Глінтвейн: від древніх римлян до сучасних ярмарків 

Глінтвейн, гаряче зігрівальне вино, популярний напій у холодну пору року, має давню історію: першими його стали готувати римляни.

Там вино вживали масово. Наприкінці літа й осені робили запаси вина. Щоб воно зберігалося краще й витримало транспортування, як консерванти у винні бочки й амфори додавали прянощі.

Особливо вони відчувалися у витриманому вині, яке цінували й могли собі дозволити вищі верстви населення.

У холодну пору року для римлян звичним було підігрівати вино. Відповідно, спочатку глінтвейн не готували спеціально як пряне вино. Це був підігрітий, зі стандартним смаком для римлян, напій.

Як правило, додавали у вино частину води, щоб воно не було надто міцним. Улюбленими спеціями римлян, якими вони збагачували вино, були лавровий лист, гвоздика, кориця, фенхель, м'ята, пелюстки фіалок, троянд, листя алое, ялівець.

Жителі Північної Європи виділили гаряче вино в окремий вид напою з певною рецептурою. Саме в Німеччині, Швеції, Данії почали варити вино, додаючи в нього корицю, гвоздику, перець, яблука, цедру апельсини, мед.

Там воно одержало свою назву – gluhende wein – "палаюче вино". Найстаріший рецепт із цією назвою в кулінарній книзі датовано 1843 роком.

Рідко який сучасний зимовий ярмарок обходиться без глінтвейну. У Європі котли з ароматним, оповитим димом напоєм установлюють просто на вулицях.

Головне завдання глінтвейну – не досягнення сп'яніння будь-якого ступеня, а зігрівання, тому напій п'ють невеликими порціями.