За даними дослідження, більшість матерів витрачає на догляд понад 40 годин на тиждень, а у випадках важких форм інвалідності догляд триває майже безперервно. Це фактично унеможливлює стабільну роботу, тоді як державна допомога, за оцінкою авторів, покриває лише до 20% реальних потреб у терапії, медичній і соціальній підтримці.
Приблизно 35% жінок виховують дітей самостійно. 40% сімей мають статус внутрішньо переміщених осіб, що додатково ускладнює доступ до роботи, медицини й соціальної підтримки. Значна частина опитаних також повідомила про ізоляцію: майже 70% не мають навіть години перепочинку, а приблизно чверть – регулярної допомоги від близьких.
Фінансова ситуація більшості таких сімей є критичною: основна їх частина живе на дохід до 20 тис. грн на місяць, переважно завдяки соцвиплатам, допомозі партнера або нерегулярному підробітку. Витрати на лікування і реабілітацію ще більше погіршують їхнє становище.
Дослідження також указує на серйозне психологічне навантаження: 45% матерів мають помірну або важку тривогу, 40% – симптоми депресії, понад 50% – ознаки батьківського вигорання, приблизно 15% мають думки про самопошкодження.
Автори наголошують, що йдеться не лише про соціальну проблему, а й про втрату для ринку праці: багато жінок працездатного віку готові працювати дистанційно, частково або за гнучким графіком, однак стикаються із браком послуг із догляду, дискримінацією і ризиком втрати соціальних виплат.