+17 Київ
За словами жінки, після 24 лютого вона й далі ходила на роботу, а її син-дев'ятикласник залишався вдома з бабусею і навчався дистанційно.
Окрім роботи, жінка займалася волонтерською діяльністю.
"Ми збирали піддони для облаштування підвалів, щоб, коли вмикають сирену, люди могли туди спускатися. Ми брали адреси, відвозили піддони, лагодили електрику, якщо потрібно було", – згадує Дудіна.
Вона розповідає, що 120 людей перебували у двох великих залах місцевого ЦНАП.
"У нас було дуже багато дітей. Ми намагалися їх відволікати: організували ігровий куточок, приносили настільні ігри, читали книги. Для найменшого, немовляти, поставили манежик", – каже героїня історії.
Найстрашніший момент, згадує жінка, був, коли у квітні російські окупанти вдарили по залізничному вокзалу.
"Ми вважали, що для людей це був "потяг надії". Надії на те, що вони зможуть поїхати у щось гарне. До нашого міста приїжджали як до центрального пункту евакуації з різних міст. Були багатодітні, інваліди, діти, люди похилого віку. Раптом цей шлях перервався", – сказала Дудіна.
Війна Росії проти України. Головне (оновлюється)
