"Стаття довга, нудна і доволі маніпулятивна. Якщо оцінювати її стосовно рівня спритності пропагандистських технологій, то він не дуже високий, що дивно. [...] Але загальна тенденція така: кожного разу матеріали Путіна щодо України з'являлися перед агресією. І я боюся, що ця тенденція може бути і тут, хоча не знаю, що твориться в голові Путіна", – сказав він.
Зі статті зрозуміло, що "Путін ні на йоту не змінив позицію щодо України", а історичну аргументацію глави Кремля "навіть якось ніяково коментувати".
"Помилки не дуже очевидні, перекручування – дуже свідомі. Починаючи з "існування" давньоруської мови, якої не існувало, і давньоруської народності, якої теж ніколи не було. [...] Для мене важливі два факти. По-перше, Путін пише українською мовою, нарешті заговорив українською – у цьому є іронія. А по-друге, він перейшов із "на Україні" на "в Україні". Тому що Путін жив "в Україні" до 2013 року, а коли почалася агресія, то перейшов "на". Тепер бачимо зворотний шлях", – пояснив Грицак.
За його словами, усе написане у статті Путіна "вже неодноразово повторювалося російською пропагандою", а не російською наукою.
"Я не знаю жодного хорошого академічного російського історика, який би працював на пропаганду Путіна. Можливо, такі є, просто я не знаю. Не думаю, що більшість російських істориків підписалися б під цією статтею", – вважає український історик.
Він припустив, що ідея статті Путіна полягає в тому, що "коли дедалі очевиднішим стає, що Росія втрачає Україну, Росія починає говорити "лагідною" мовою".
"Що буде далі? Ми не знаємо. Для цього потрібен час, щоб побачити. Одного дня замало. Мені здається, що так чи інакше це сигнал дуже тривожний. Буде агресія. Питання тільки, буде це жорстка агресія чи м'яка, маніпулятивно-пропагандистська", – підкреслив Грицак.