-1 Київ
Роднянський – один із продюсерів "Левіафана". Фільм – соціальна драма, він вийшов на екрани 2014 року і здобув низку міжнародних премій, зокрема "Золотий глобус" як найкращий фільм іноземною мовою, але, за словами Роднянського, у РФ його не показали на федеральних каналах.
Гордон зазначив, що "Левіафан" "передбачив сьогоднішні події". "Він показав Росію, якої ми не знали. Тому що навіть люди, які жили в Москві, у Пітері, не уявляли, що є інша Росія: звірина, звіроподібна, якась кондова, страшна, варварська Росія", – сказав журналіст.
Роднянський відповів: "Вони [росіяни] ображалися. Вони вважали, що ми прибріхуємо, що ми згущуємо барви, що це типова чорнуха. На нас страшенно тоді образилися".
"Росія – складна країна. І вона тривалий час чинила спротив. Вона ж не була цілком підконтрольною. Можна було фінансувати фільми, можна було їх випускати. Єдине, що контролювали вже жорстко, – це телебачення. І "Левіафан" не показували на федеральних каналах. А ось "Олена" – наш попередній фільм з Андрієм Петровичем – пройшла з величезним успіхом на каналі "Россия-1". Тоді це ще було можна. Але це був 2011 рік", – продовжив продюсер, відповідаючи на запитання, як фільм дозволили випустити у РФ.
На думку Роднянського, Росія "не одразу потонула в цьому жахові" і " намагалася чинити спротив".
"Була культура, були протестні фільми, книжки вільні. Донедавна можна було видати, написати, продати будь-яку книжку. Заходиш у книгарню... До того ж там же були чудові книгарні – їх було багато, і вони працювали 24 години на добу. [...] Подивіться на фотографії мітингів на підтримку України 2014 року. Це ж неймовірна кількість людей. У мене весь офіс... Я не знав узагалі людей, які підтримують "приєднання" Криму, у своїй бульбашці. А потім – бац! – і почало згортатися. І тоді саме "Левіафан" поляризував суспільство. Не було такого, що накинулися всі. Були й захисники. Були ті, хто казав: "Ні, це неправда". Були ті, хто казав, що потрібне таке кіно. А були й ті, хто вимагав, щоб ми на колінах просили вибачення на Красній площі. Я дивився на це несерйозно. Я, зізнатися, на якомусь етапі... Це вічна пострадянська звичка: нам здавалося, що оскільки Радянський Союз завершився, цього більше не повториться. Уже не вірили. Уже сталося, ми вже всі переконалися, що так не можна, так жити неможливо, немає для чого. А в підсумку виявилося, що це цілком серйозно. Люди знову повірили", – додав він.
Роднянський: 24 лютого син зателефонував із Києва: "Тату, почалося". І дав мені послухати вибухи. Я зрозумів, що життя завершено таким, яким воно було. Читайте повну версію інтерв'ю
