Лікарка з Іспанії, яка хворіє на COVID-19: Іспанці шоковані. Бояться коронавірусу. Ми ще не знаємо, які будуть ускладнення після перенесеної інфекції G

– Людмило Леонідівно, добрий вечір.

– Добрий вечір.

– 20 років тому ви переїхали до Іспанії з України, і вже протягом 15 років працюєте в Іспанії лікаркою швидкої та невідкладної допомоги в державній лікарні. Також ви працюєте у приватній клініці сімейною лікаркою.

– Так-так.

– Сьогодні Іспанія – це другий після Італії, так би мовити, центр у Європі, де лютує коронавірус. Я дивилася зведення за останню добу – у вас понад 900 людей померли від коронавірусу. Скажіть, будь ласка, ви зараз теж хворієте на COVID-19?

– Так.

– Як ви заразилися? Як це сталося? Які симптоми у вас були? Як ви лікувалися і як ви зараз почуваєтеся?

– Десь тижні три тому я відчула слабкість, нездужання, біль у м'язах і невисоку температуру. Але оскільки в нас брак лікарів, то продовжувала працювати. Упродовж доби на роботі я приймаю 70 осіб. Інтенсивність роботи дуже висока. Звісно, контакт із хворими неминучий. На самому початку епідемії в лікарів не було достатнього захисту – ми працювали без масок, без захисних костюмів, заразитися коронавірусом було дуже легко. У цій ситуації я, можливо, щось пропустила, недогледіла – дуже складно в нашій професії захистити себе на 100% від таких інфекційних захворювань.

Відчувши нездужання, як лікарка, я зрозуміла, що мені треба зробити обстеження, щоб зрозуміти, є в мене коронавірус чи ні. Чому? Щоб знати, продовжувати мені працювати чи треба ізолюватися. Тому у шпиталі, де я працюю, мені зробили рентген. У мене виявили двостороннє запалення легенів. Потім мені зробили комп'ютерну томографію, яка підтвердила діагноз, а також я зробила тест на коронавірус. Тієї ж миті мене шпиталізували, ізолювавши в окремій палаті, де мені надавали лікування. Там я пролежала протягом 10 днів і зараз перебуваю вдома на доліковуванні.

Згідно із протоколом, я маю протягом двох-трьох тижнів перебувати вдома і не мати жодного контакту з людьми – ні з родиною, ні із сусідами, тому що це небезпечно для їхнього життя. Тому я зараз сиджу вдома, лікуюся, відпочиваю, займаюся здоров'ям. Потім мені буде потрібно двічі зробити тест, щоб підтвердити, що в мене немає коронавірусу. І тільки після цього мене випишуть на роботу. Звісно, мені б хотілося вийти на роботу, щоб допомогти колегам у цей складний час, але я не маю права, тому що маю витримати два тижні карантину.

– Людмило Леонідівно, як вас лікували у шпиталі?

– Мене пролікували дуже інтенсивно. Мені давали два антибіотики. Один антибіотик я вживала intravenous – тобто внутрішньовенно, і другий антибіотик azithromycin – мені давали пити. І, звісно, виписали бронходилататори, робили оксигенотерапію – кисневу терапію, і давали відхаркувальні препарати.

– Можна сказати, ви більш-менш легко відбулися, правильно?

– Я легко відбулася, тому що вчасно пішла у шпиталь і попросила, щоб мені зробили радіографію, оскільки треба було зрозуміти, є в мене ускладнення чи ні. Тому що якщо ми робимо тест на коронавірус, то його роблять десь протягом трьох-чотирьох днів, а я не знала, чи можу я в цей час продовжувати працювати. Результати радіографії підтвердили, що в мене двостороннє запалення легенів вірусної етіології. А за рівнем концентрації кисню у крові було 90% імовірності, що у мене коронавірус. Потім усе це підтвердили тестом, який мені зробили на самому початку.

– Які у вас дають рекомендації? Виходить, якщо людина захворіє, потрібно самостійно відразу ж виміряти рівень кисню у крові, щоб контролювати?

– Ні. Тому що рівень кисню у крові вимірюють пульсоксиметрами – ці апарати є тільки в лікарів і в лікарнях. В Іспанії дуже добре це поставлено. Тут створено мережу – телефонну службу, люди телефонують на "112", і "112" дає ще номер телефону, куди можна зателефонувати і пояснити свою ситуацію. Будь-яка людина має право телефонувати протягом 24 годин на добу. На дзвінки відповідає лікар, який вислухає хворого, у телефонній розмові оцінить стан його здоров'я і потім дасть рекомендації. Якщо фахівець, який вислухав хворого, бачить, що є небезпека зараження тяжким вірусним захворюванням, він направляє до нього швидку медичну допомогу. Приїжджають люди у спеціалізованих костюмах і забирають цього хворого просто у шпиталь.

Якщо ж у пацієнта легка форма захворювання, то йому дають рекомендації, що потрібно вживати, як зв'язатися зі своїм лікарем, і спостерігають таких людей за допомогою телефона – із ними майже щодня розмовляють.

– Скажіть, тестів вистачає? Як і кому їх роблять?

– (Заперечливо киває). Ні. Тестів бракує. Тести роблять тільки у шпиталях, якщо вже є стовідсоткова підозра на коронавірус. Просто якщо ти підеш у шпиталь і в тебе просто кашель, температура і якесь нездужання, але немає ознак коронавірусу, то тобі ніякого тесту не зроблять. Бо брак тестів, і роблять їх тільки за показаннями.

– Чому так багато померлих?

– Багато померлих, я вважаю, тому, що, по-перше, в Іспанії дуже багато літнього населення. Тому серед померлих переважно дуже старий контингент із супутніми хронічними патологіями. Здебільшого помирають люди похилого віку, хоча є й інші випадки. В Іспанії від коронавірусу вже загинуло п'ятеро лікарів і одна медсестра. Але переважно серед загиблих – люди похилого віку, які померли від легеневої недостатності, оскільки дуже пізно звернулися по допомогу, коли почалися незворотні явища в легенях і людину вже не можна врятувати.

– Скажіть, апаратів ШВЛ (штучної вентиляції легенів) і місць у реанімації сьогодні в Іспанії вистачає чи, як ми це бачимо в Італії, доводиться вибирати та брати на ШВЛ тих пацієнтів, які сильніші й молодші, а інших, по суті, прирікати на смерть? Яка ситуація в місті, де ви працюєте?

– Я працюю в Бенідормі, він належить до комунідаду Валенсії. У нашому регіоні поки що вистачає апаратів, спеціальна служба координує роботу державного і приватних клінік. У нас у Бенідормі є три основні шпиталі: один – державний і два приватні. Тому, якщо бракує місць у державному шпиталі, хворих направляють у реанімаційні відділення у приватні шпиталі, і ніхто в цьому не відмовляє.

Зараз два готелі переробляють на медичні центри, туди завозять обладнання, щоб прийняти велику кількість населення. Наразі я не чула, щоб не було місця в реанімаційному відділенні для порятунку людини.

– У вас є таке, що пацієнтів доводиться класти в коридорах?

– Так-так. Зараз у коридорах лежать пацієнти з легким або середнім ступенем тяжкості цієї інфекції. Усі тяжкі випадки – у реанімаційному відділенні або шпиталізовані на поверсі. Тільки пацієнти з легкою або середньою формою тяжкості [захворювання] перебувають у коридорах.

– Ви розповідали мені про те, що була така зворушлива історія з поліцейським, який захворів на COVID-19, лежав у лікарні і його підтримували його колеги. Розкажіть.

– Іспанці – дуже доброзичливі люди, чуйні та дружні. Цей народ мені дуже подобається. Вони одне одного підтримують у складній ситуації. Один хлопець-поліцейський захворів на COVID-19 і поїхав у державний шпиталь. Там він пролежав протягом двох-трьох днів, але стан не поліпшувався, тому його направили у приватний шпиталь. Я якраз перебувала в цьому шпиталі на лікуванні. Поліцейські щодня їздили навколо шпиталю зі своїми мигалками, у такий спосіб ніби підтримуючи його. Коли хлопця виписали з реанімації у відділення, то, звісно, усі поліцейські... Як би це сказати? Вони його супроводжували. Було багато емоцій, багато сліз. Тут люди радіють кожному випадку одужання. Це якась дружба, моральна підтримка, це дуже зворушливо. Ми дивилися на це і плакали.

– Я так розумію, якби у вас була якась легка форма, ви б у лікарню не потрапили. Напевно, був якийсь середній ступінь тяжкості?

– Так, початок запалення легенів.

– Вам страшно не було, чим це все скінчиться?

– Якщо відверто, ні. Я все-таки лікар і оцінюю ситуацію за аналізами, які надходять. У мене в палаті були апарати, я контролювала стан здоров'я. Із мого боку не було жодної паніки. Я знала, що в надійних руках, що мене врятують, що з цієї ситуації вийду з успіхом. Зараз у мене, дякувати богу, немає жодних наслідків, але я ще маю залишатися на карантині, займатися здоров'ям, та, слава богу, у мене немає цього кашлю, кисню у крові достатньо, аналізи цілковито нормалізувалися. Лікар, який мене вів, розповідав мені все про стан здоров'я залежно від аналізів. Я не хвилювалася і не боялася, тому що звернулася вчасно.

– Людмило Леонідівно, а за час вимушеної відсутності на роботі – я так розумію, у вас є три місця роботи в різних клініках?

– Так.

– Вам зарплату платитимуть чи ні?

– Мені платитимуть стовідсоткову зарплату, тому що це вважають професійним захворюванням.

– Яка ситуація в Іспанії? Чи вистачає масок? Чи вистачає антисептиків? Чи вистачає їжі в супермаркетах?

– У супермаркетах повно їжі, антисептиків бракує. Тобто спирту бракує. Але люди дістають його в будь-який спосіб. Масок теж поки що бракує, їх не можна придбати в аптеках, але дістають, хто як може. У шпиталях зараз маски в достатній кількості. Під час мого останнього чергування до нас приходили хворі з легеневою респіраторною інфекцією, ми відразу їм давали маску, щоб захистити себе від контакту.

– Скажіть, в Іспанії зараз же теж карантин? Чи робить щось держава, щоб підтримати бізнес, щоб він не розорився?

– Я на цій політиці не дуже розуміюся, але іспанці усвідомлюють, що зараз здоров'я на першому місці, тому що краще запобігти, ніж потім лікувати і втрачати людей. Хтось, може, й думає про якісь фінансові питання, але зараз усі люди найбільше хвилюються про здоров'я.

– Іспанці дотримуються карантину? Скажіть, от вони реально сидять удома? Що можна і що не можна у вас?

– Карантину ми маємо дотримуватися на 100%. Зараз усі люди сидять по домівках, працюють тільки служби екстреної допомоги, аптеки, банки, пошта, магазини. Продуктів достатньо, в аптеках ліків достатньо. Немає жодних обмежень на ліки або продукти.

Людям дозволяють вийти на вулицю, тільки щоб вигуляти тварину, якщо вона є. Не дозволяють іти або їхати машиною в інший якийсь супермаркет, який розташований далі від твого будинку. Ти маєш ходити за покупками у найближчий супермаркет. Якщо поліцейські перевірять, чи обґрунтовано ти перебуваєш на вулиці, їм треба буде надати чек із супермаркету чи аптеки або ж пропуск, за яким ти маєш право їхати на роботу.

Мій син зараз працює, у нього є пропуск. Поки він доїде на роботу, його зупиняють на трьох поліцейських постах. І на кожному посту він має надати обґрунтування – папірець про те, що має право в цей час їхати на роботу. Іспанці намагаються дотримуватися карантину й перебувати вдома – усі дуже законослухняні, нікуди не дінешся.

– До якого числа у вас карантин?

– До кінця квітня оголосили.

– Які прогнози? Чи буде його продовжено?

– Усе залежить від стану епідеміологічної ситуації. Якщо знадобиться, карантин продовжать до середини травня. Якщо будуть поліпшення, можливо, і припинять. Але все залежить від епідситуації.

– Які зараз прогнози?

– Зараз у нас пік інфекції, тому ніхто не дає на 100% точних прогнозів. Ми не знаємо, як поведеться ця хвороба. Вважаємо, що наприкінці квітня в нас почнеться спад захворюваності.

– Тобто зараз ви проходите пік, а до кінця квітня має вже...

– Так, зараз пік, а десь за два-три тижні, до кінця квітня, у нас піде спад.

– Скажіть, будь ласка, а чи вистачає лікарів, щоб витримувати таке навантаження? І чи є в лікарів достатній захист, щоб працювати?

– Лікарів зараз у нашому регіоні досить. Але ось у Мадриді, Барселоні – бракує, тому що велика кількість хворих, і, звісно, зараз долучать усіх лікарів. Навіть пенсіонерів та студентів останніх курсів медичних університетів. Вони як добровольці йдуть на допомогу. Приїздять також лікарі з Куби.

– Іспанці шоковані? Вони реально бояться коронавірусу?

– Іспанці шоковані. Бояться коронавірусу. Будь-яка людина боїться за своє здоров'я, тому що це новий вірус. Ми ще не знаємо, як він поводитиметься і які будуть ускладнення після перенесеної інфекції. Усі дуже обережні і хвилюються одне за одного.

– Ну ось ви перенесли захворювання – у вас імунітет виробляється? Ви можете вдруге заразитися коронавірусом?

– Перш ніж підтвердити на 100%, мені треба наприкінці хвороби зробити серологію – спеціальні проби, і потім зробити ще тест на коронавірус. Переважно у джерелах пишуть, що в мене буде стійкий імунітет. Я вже не можу заразитися коронавірусом.

– Ви вийдете на роботу?

– Обов'язково. Я б і зараз побігла, знаючи ситуацію і те, як зараз працюють лікарі. Але мені треба зробити ще два тести на коронавірус, нікуди не дінешся. Тому потрібно мати терпіння і чекати на результати тестування.

– Людмило Леонідівно, скільки платять лікарям в Іспанії?

– Платять по-різному. Переважно у середньому лікарю платять €3 тис. Це лікар, як я, припустімо, на рівні ургенції, лікар "швидкої" та невідкладної допомоги. Загалом €3 тис. Навіть більше, €3–3,5 тис. У лікарів, які пропрацювали довше, зарплата до €4–4,5 тис.

– Ну а, наприклад, висококласному операційному хірургу скільки можуть платити?

– Ну €6–8 тис.

– Гарній медсестрі?

– Гарній медсестрі €3–3,5 тис.

– Тобто на рівні лікаря?

– З атестацією, гарним контрактом €3–3,5 тис. платять.

– Багато останнім часом з України приїхало в Іспанію працювати медсестер, лікарів?

– Медсестри з України майже не працюють, тому що легалізувати свій диплом дуже і дуже складно. Лікарів? Ось я зараз працюю із п'ятьма українцями, які приїхали з різних регіонів України.

– Наших лікарів, які з України приїжджають, вважають гарними фахівцями? Що іспанці кажуть?

– Нас дуже цінують – ми дуже працьовиті люди, нас вважають дуже гарними фахівцями. Якщо порівнювати з Південною Америкою, із Венесуелою, із Колумбією, то нас цінують. Я у приватній клініці працюю протягом 15 років! Приватна клініка – це бізнес, і якщо ти поганий лікар, до тебе ніхто не піде, люди шукатимуть гарних лікарів. Але, дякувати богу, клініка функціонує вже протягом 15 років, у нас повно пацієнтів, у день до мене приходять на прийом від 30 до 50 осіб.

– Яка температура зараз в Іспанії?

– Зараз у нас десь 18–20 °C, сонечко.

– Правду кажуть, що, коли потеплішає і стане жарко, вірус піде?

– Думаю, ні. Не піде. Усе залежить ще й від вологості. У нас дуже велика вологість у Бенідормі – ми живемо біля моря. Можливо, в інших районах, де сухіший клімат, пік інфекційних спалахів зменшиться, але думаю, це не відіграє важливої ролі.

– Як ви вважаєте, коронавірус – це реально біологічна зброя, яку розробляли в Ухані, чи це натуральна зараза?

– Складно сказати. Зараз його вивчають у лабораторіях у всьому світі, багато пишуть в інтернеті. Я думаю, це просто новий і маловивчений вірус. На політиці я не дуже добре знаюся, але як лікар оцінюю це як гостре вірусне захворювання. Якщо порівнювати з іншими вірусами, то цей дуже агресивний, він відразу спричиняє дихальну недостатність і запалення легенів.

– Ви ж, напевно, стежите за тим, що відбувається в Україні? У вас тут родичі залишилися.

– Так.

– Із якими почуттями ви спостерігаєте за тим, що у нас відбувається і в політиці, і в медицині, і в соціальному житті?

– Ви знаєте, із відчуттям болю, з почуттям... Як вам сказати? Там залишилася вся моя душа, мої друзі, моя родина. І, звісно, іноді телевізор дивишся – плачеш, тому що нічим не можеш допомогти, дуже маленькі зарплати, люди виживають. Ті самі лікарі, яким платять усього $200, а може, і того не мають.

Припустімо, я тільки на одній роботі маю $3–3,2 тис., а їм платять лише $200, і серце просто обливається кров'ю, знаючи, що це дуже гарні фахівці і люди, але вони страждають. Просто душа болить, тому що Україна для мене – це моя батьківщина, пів життя минуло в Україні. Звісно, дуже страждаю, хвилююся.

– Ви б хотіли повернутися?

– Зараз я б не хотіла повертатися суто через політичну ситуацію, я боюся туди повертатися. У мене вже є іспанський паспорт, я маю громадянство. Я боюся повертатися. Не знаю чому. Паніка. Паніка, що зі мною щось трапиться, тому що тут я живу дуже розслаблено, безтурботно, ні про що не думаючи. Прокинулася, відпрацювала, прийшла додому – мені платять зарплату, я ніколи не відчую голоду, я соціально захищена. Не дай боже, зі мною щось станеться, у мене є безкоштовна медицина, мене врятують у будь-якій ситуації. Розумієте, в Україні цього не станеться. Тому я не повернуся вже в Україну суто з таких міркувань.

– Ви ж із Донецька?

– Так, із Донецька, пропрацювала там протягом 18 років лікарем. У мене там залишилися друзі, співробітники. Вони телефонують, хвилюються за мене. Коли я з ними розмовляю, мені кажуть: "Людмило, зачекай, у нас тут стрілянина". Ви знаєте, у мене серце кров'ю обливається, я не знаю, чим їм допомогти. Загалом дуже складно й важко те, що відбувається там.

– Людмило Леонідівно, я знаю, що частина родини у вас живе під Києвом. Ви спілкуєтеся з тими, хто залишився в Донецьку, в окупованому сьогодні Донецьку? Скажіть, вони хочуть в Україну? Вони розуміють, що сталося? Що Росія – це агресор? Чи вони хочуть залишатися в Росії?

– Якщо відверто, я на ці теми з ними не розмовляю, бо не хочу ятрити їхню рану. Ми спілкуємося абсолютно на абстрактні теми. Сини моїх подруг поїхали хто в Росію, хто в Україну, а вони там залишилися одні, беззахисні. У них там жодного соціального захисту, бракує грошей. Мої медсестри телефонують, а я нічим не можу допомогти. Навіть надіслати гроші по Western Union не можу, тому що вони цілковито ізольовані від світу, від суспільства.

– А Путіна однаково хвалять, чи не так?

– Ні (хитає головою). Вони не хвалять Путіна. Як сказати? Люди, з якими я спілкуюся, – ми переважно на тему політики не розмовляємо, якщо відверто. Я намагаюся бути поза політикою. Але в кожного своя думка. У мене повно друзів серед росіян, українців і білорусів, тому я не розумію цих політичних ігор. Але мені дуже шкода, що все так сталося, що наша країна розвалилася, і я не знаю, із яких причин.

– За яких обставин ви повернетеся в Україну?

– Коли все нормалізується політично і ось ці всі питання вирішать, коли Україна буде безпечною. Якщо відверто, я боюся їхати в Україну. Я боюся їхати в Україну, тому що мені здається, що мене там або вб'ють, або... (Сміється). Ну не знаю, не дай боже, зі мною там щось трапиться, мені там не допоможуть.

У мене немає стовідсоткової гарантії, що в Україні є такий самий соціальний захист, який є в Іспанії. Я протягом 20 років тут прожила і впевнена, що, якщо зі мною що-небудь, мене прооперують найкращі лікарі, за мене заступиться соціальна служба. Якщо буде треба – принесуть харчування, безкоштовно відвезуть у будь-який шпиталь. Саме через це я не хочу їхати в Україну. Якщо там зі мною щось трапиться, мені не допоможуть в тому обсязі, у якому можуть допомогти в Іспанії.

– Людмило Леонідівно, ви кажете, що боїтеся, що вас в Україні хтось уб'є? Скажіть, хто може вас убити?

– Ну не те що вб'є, розумієте? Але мене лякають воєнні дії – можливо, люди, які пережили цю війну, не зрозуміють мене. Але я не жила в Україні під час війни, і мені це здається страшним. У мене немає бажання їхати в Україну. Навпаки, зараз вся родина приїжджає до мене, тому що тут спокійно, море, гарна погода. Звісно, мені хочеться поїхати, почути рідну мову, поїсти українські страви, почути наші українські пісні, відчути дух український. Але зараз я чомусь боюся туди їхати. Ну і тому, що багато працюю у трьох клініках, не можу собі дозволити часто їздити в Україну.

– Людмило Леонідівно, я вам бажаю якнайшвидшого одужання, щоб швидше скрізь коронавірус закінчився і ми всі повернулися до нашого звичайного, нормального життя.

– Дякую вам, приїжджайте до нас в Іспанію, в Бенідорм.

– Дуже дякую.

– Це найкраще, найгарніше туристичне місто. У нас чотири готелі в Бенідормі. Люди з усього світу, з усієї Іспанії сюди приїжджають, щоб добре відпочити.

– Дуже дякую. Дякую.

Записала Галина ГРИШИНА