Помилування Кушинської не зняло питань щодо злочину 20-річної давності – юрист

Нещодавно з Качанівської колонії вийшла на волю Любов Кушинська. 13 років тому цю жінку було засуджено до виключної міри покарання − довічного ув’язнення – за організацію та скоєння подвійного вбивства. Подвійне вбивство було скоєно 1997 року. Співучасника вбивства Андрія Манька було засуджено до 15 років позбавлення волі. Судовий процес тривав приблизно вісім років. Справа була досить резонансною, а судовий процес привернув увагу багатьох львів’ян. Звільненню Кушинської передувало потужне медійне забезпечення, та й сам вихід пані Любові на волю мав широке висвітлення.

Помилування − це звільнення від відбування кримінального покарання індивідуальним рішенням глави держави. У випадку Кушинської, якщо особу засуджено до довічного позбавлення волі, то клопотання про її помилування може бути подано лише після відбуття нею не менше ніж 20 років призначеного покарання.

Клопотання про помилування і підготовлені департаментом матеріали попередньо розглядає комісія при президентові України у питаннях помилування. Кожне таке клопотання розглядають окремо, до того ж враховують усі можливі факти, які могли б вказати на можливість помилування засудженого.

Помилування засуджених відбувається у вигляді заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше ніж 25 років повного або часткового звільнення від основного і додаткового покарань.

Тобто помилування – це правовий шлях для засудженої особи бути звільненою від відбування покарання після оголошення остаточного вироку суду. Саме помилування не означає, що засуджений не винен чи не скоював злочину.

Водночас Кушинська у ЗМІ активно стверджує, що не скоювала злочину, за який відсиділа за ґратами загалом 20 років.  А також, що слідство у справі вели погано і її засудження було штучно сфабрикованим.

Адвокати Кушинської називають вирок неякісним, аргументуючи це тим, що  суд не взяв до уваги показання свідків, які начебто бачили, як потерпілих силою  саджало  в авто троє чоловіків. Ще одна підстава критики в тому, що суд не взяв до уваги повторної явки з повинною співучасника Манька, в якій він спростував вину Кушинської.

Детально ознайомившись з обвинувальним вироком від 18 лютого 2005 року, можна зробити висновок,  що ніхто із критиків його або ґрунтовно не вивчав, або навмисно замовчує наявну в ньому важливу інформацію.

У справі Кушинської у наявності є процесуальні документи, експертизи, свідчення та інші докази, які детально перевіряли і вивчали судді, прокурори, адвокати, експерти та інші.

Проходження усіх інстанцій

У справі про вбивство Ярослава Дрожджаля та Ореста Циньовського було ухвалено не один, а декілька процесуальних документів, а саме:

• 18 лютого 2005 року вироком Судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Львівської області Кушинську засуджено до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна.

• 7 червня 2005 року ухвалою колегії суддів палати Верховного Суду України у кримінальних справах касаційну скаргу Кушинської залишено без задоволення, а вирок від 18 лютого 2005 року після детальної перевірки та вивчення справи Кушинської  – без змін.

• 13 лютого 2014 року ухвалою  колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, знову ж таки, після детального вивчення матеріалів та перевірки справи Кушинської,  клопотання засудженої Кушинської про поновлення строків для подання заяви про перегляд ухвали Верховного Суду України від 7 червня 2005 року залишено без задоволення, а заяву Кушинської  про допуск до провадження Верховного Суду України кримінальної справи щодо неї залишено без розгляду.

• 3 грудня 2015 року рішенням Європейського суду з прав людини №42326/05, відповідно до ст.39 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вилучено заяву Кушинської з реєстру справ та закрито провадження.

• Окрім судової справи щодо подвійного вбивства, мали місце ще кілька справ, які стосувалися Кушинської. А саме, 2002 року Кушинську було засуджено за  підробку довіреності, використаної нею  з метою отримання кредитних коштів у  банку, які вона перевела на фіктивну фірму, та про виселення доньки Кушинської з квартири потерпілого Дрожджаля, яку було привласнено Кушинською після вбивства Дрожджаля і Циньовського. Тобто, був не один вирок суду щодо Любові Кушинської.

Із тексту вироку випливають дві версії  подій:  версія, яку подає Кушинська, та версія слідства і суду.  Тут варто звернути увагу на окремі факти.

Версія слідства

Версія слідства та докази, прийняті судом та покладені в основу під час ухвалення обвинувального вироку.

У червні 1997 року Ярослав Дрожджаль хотів  продати свою квартиру у Львові, у зв’язку з чим шукав ріелтора. У ті часи такі послуги надавали приватні особи, які мали знайомства, контакти тощо. Спеціально створених фірм тоді ще не було, та й ринок нерухомості суттєво відрізнявся від того, що ми маємо зараз (комп’ютери, інтернет, бази даних, клієнтські бази тощо).

Дрожджаль знайомиться із Кушинською, яка береться продати його квартиру за $60 тис. Вона переконує власника, що просто зараз має гарних покупців, і для продажу їй потрібно отримати від потерпілого всі оригінали документів на цю квартиру та ключі від неї. Після недалекоглядного передання Дрожджалем усіх правовстановлюючих документів протягом приблизно трьох тижнів  продажу не відбувається, а сама Кушинська не виходить на зв'язок. 24 червня 1997 року  Дрожджаль та його тесть Циньовський зустрілися з Кушинською, щоб забрати оригінали документів та ключі від квартири, і після цього живими їх ніхто не бачив.

Через півроку міліція арештовує близького знайомого Кушинської громадянина А., і той детально розповідає, де тіла вбитих, як та коли Манько разом із Кушинською скоїли вбивство.

За даними співучасника, злочин ретельно сплановано. Кушинська хотіла позбутися господаря квартири. Вона підробила довіреність разом із нотаріусом (що, до речі, встановлено судом. Як Кушинська, так і нотаріус Полянська визнали свою провину в цій підробці). Напередодні зустрічі з Дрожджалем, Кушинська вже готувалася до майбутнього злочину, тому разом зі своїм другом вони виїхали в ліс, викопали яму для поховання трупів майбутніх жертв − Дрожджаля та його дружини.

Наступного дня, 24 червня 1997 року, Кушинська із своїм другому на тому самому автомобілі ВАЗ 2109 знову поїхали у ліс, де її співучасник залишився докопувати яму, а Кушинська повернулась до Львова, щоб привезти Дрожджаля та його дружину, котрі мали прийти до неї по гроші за квартиру або по ключі та документи.

Увечері цього самого дня Кушинська зустріла біля будинку своєї матері Дрожджаля та його тестя Циньовського, який прийшов із ним за компанію замість дружини. Під приводом спільної поїздки по гроші Кушинська вмовила обох чоловіків поїхати з нею, і привезла їх на місце вбивства, де Кушинська та її друг вбили Дрожджаля та Циньовського.

Версія Кушинської

Потрібно зазначити, що впродовж усього слідства і судового розгляду пані Любов давала різні свідчення. Версій у неї було кілька. Якщо узагальнити, то, за  словами Кушинської, із власної ініціативи родина Дрожджалів віддала їй 3 червня 1997 року оригінали документів на квартиру та ключі від неї, що вже дивно, оскільки передання таких документів малознайомій особі видається не дуже розумним.

За словами засудженої, продавцю Дрожджалю дуже були потрібні гроші ($20 тис.), і він просив Кушинську позичити йому ці гроші під заставу квартири, а щоб зекономити і не укладати договору застави, пообіцяв видати на Кушинську довіреність на право розпоряджатися квартирою, і в разі, якщо не поверне грошей до 2 липня 1997 року, тобто менше ніж за 10 днів, то Кушинська  може цю квартиру привласнити чи продати на свій розсуд.

24 вересня 1997 року о 15.00 нотаріус видав довіреність від імені Дрожджаля на ім’я Кушинської на розпорядження квартирою. Причому довіреність було видано за відсутності довірителя, що є грубим порушенням українського законодавства та недопустимим у нотаріальній практиці. Нотаріус, який вчиняє такі дії, буде нести кримінальну відповідальність, що в підсумку і сталося із Полянською, проти якої було відкрито кримінальну справу щодо підроблення документів.

Увечері того самого дня, 24 червня 1997 року, до будинку, де мешкає Кушинська,  приїхав Дрожджаль зі своїм тестем Циньовським, і Кушинська того вечора нібито позичила Дрожджалю в борг $20 тис. Водночас жодних документальних підтверджень засуджена надати не змогла і так і не довела реальності такої позики.

Після цього Кушинська пішла разом із потерпілими по вулиці Широкій до універсаму “Жовтневий” та попрощалася з ними до наступної зустрічі,  а сама  повернулася додому,  попередньо домовившись, що завтра вранці вони зустрінуться з нотаріусом, щоб Дрожджаль підписав довіреність на право розпорядження квартирою. Однак наступного дня Дрожджаль не з’явився до нотаріуса, що викликало у Кушинської занепокоєння, адже гроші вона передала, а будь-яких підтверджувальних документів у неї немає, і, намагаючись захистити себе, вона вмовила нотаріуса видати дублікат довіреності, який підписала невідома особа, а в подальшому було укладено договір  купівлі – продажу, в якому продавцем був Дрожджаль  в особі  Кушинської, а покупцем − мати Кушинської. Це було зроблено з метою захистити свої гроші, які Кушинська позичила  24 червня ввечері Дрожджалю.

Кушинська наголошувала, що уявлення не має про те, куди поділися Дрожджаль та Циньовський.

Показання свідків та співучасника злочину Манька

Вивчаючи вирок, потрібно зазначити, що Кушинська, хоча і змінювала свої покази неодноразово, ніколи не визнавала своєї провини. По суті, на початковій стадії слідства покази проти неї полягали у свідченні Манька та у низці непрямих доказів.

Її друг підтвердив, що він є співвиконавцем убивства. У своїх показах Манько детально описує засоби, місце і спосіб убивства. Саме він допоміг слідству виявити місце вбивства і місце, де позбулися знарядь злочину. Якби не він, трупів узагалі б не знайшли.

До речі, інший свідок підтвердив, що Манько передавав через нього для Кушинської фотографії з місця вбивства, вимагаючи зустрічі. І відбулося це ще перед тим, як Манько дав покази проти пані Любові.

Вона брала у свого товариша авто, білу дев’ятку, і саме такий автомобіль бачили біля місця злочину. На авто, яке вона повернула, були плями крові. З багажника зникли сокира та алкоголь, котрі фігурували у показах Манька як використані після вбивства.

Однак що далі тривало слідство, то більше у слідства з’являлося підстав уважати Кушинську винною.

Тут варто зробити невеликий відступ для кращого розуміння і прояснити, що свідчення усіх свідків можна розподілити на два періоди, а саме: коли  Кушинська була на волі (до того, як було знайдено тіла загиблих), та після того як Кушинська потрапила  за ґрати (коли було знайдено тіла загиблих). Як згодом розповідали свідки, які змінили свої покази щодо алібі Кушинської, первинні покази вони давали слідчому  в присутності самої Кушинської, подекуди під її диктовку, а іноді слідчий записував їхні покази просто зі слів Кушинської. Ці самі свідки, після того як  Кушинська потрапила за ґрати, відмовилися від своїх свідчень, якими вони підтверджували її алібі.

Із тексту обвинувального вироку видно, що Кушинська, захищаючись, кілька разів змінювала свої покази та, згідно з наявною у вироку інформацією,  впливала на свідків, навіть залякувала їх. Особливої уваги варті дані про записки, які Кушинська передавала, перебуваючи у СІЗО. У них вона погрожувала співучаснику Маньку, нотаріусу Полянській та іншим, якщо вони не змінять своїх показів і не будуть дотримуватися її вказівок щодо версії подій.

Суд у вироку зазначив: "Ці докази свідчать про те, що Кушинська реально орієнтується на місці вчинення злочину, знає детально обставини його вчинення, а тому і змогла підготувати детальні неправдиві  показання для М. та інших". Також у вироку вказано, що стосовно цих записок було проведено експертизу, яка підтвердила, що почерк, яким їх написано, належить Кушинській.

Зміна показань співучасника

Співучасник Манько раптово зробив заяву про те, що він обмовив Кушинську і вона не винна. Манько заявив, що злочин скоїв він за участю львівської банди. Здавалося б, обвинувачення проти Кушинської мали розсипатися. Проте слідство вважає, що цим словам Манька довіряти не варто.

Суд уважав другу заяву Манька зробленою під упливом Кушинської. До того ж, саме перша явка Манька з повинною наповнена деталями, які підтверджують інші факти, встановлені під час досудового та судового слідства.

Повторна явка з повинною не є детальною. Натомість Манько стверджує, що співучасниками злочину були “Саша” і “Тарас” із банди “Артура” (відомий у 90-х львівський авторитет). Саме вони нібито змусили Манька дати свідчення проти Кушинської, а от тепер Манькові наче стало відомо, що ці бандити загинули, і він уже їх не боїться й може назвати їхні імена. Але цю заяву спростовує довідка СБУ, в якій зазначено, що в банді “Артура” не було людей на ім’я “Саша” і “Тарас”, котрі б загинули за цей час.

Ще у тексті вироку фігурують показання свідка Мельниченка котрий начебто бачив, як якісь чоловіки силою саджали Дрожджаля та Циньовського до авто у вечір злочину. Ці показання з’явилися за рік після трагічних подій. Інший свідок зазначив, що Мельниченко протягом цього часу спілкувався із сином загиблого Дрожджаля, однак нічого йому не розповідав. А сам Мельниченко і під час слідства, і під час суду давав показання непереконливо і не був упевнений, що бачив саме Дрожджаля та Циньовського (потерпілого Дрожджаля він узагалі не знав). Свідок зазначив, що бачив це разом зі своїм сином, якому було дев’ять років, проте син не підтвердив показів свого батька.

Алібі

Протягом усього процесу розслідування та суду Кушинська намагалася довести, що у неї є алібі. Проте незрозуміло, куди Кушинська повела жертв за дві години до вбивства. Ніхто не знає, де була Кушинська ввечері перед убивством, її версію про перебування вдома спростовують чотири свідки, які чітко зазначили, що станом на 22.00 її ще за домашньою адресою (вулиця Суботівська) не було. Так само, як і немає свідків, які б підтвердили її місце перебування вночі на момент убивства. Вона просила доньку та інших свідків, щоб ті підтвердили, що бачили її того вечора. Навіщо? У ніч убивства Кушинська заявляє свідкам, що мала зустріч із третіми особами і була в квартирі на вулиці Науковій, але це спростовують покази свідків, а саме власниці квартири на цій вулиці. Тобто ніхто не може підтвердити, де була Кушинська у ніч убивства.

Мотив

Квартира Дрожджаля перейшла у власність Кушинської наступного тижня за днем убивства. У ній доволі довго проживала донька Любові. Галині Дрожджаль було повернуто квартиру її вбитого чоловіка за 10 років після його загибелі. Повернення квартири відбулося завдяки рішенню Франківського районного суду Львова від 21 грудня 2006 року та ухвалі колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області від 16 квітня 2007 року.

Встановлено, що квартиру було придбано внаслідок підроблення документів нотаріусом Полянською. Факт підроблення нотаріального доручення на продаж квартир із боку Кушинської встановлено слідством і підтверджено самою Кушинською. Нотаріус Полянська підтвердила факт підроблення доручення на продаж квартири.

Незрозуміло, чому Кушинська кілька разів змінювала покази щодо дати, місця і суми переданих Дрожджалю грошей. Причому факту передання грошей не підтверджує ніхто зі свідків, зокрема й нотаріус Полянська.

Провину Кушинської встановлено і доведено судом

Так чи інакше, за обвинувальним вироком суду Кушинська винна у скоєнні вбивства двох осіб за попередньою змовою групою осіб із корисливих мотивів. А акт помилування не створює правових підстав уважати засуджену невинною.

Важливо зазначити, що тільки суд уповноважений визнати особу винною або невинною у вчиненні злочину. І читаючи вирок, можна зробити достатньо висновків, що суд ухвалював мотивоване та правильне рішення.

Натомість протилежний висновок може бути ухвалено знову ж таки лише судом, і для цього захист Кушинської має право скористатися нормами КПК України.

Згідно зі ст. 459 КПК, нововиявленими обставинами визнають:

1. штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок;
   
   
2. скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути;
   
   
3. інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі собою або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

Чи є такі нововиявлені обставини? Відповісти однозначно зможуть лише захист і сама Кушинська. Заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами потрібно подати протягом трьох місяців після того, як особа, яка звертається до суду, дізналася або могла дізнатися про ці обставини.

Але враховуючи те, що з моменту вчинення злочину (24 червня 1997 року) минув уже 21 (!) рік, то схоже, що аргументів про нововиявлені обставини досить мало. Натомість захист спробував пройти процедуру помилування (що їм і вдалося). Із чим можна по-людськи привітати пані Кушинську та її адвокатів, адже це насправді дуже довгий, тернистий та забюрократизований шлях. Але цей етап уже позаду.

Джерело: Повний текст статті