+17 Київ
Він пояснив, що логіка Нобелівського комітету "остаточно сформувалася протягом 2010–2011 років".
"Є все-таки одна країна, яка справді впливає на Нобелівський комітет, хоча б навіть і неформально та напівпідпільно. Це Норвегія. Тому що Нобелівський комітет формує норвезький парламент – Стортинг. І, як повідомляє нам не хто-небудь, а колишній секретар Нобелівського комітету Гейр Лундестад, який опублікував свої мемуари на задану тему 2015 року, норвезькі політики та норвезька держава втручаються в діяльність Нобелівського комітету, коли їм закортить", – сказав Бєлковський.
Політолог зазначив, що після надання премії Лю Сяобо "було зрозуміло, що це призведе до суттєвого загострення відносин між Норвегією та Китаєм", тому Норвегія намагалася добитися того, щоб китайський дисидент премії не здобув.
"Сяобо її все-таки здобув. Тобто Нобелівський комітет зберіг у цьому сенсі незалежність від держави. Але потім почалося найважче: Китай розпочав економічну війну з Норвегією. По-перше, він скоротив до мінімуму взагалі всі контакти. Зберіг дипломатичні відносини, але де-факто їх заморозив. Але найстрашніше, Китай зупинив імпорт норвезької сьомги. [...] Унаслідок цього постачання норвезької сьомги в Китай знизилося у 30 разів, що було вкрай болісно для Норвегії. І ось через сьомгу Норвегія багато років докладала послідовних зусиль для відновлення відносин із Китаєм. Зокрема відмовилися від візиту далай-лами в Осло. Раз чхнути – відмовитися від візиту далай-лами. Це ж вам не сьомга", – зіронізував Бєлковський.
За його словами, "Норвегія як могла танцювала ритуальні танці перед Китаєм, щоб він їй пробачив за Нобелівську премію миру Лю Сяобо, й дотанцювалася: Китай пробачив Норвегії, допустив на свої ринки її сьомгу, а також відновив переговори щодо створення зони вільної торгівлі з Норвегією протягом 2015–2016 років".
"Отже, із мемуарів Гейра Лундестада випливає, що Норвегія відтоді вже точно не хоче зв'язуватися та псувати відносини з впливовими амбітними країнами. Тому китайські та гонконзькі дисиденти більше не можуть розраховувати ні на що. І Олексій Анатолійович Навальний теж ні на що. [...] Повторювати такий експеримент, звичайно, ніхто не хотів – ось так плюнути [президенту РФ] Володимиру Володимировичу Путіну в обличчя. Тому, безумовно, дали з урахуванням російських проблем, але не Олексію Анатолійовичу Навальному, а Дмитру Андрійовичу Муратову, який є не лише борцем за свободу, а й цілком системним гравцем", – пояснив Бєлковський.
Він вважає, що якщо Навальний здобув би Нобелівську премію миру, то "Європа замерзла б, а склади норвезьких рибалок полопалися б від нікому не потрібної сьомги (благородного лосося), і заради благородного лосося Нобелівський комітет ухвалив єдине правильне, виважене, збалансоване та компромісне рішення".
