+16 Київ
"Цей епізод у моєму житті – дуже болючий. Але він уже багато разів відпрацьований із психологами, тому я можу про це більш-менш спокійно розповідати. Мені було 22. На жаль, на великому терміні вагітності, коли вже можна народжувати дитину, я її втратила. У моєї дитини просто перестало битися серце. І далі вже була боротьба за моє життя – у мене почався септичний процес... Мені переливали 3,5 літра крові з п'яти", – сказала Ярова.
За її словами, ця подія стала для неї "пусковим моментом" – після неї вона зайнялася волонтерством. Ще до 2014 року Ярова допомагала дітям, хворим на лейкемію.
"Мене дуже часто питають: "Чому ви включилися у 2014 році, коли для всіх ще не було абсолютно очевидно, що в нас війна? Чому ви включилися в боротьбу, чому ви їздили в Донецьк?" Мені навіть волонтери наші ставили ці запитання. "Навіщо ти їздила в Донецьк, коли ще була можливість забирати тіла наших воїнів? Ти ж себе ставила в таку ситуацію... Навіщо тобі це треба? Допомагати треба живим". Але в досить юному віці я вийшла з п'ятого роддому Києва з пустими руками... І я як ніхто знаю, що таке ховати свою дитину. Я знаю, що таке ховати її тільки подумки. Коли мене вже виписали з реанімації, перевели в загальну палату, я поставила запитання стосовно тіла моєї дитини. Мені сказали, що у зв’язку з тим, що ніхто його не запитав за два тижні... Чоловік мій займався тим, що мене рятував. І, на жаль, мою дитину... Так кажуть: біологічні відходи… Я навіть не отримала тіла, щоб його поховати. І як ніхто знаю, що таке, коли в тебе немає навіть місця, куди можна прийти, поговорити, поплакати, щось розповісти. Спілкуюся тільки подумки", – поділилася Ярова.
Вона додала, що втрата дитини стала для неї "якірною травмою". Через неї Ярова, зокрема, розлучилася із чоловіком.
"Я вирішила у 23 роки, що із цією людиною, з якою в мене була ця трагедія, я не зможу жити. Я не зможу забути про цю трагедію. Тому це була моя ініціатива. Ну, мені так здавалося: немає людини – немає проблеми", – додала вона.
