+9 Київ
10 лютого на Русі святкували День домовика – свято Велесичі. Люди вірили, що в кожному будинку є незримий господар – домовик, який сприяє процвітанню доброчесних господарів, а тих, хто нехтує домашнє господарство, може покарати.
Велесичі традиційно святкували в ніч із 9-го на 10 лютого. До цього дня впорядковували будинок, пекли запашні пироги, щоб ушанувати і потішити домовика.
Вірили, що він живе за піччю. Саме там після вечері залишали горщик каші. Вважали, що домовик приходить опівночі. Підглядати за ним не було заведено. У цей час усі мешканці будинку мали спати.
"Дідусю-сусіде! Їж кашу, та й хату бережи нашу!" – примовляли господарі будинку.
Фото: pixabay.com
Іноді для домовика залишали пиріг або льодяники. У цьому разі говорили: "Господарю-батечку, прийми нашу кашу! І їж пироги — наш дім бережи!" Нерідко залишали і склянку теплого молока. Уранці могли помітити, що його кількість зменшилася. Звичайно, це має логічне пояснення: напій випаровувався, але люди були впевнені – домовик надпив зі склянки, а отже, прийняв частування і оберігатиме будинок весь наступний рік.
Над вхідними дверима напередодні 9 лютого встановлювали ляльку домовика – символ захисту свого житла.
Фото: pixabay.com
Свято дістало назву Велесичі, оскільки наші предки вірили, що домовики – діти бога Велеса, тому їх і називали велесичами. Цей день на Русі був відомий ще й як свято Кудеси. Назва має один корінь зі словом "кудесник" – чаклун, чарівник.
У День ушанування домовика в будинку категорично не можна було сваритися, кричати. Увечері збиралися всією сім’єю, співали, грали на музичних інструментах.
Цього ж дня вшановували предків. Згідно зі стародавніми віруваннями, вони приходили з неба і перевтілювалися на Землі в духів різних стихій. А деякі осідали в будинках – саме вони ставали охоронцями вогнища, домовиками.
