+2 Київ
Першими дзвінками, за допомогою яких дітей скликали на навчання, були ручні дзвіночки. Учителі, проходячи коридорами навчальних закладів, сповіщали учнів, що урок починається.
Ініціатор того, щоб скликати дітей на навчання за допомогою дзвінка, – чеський педагог Ян Амос Коменський (1592–1670).
Фото: pixabay.com
Пізніше в школах установили більші дзвони або гонги, у які в певний час била людина, яка працювала у школі. Найчастіше вона суміщала цю функцію з обов'язками вахтера, який стежив за порядком. Із появою більшої кількості шкільних предметів почали бити не тільки на початку уроку, але й повідомляти про його закінчення.
У середині XIX століття у школах почали з'являтися електричні дзвінки. Сигнал подавали вручну.
У XX столітті дзвінки стали автоматичними. Зазвичай усі вони мали однаковий звук, який не нагадував дзвону, а більше був схожим на дзижчання. Такі дзвінки використовували до середини, а в деяких школах і до кінця ХХ століття.
Фото: pixabay.com
Пізніше почали з'являтися музичні дзвінки. Їхніми ініціаторами стали дитячі психологи, які стверджують, що різкий механічний дзвін викликає у школярів тривожність, призводить до неврозів.
Дзвінки використовують не тільки в загальноосвітніх школах, але й у спеціалізованих та вищих навчальних закладах.
У День знань, 1 Вересня, існує традиція, за якою на святковій лінійці із дзвоником у руках з'являються учні випускних класів і першокласники. Це є символом спадкоємності поколінь у школі, демонструє новачкам шлях, який їм належить пройти, а випускникам дає можливість пригадати, що і вони колись прийшли до школи вперше, а тепер уже готуються отримати атестат.
