$36.60 €38.42
menu closed
menu open
weather +14 Київ
Владислав Іноземцев
ВЛАДИСЛАВ ІНОЗЕМЦЕВ

Російський економіст, директор Центру досліджень постіндустріального суспільства в Москві.

Всі матеріали автора
Всі матеріали автора

Багатьом дружнім Україні країнам потрібна масштабна "дерусифікація" своєї бізнес-спільноти

Чи настільки надійні санкції?

Наступного тижня керівники країн Європейського союзу обговорюватимуть черговий, уже 11-й, пакет санкцій щодо Росії – введених, що зайве нагадувати, через путінську війну проти України. Одне з найжорсткіших обмежень щодо Москви – заборона на імпорт до ЄС російської нафти, яка набула чинності 5 грудня 2022 року, і нафтопродуктів, що діє з 5 лютого 2023-го. Хоча ці заходи не надто вплинули на обсяг експорту Росією таких товарів (у березні цього року, наприклад, постачання російського дизельного палива сягнули історично рекордних значень, а зростання видобутку нафти починає настільки серйозно турбувати партнерів Москви з ОПЕК+, що Кремль перестав публікувати про нього всякі статистичні дані), але вони безсумнівно вдарили по російському бюджету (за останніми даними, із січня до квітня його "нафтогазові" доходи скоротилися на 52%, а дефіцит за перші чотири місяці перевищив планові показники на весь поточний рік).

Водночас як постачання російської нафти до Європи, так і контроль над їхніми маршрутами з боку підприємців із російськими зв'язками викликали й викликають масу скандальних ситуацій. У минулі роки, наприклад, неодноразово обговорювали присутність російського капіталу в країнах Балтії, яку формували протягом усього пострадянського періоду. Я не говорю про те, що в Латвії й Естонії офіційно асоційовані з російськими структурами бізнеси до останнього часу мало не повністю контролювали постачання вуглеводневого палива (у Латвії національна газова компанія і зараз на 50% належить російському "Газпрому" і компанії Itera Latvija, "дочці" російської "Итеры", що викликає "моральні проблеми", оскільки, наприклад, їй доведеться виплатити росіянам значну частину коштів, які отримують від продажу оператора латвійських газорозподільних мереж). Окрім таких відкрито присутніх в економіці цих країн компаній, є і такі, що діють приховано у "зв'язці" з Росією.

Наприклад, латвійські журналісти роками писали про діяльність Армандса Садаускіса, власника нафтоналивних терміналів Parss Terminals і Naftimpekss у Ризькому морському порту, чий бізнес розпочався ще наприкінці 1980-х у створеній колишніми офіцерами КДБ Латвійської РСР і місцевими партійними діячами фірмі Skonto Nafta. Сьогодні його бізнес проникнув у всі балтійські країни і контролює багато стратегічних підприємств – наприклад, йому належить контрольний пакет акцій у компанії Rixjet, яка монопольно постачає паливо до Ризького й Вільнюського аеропортів. Нею Садаускіс володіє спільно з російським підприємцем Андрієм Мірошниченком, який проживає у Швейцарії і відомий своєю роботою в компанії Ipek Group, контрольованій відомим казанським бізнесменом Іреком Саліховим – депутатом держради Татарстану й видатним діячем путінської партії "Единая Россия". Ipek Group (її назва – це просто написане латинськими літерами ім'я російського бенефіціара) була ексклюзивним постачальником палива для балтійських аеропортів до 2020 року, коли її змінила контрольована тими ж панами Садаускісом і Мірошниченком Undoz Ventures Limited. Саме їхні структури в останні місяці розвинули виняткову активність щодо постачання російських нафтопродуктів до балтійських країн.

Безпосередньо перед введенням європейського ембарго щодо російських нафтопродуктів у Ризький порт зайшли й розвантажилися у терміналах, що належать Садаускісу, щонайменше два танкери під ліберійським прапором – NS Point і NS Pride. Обидва вони належать російській державній шипінговій компанії "Роскомфлот" і прийшли до Риги просто із Санкт-Петербурга. NS Point, за даними латвійських ЗМІ, доправив на Pars Terminals до 40 тис. тонн дизельного палива, NS Pride – 15 тис. тонн автомобільного бензину (обидві партії оцінювали в понад $50 млн). Формально постачання не порушувало європейського ембарго, оскільки відбулося до 5 лютого і до того ж було здійснено на виконання договорів, укладених ще до оголошення в червні 2022 року про введення європейських санкцій, – і більшість запитів журналістів, які цікавилися дотриманням санкційного законодавства, дістали лише формальні відповіді.

Водночас подальші розслідування принесли чимало сенсаційних подробиць щодо діяльності латиських компаній. Спочатку в пресу потрапили відомості про те, що сертифікати походження на отримане з Росії паливо нібито видав литовський підрозділ найбільшої польської нафтової корпорації – компанія Orlen Lietuva, проте після запиту до Варшави з'ясували, що надані латвійській митниці документи литовський офіс не виписував і, найімовірніше, вони є фальшивими (за словами представників Orlen, на справжніх бланках стояли дані, які не мають стосунку до цих партій товару). Ще дивнішим стало те, що влада Латвії фактично проігнорувала це повідомлення поляків: Служба державних доходів, яку повідомили про використання фальшивки, відмовилася порушувати кримінальну справу за цим фактом, передавши питання до поліції, яка також жодних дій не зробила. "Настійні вимоги" журналістів протягом кількох місяців призвели до того, що процес таки дійшов до прокуратури, яка скасувала початкове рішення Служби державних доходів і повернула справу на новий розгляд.

Проте спроби продажу ввезеного до введення ембарго російського палива, навіть на тлі спроб приховати його справжнє походження (кореспонденти кількох латвійських видань зазначали, що після того, як "польський слід" виявився скомпрометованим, керівництво Parss Terminals поширило інформацію про нібито казахстанське походження вантажу, незважаючи на те, що постачання нафтопродуктів із Казахстану до ЄС припинили ще влітку 2022 року), самі собою не є чимось протиправним. Пікантності усій історії надає той факт, що значна частина палива, зважаючи на все, вирушила з прибалтійської країни... в Україну, яка одразу після початку російської агресії нібито припинила будь-які закупівлі російських нафти й нафтопродуктів згідно з рішенням про ембарго на торгівлю з Росією, ухваленим у квітні 2022 року. Як зазначали ще минулого літа українські експерти, це рішення призвело до припинення постачання не лише з Росії, а й з Білорусі й "переорієнтувало трейдерів на постачання через європейські кордони" України. Водночас дуже багато, і зокрема й те, що відбувається на латвійських нафтосховищах, вказувало на те, що "через європейські кордони" і далі надходило російське паливо – зокрема й після остаточного введення загальноєвропейського ембарго (латвійські журналісти бачили на ризьких терміналах бензовози з українськими номерами навіть на початку квітня цього року).

Українська сторона визнавала наявність проблеми протягом усього минулого року, оскільки російські бензин і дизпаливо й далі надходили як через деякі європейські країни, так і через Туреччину (я б зазначив тут, що остаточно "закласти всі шпарини" просто неможливо, тому що європейські рішення не передбачають заборони на купівлю в тій же Туреччині [або, наприклад, у Марокко чи Індії] нафтопродуктів, вироблених із російської нафти – і це призводить до того, що за останні 12 місяців країни, які благородно долучилися до рішення про введення стелі цін на російську нафту, наростили постачання нафтопродуктів із країн, які свою нафту практично не видобувають, на... 80%). Минулого тижня Кабінет Міністрів України доповнив торішнє рішення революційною нормою, яка забороняє імпорт у країну "палива невідомого походження", вихідну сировину для виробництва якого могли закупити в Російській Федерації. Однак для того, щоб навіть це рішення було імплементовано, необхідні, з одного боку, чіткі документи про джерело походження, які можна перевірити, і, з іншого, гарантії того, що нафта або нафтопродукти надійшли до перепродавців після введення європейського ембарго. Тому цілком імовірно, що українські бензовози поки не перестануть приїжджати до Риги.

Події останніх місяців демонструють не лише те, що Росія швидко адаптується до введених проти неї енергетичних санкцій, а й те, що в Європі діє маса компаній і підприємців, які й надалі прагнуть співпраці з Росією. Різке зниження ціни на російську нафту, котре відбулося за введенням європейського ембарго, призвело не тільки до падіння доходів російського бюджету, а й до зростання прибутків тих, хто купує її з великими знижками й винаходить нові схеми доправляння нафтопродуктів на колишні ринки, – унаслідок чого багатьом дружнім Україні країнам потрібна масштабна "дерусифікація" своєї бізнес-спільноти.

Рішення України про відмову від палива "невідомого походження" безперечно треба вітати – і сприймати як одну з рекомендацій щодо подальших кроків усього Європейського союзу – але вважати його останньою точкою у боротьбі з енергетичною залежністю від Росії було б явно передчасно...

Джерело: "ГОРДОН"