Біженка з Маріуполя Вдовиченко: Через олійні пальники у підвалі кіптява йшла дуже сильно. Через це дуже часто носом ішла чорна кров. Не було повітря. Тому у мами зупинялося серце G

"Ми палили олію соняшникову і свічки. Але свічки ми намагалися заощаджувати, вони закінчилися швидко. А від цієї олії ґноти... Бинт ставлять в олію, і підпалюють його. Кіптява йшла дуже сильно, було багато пилу. І дуже часто йшла носом кров чорна. І сильний головний біль від цього – не було повітря. І це стало однією з причин, чому у мами зупинялося в підвалі серце", – пояснила Вдовиченко.

За її словами, матері було дуже важко все це витримати.

"У неї був важкий емоційний і фізичний стан. До війни в неї була полінейропатія, вона в неї хронічна. І на тлі цього всього вона до неї повернулася й дуже сильно вдарила. Вона не могла терпіти. Вона нам не показувала, що їй зле. Ми намагалися їй якось допомогти, полегшити ситуацію, але медикаментів у нас не було. По місту знайти їх було неможливо на той момент. Із квартири ми не встигли забрати всі речі", – зазначила біженка.

Вдовиченко розповіла, як батько рятував матір.

"Я чітко пам'ятаю: ніч, лежить сестра, я, поруч зі мною лежить мама, і з краю лежав тато. Я чую якийсь шурхіт, метушня, розплющую очі й бачу величезні очі тата, сповнені страху, розпачу. Він проводив реанімацію: він робив їй масаж серця і штучне дихання. Він перевіряв їй пульс, дихає, не дихає... І я спочатку не зрозуміла, що він робить, що коїться. А коли вже відчула, що у мами рука холодна, я зрозуміла, що він робить. У той момент було невимовно... порожньо. Було дуже страшно усвідомлювати, що я втрачаю маму. І вона була такою холодною... Просто тіло. Тато щось робив, а вона ніяк не реагувала. Я сиджу і розумію, що її уже немає. Підскакує поряд сестра, дивиться на все це – і світ повністю для мене в ту мить зник", – сказала вона.

Біженка наголосила, що батько проводив реанімацію дуже довго й наполегливо, поки мати не прийшла до тями.

"І ніхто збоку не запитав, що відбувається, допомогти якось... Складно описувати, що ти в цю мить відчуваєш... А я нічим не могла допомогти. І це добивало ще сильніше. Це один із найстрашніших моментів: коли ти дивишся на близьку людину і нічим не можеш їй допомогти. Але тато реанімував її до останнього. Він не міг її відпустити. І він її не відпустив. Потім був повторний напад", – описала Вдовиченко.

Біженка з Маріуполя Вдовиченко: Перебуваючи у підвалі, усвідомлюючи, що за кілька метрів уже лежать трупи, розуміла, що я такий самий труп. Я хотіла близьким швидкої смерті в молитвах – на той момент зникла вся надія вижити. Читайте повну версію інтерв'ю