"До Довженка у мене ставлення... Він був моїм викладачем. Але у нього був один недолік: він вірив у комунізм. Він вірив у світле майбутнє, що до нього рукою сягнути. Є портрет його у мене. Він сидить, зображує роботу над книгою. Сидить у халаті, а на халаті орден Леніна", – сказав Іоселіані.
Режисер додав, що не може дорікати Довженку в цьому, "тому що він не брехав".
"Він написав чудовий твір "Зачарована Десна". Він зняв "Щорса", "Землю". ["Земля"] це чудова картина. А потім [1948 року] зняв дурну картину про Мічуріна", – зазначив Іоселіані.
Він сказав, що так ставився до радянської влади не лише Довженко.
"Зокрема, [російський поет] Володя Маяковський. Доти, доки він не написав "Клопа" і "Баню"... Він був із гарної трудової сім'ї. Але потім він потрапив у лапи до [поета і художника, одного з основоположників футуризму Давида] Бурлюка й компанії і вп'явся в ідею раю на землі. Але як він пішов із життя, нікому невідомо. Що б там не говорили, ОГПУ (спеціальний орган державної безпеки СРСР, політична спецслужба Ради народних комісарів СРСР. – "ГОРДОН") дуже щільно ним займалося, наскільки я знаю", – сказав Іоселіані.
Він підкреслив, що Маяковського ненавиділа Російська асоціація пролетарських письменників та інші письменницькі організації.
"Писали на нього... Після того як [театральний режисер Всеволод] Меєргольд поставив "Баню", пішла така хвиля натиску на нього і критики... Ну і заздрість, так, звичайно. Довженко належить до цієї категорії людей", – вважає Іоселіані.
Інтерв'ю з Іоселіані вийде сьогодні на YouTube-каналі "В гостях у Гордона", трансляцію розпочнуть о 18.00
Контекст
Довженко народився 1894 року на території сучасної Чернігівської області. 1914-го закінчив Глухівський учительський інститут, після чого викладав у Житомирі та Києві. Потім навчався на економічному факультеті Київського комерційного інституту.
У 1918–1919 роках Довженко воював проти більшовиків у лавах армії УНР. 1919 року його заарештували і відправили в концтабір як "ворога робітничо-селянського уряду". Він відбував покарання протягом трьох місяців, згодом його відпустили. Існує версія, що в цей час його завербували чекісти, повідомляють на сайті Одеської кіностудії.
1920 року Довженко вступив в Українську комуністичну партію (боротьбистів), яка невдовзі влилася в Комуністичну партію (більшовиків) України. 1921 року його відправили на дипломатичну службу за кордон (працював у Польщі, Франції та Великобританії), у 1922–1923 роках був секретарем консульського відділу Торгового представництва СРСР у Німеччині. Під час роботи за кордоном Довженка виключили з партії за, за його словами, "ненадання документів на чистку". Довженко стверджував, що документи він послав, але їх загубили.
1923 року повернувся в Україну, оселився в Харкові. У Харкові Довженко почав тісно спілкуватися з українськими літераторами, брав участь у літературному об'єднанні "Гарт", паралельно працював художником-ілюстратором і карикатуристом. У цей час захопився кінематографом. 1926 року переїхав до Одеси, де почав працювати на місцевій кіностудії. Наприкінці 1920-х – початку 1930-х він зняв свої відомі фільми "Звенигора", "Авангард" і "Земля". За фільми "Звенигора" і "Земля" режисера звинувачували в буржуазному націоналізмі, у пресі з'являлися викривальні статті. "Землю" вважають одним із найкращих німих фільмів в історії кінематографу.
1934 року, побоюючись репресій, Довженко переїхав до Москви. У цей час він зблизився з главою СРСР Йосипом Сталіним. На замовлення Сталіна режисер зняв кілька фільмів, зокрема "Аероград", "Щорс", "Мічурін". 1935 року його нагородили орденом Леніна.
Загалом Довженко зняв 10 фільмів, 11-й, "Прощавай, Америко!", він не завершив. До кінця життя він прожив у Москві, працював на "Мосфільмі". 1943 року написав сценарій до фільму "Україна в огні", але Сталін заборонив знімати картину. Довженко помер 1956 року, його поховано на Новодівичому кладовищі в Москві.
+11 Київ
