Росія стоїть на порозі хвилі злочинів через зростання безвиході

Останнім часом все частіше надходить інформація про те, що в усій країні то тут, то там люди намагаються забрати в інших найпростіші речі – і передусім їжу. Звісно, всі помітили оптимістичні зведення МВС, які переконують у тому, що кримінальна ситуація в Росії різко покращилася.

Але мені здається, що країна стоїть на порозі хвилі дрібних злочинів, скоєних через зростання безвиході, спонтанних і не завжди із жорстоким розрахунком (хоча це нікого не виправдовує – можна згадати про смерть пенсіонерки з Татарстану, у якої грубо відібрали візок із продуктами). Водночас я не збираюся зараз говорити про те, що все це слід пояснювати незговірливістю уряду та його небажанням дати народу грошей на час карантину. Проблема, мені здається, глибша, і виділення допомоги (за що я виступав і виступаю) неспроможне її вирішити.

Росія – країна, яка протягом багатьох років так і не навчилася жити за нормами права. У ній є закони, але ці закони діють вибірково і передусім (тут просто виринає з пам'яті цитата Лактанція, раннього християнського теолога) "захищають набуте завдяки грабежу від обкраденої більшості" (Lactantius. Divine institutes, V, 7). Російські закони передусім оберігають державу і "державних мужів" від народу; щоб зрозуміти це, достатньо хоча б проаналізувати можливості людини досягти успіху в будь-якому позові до держави (якщо стільки права не доходить до Страсбурга), а також порівняти компенсації у зв'язку із втратою людського життя, наприклад дитини у трагедії, що сталася на Сямозері, або офіцера поліції, збитого на Новому Арбаті співробітником ФСБ, який кудись поспішав. 

Народ бачить усю нещирість держави, але нічого не може протиставити її силі – і тому починає відтворювати логіку дій влади всередині самого себе. Універсальним принципом влади в Росії стала, як казав нещодавно Путін, ідея "цап-драп", тобто банальної крадіжки або відтискання. Це стосується і бізнесу, і політики.

Сподобалася "Башнефть" Сєчину – і немає її в Євтушенкова. Забарилася Україна, відволіклася на свої внутрішні розбірки – прощавай, Крим! І цей підхід влади реплікують на низовому рівні. Quod licet Iovi, non licet bovi (Що дозволено Юпітеру, не дозволено бику) вже не "спрацьовує", власне, у цьому й полягає основна проблема для бідної країни, розбещеної безкарністю сильних.

Відмовляючись від правової культури, вибудовуючи замість юридичної горизонталі управлінську вертикаль, російська держава протягом 20 років готувала соціальну катастрофу, яку лише відтерміновувала видимість загального добробуту. Зникне ця видимість – зникне відчуття тієї безпеки, яку путінська влада нібито принесла країні. Не владі (вона якраз добре себе убезпечила), а саме простим людям, які всі хочуть їсти, але не всі можуть захиститися від тих, хто ще вчора здавався милим і добрим, а сьогодні виявився просто сильнішим сусідою...

Джерело: Владислав Иноземцев / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора