порівнянні із цим не має жодного значення. До речі, кольори України з'являлися під час кожного поєдинку (хоча він і не був представником країни, бо в сумо змагання індивідуальне). Що б не думав сам Данило – об'єктивно його перемога дуже корисна для України.
Ставлення до наших біженців ми досліджуємо регулярно, у населення, на щастя, не така агресивна позиція, ніж у Facebook. Але нам дуже важливо, щоб вони повернулися, а ті, хто там залишиться, мали позитивне ставлення до України й впливали на європейську політику. Зараз в Україні на контрольованій нами території – 28–30 млн. За кордоном – 7–8 млн, включаючи невідому частку тих, хто в Росії й на окупованих територіях, у Європі й США – 5–6 млн. Рік тому в наших дослідженнях дві третини планували отримати громадянство тих країн, де вони знаходяться. Зараз – ми не досліджували, але точно більше. Тобто повернутися можуть у кращому разі десь 1,5–2 млн українців. Але після війни виїдуть чоловіки до сімей, що там укоренилися.
Можливо, нас тут залишиться тільки 25 млн. І ми будемо запрошувати робочу силу з різних країн. Приїдуть, скоріш за все, з бідних африканських і азійських (частина буде розглядати Україну як транзитну країну).
Це все створить нам ті ж проблеми, що мають європейські країни, але нам буде складніше, бо вони вчилися вирішувати ці проблеми десятиріччями.
Чим більше наших біженців повернеться – тим менше буде людей з іншою культурою і тим менше проблем буде мати Україна. Біженці теж знаходяться у соціальних мережах, у тому ж Facebook, і коли бачать агресивні дописи, то це знижує мотивацію повернутися. Вони можуть подумати, що до них будуть негативно ставитися. Тому нападати на біженців – це створювати багато проблем Україні.
Джерело: Володимир Паніотто / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
