"Більше трьох років ми боремося за життя Дениса". Мати захисника України Світлана Гончаренко розповіла історію родини музею "Голоси Мирних" 

За словами мами Дениса, його стан покращився. Він починає говорити, ходить із підтримкою, повертає зір і набирає вагу. Кілька років тому цей прогрес здавався недосяжним, але завдяки підтримці небайдужих і Фонду Денис поступово одужує, сказала мати.

"Три роки тому нас, прямо скажімо, відправили додому помирати. Ми не опустили руки й поїхали в Модричі на реабілітацію. Більше трьох років ми боремося за життя Дениса. Для мене це перемога. Він потроху повертається до того життя, яке було до поранення: перші кроки, перші рухи. У мене виросли теж крила. Тому я дуже вдячна Фонду за те, що відгукнулися й допомагають моєму сину в реабілітації", – розповіла Світлана.

За її словами, у Дениса спочатку опускалися руки. Він не міг говорити, але постійно писав: "Залиште мене, я не хочу жити". Та батьки, попри все, вірили в диво.

Світлана шукала способи надати найкраще лікування для сина. Батько Олександр змушений був піти з роботи, щоб опікуватися Денисом. Завжди поруч була й кохана дівчина Дениса, Юлія, ідеться в розповіді.

"Вона від нього просто не відходила. Як мама я повинна була з нею поговорити: що результат може бути різним. А вона молода дівчина, їй треба своє життя облаштовувати. "Чи воно тобі потрібно?" Вона почала плакати, я ніколи цього не забуду. Встала на коліна, плакала й говорила: "Не відганяйте мене від нього". Якби не вона, я 100% даю, такого результату не було б", – каже Світлана.

Вона розповіла, що син завжди хотів допомагати людям, обирав професію рятувальника або пожежника. З початком повномасштабного вторгнення він пішов захищати країну й пожертвував за неї здоров'ям. Батьки докладають максимум зусиль, щоб допомогти сину, наголосила Світлана.

"Для родин, у яких рідні отримали поранення, головне – не опускати руки. Вірити й боротися. Стукати в будь-які двері – десь відчинять. Я на своєму досвіді це все пройшла і проходжу далі. Вихід завжди є", – упевнена Світлана.

Подивитися розповідь Світлани Гончаренко можна на сайті музею.