+4 Київ
Один зі співрозмовників журналістів – волонтер Червоного Хреста Володимир Хропун. 18 березня він за кермом шкільного автобуса їхав у село Козаровичі, щоб допомогти в евакуації жителів, які опинилися в епіцентрі бойових дій. Село розташоване приблизно за 40 км на північний захід від Києва.
На одному з російських блокпостів його затримали. Перші кілька днів його разом з іншими полоненими тримали у підвалі фабрики у селі по сусідству.
За словами чоловіка, військовослужбовці били їх прикладами, застосовували тазери (різновид електрошокера) і всіляко знущалися. Йому зав'язали очі та руки і вимагали надати інформацію про українську армію.
"Нас били прикладами, і руками, і ногами. Один солдат був дуже молодий, майже дитина. Він використав електрошок і бив струмом у шию, по обличчю та колінах людей. Він так розважався", – згадує Хропун.
Майже тиждень полонених протримали в Україні, потім перевезли до Білорусі, а звідти – у російську в'язницю. Там тортури над мирними громадянами продовжили.
"Вони принижували нас, змушували ставати на коліна і в незручні пози. Якщо ми дивилися їм у вічі, нас били. Якщо ми робили щось повільно, нас били. З нами поводилися як із тваринами", – розповідає чоловік.
Він нарахував ще 72 людей, які перебували в ув'язненні в безпосередній близькості від нього, але судячи зі звуків, що лунали, бранців було набагато більше. Через два тижні після арешту, 7 квітня, Хропуна разом із трьома жінками, яких тримали в іншій в'язниці, літаком відправили до Криму. Жінки розповіли йому, що їх також били. За кілька днів їх повернули на батьківщину.
У в'язниці Хропун чув, що у сусідній камері були люди з Чорнобильської АЕС. Він не може сказати хто саме, але на цей момент загальновідомо, що зникло 169 бійців Національної гвардії України, які охороняли об'єкт. Валерій Семенов, один з інженерів АЕС, каже, що виходячи з території Чорнобиля наприкінці березня, російські військовослужбовці забрали гвардійців із собою.
Дружина одного з гвардійців розповіла, що чоловік зателефонував їй у день вторгнення російської армії та наказав їхати із села. Вона забрала їхнього маленького сина та своїх батьків до Львова.
З 24 лютого до 9 березня чоловік відповідав на її дзвінки, потім на станції виникли проблеми з електроенергією і мобільний чоловіка більше не відповідав. Їй вдалося ще кілька разів поговорити з ним стаціонарною лінією. Востаннє вона чула його голос 31 березня, того дня, коли всю охорону АЕС насильно відвезли у невідомому напрямку. Пізніше у МВС України їй підтвердили, що її чоловіка насильно тримають у Росії.
Війна Росії проти України. Головне (оновлюється)
