+17 Київ
"24 лютого я була у доньки і згодом поїхала на роботу. Поки я добігла до траси, там уже їхала дуже велика колона військових, виїжджали машини з дітьми. У музеї начальниця відділу культури нас зібрала і каже мені: "Галино Миколаївно, у нас немає сховища, але давайте десь сховаємо картини Марії Примаченко", – згадує жінка.
Разом зі співробітниками знайшли велику діжку: два метри завширшки і стільки ж заввишки. Усі картини Приймаченко вдалося скласти туди. А наступного дня в музей влучив снаряд. Згодом почалася пожежа.
"Зателефонував сторож і каже: "Музей горить, дзвоніть на 101". Я дзвонила, але трубки ніхто не брав. Працівники вирвали ґрати і повиносили картини. Усі цілі, гарні картини, такі, як були. А все інше згоріло..." – каже Галина.
У музеї були унікальні авторські ткацькі вироби, роботи місцевих художників, було збудовано старовинну поліську хату з меблями, рушниками, ковдрами та доріжками, були старовинні побутові верстати, кімната природи з муляжами тварин і птахів – усе це згоріло у пожежі.
"Усього дуже жаль. Я прийшла в музей аж 4 квітня – і коли зайшла, не могла витримати..." – зізнається доглядачка.
Із 24 лютого і до 15 березня Галина Миколаївна жила сама у підвалі. 8 березня на селище скинули авіабомбу, було багато пожеж і руйнувань. Вибуховою хвилею Галині пошкодило вухо. За тиждень її вдалося переправити через річку в безпечне місце, де до неї змогли дістатися її діти.
"Мрію про мир. Молюся про наших захисників – терпіння їм, мужності, щоб вони це все витримали, щоб не гинули. Більше нічого не хочу. Усе матеріальне – я у війну зрозуміла – це єрунда. Ми все відбудуємо й усе буде добре!" – каже жінка.
Війна Росії проти України. Головне (оновлюється)
