-2 Київ
Наслідками втручання Росії у Сирію стали посилення Ірану й угруповання шиїтських бойовиків "Хезболла", а також масштабна міграційна криза в Європі. Таку думку висловив журналіст Віталій Портников у колонці для видання "7 Дней".
Журналіст зазначив, що РФ підтримує дестабілізацію не тільки на Близькому Сході. Така політика характерна для режиму президента Росії Володимира Путіна.
"Прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху переконався у справедливості цієї формули на власному досвіді. Із першого дня російської операції в Сирії він намагався взаємодіяти з Путіним, аби не допустити як ухвалення рішень, небезпечних для національних інтересів Ізраїлю, так і самої можливості зіткнень між ізраїльськими і російськими військовими. Не можна сказати, що в цьому Нетаньяху не досягнув успіху. Одначе результатом російського втручання стало посилення головних союзників режиму Асада – Ірану та "Хезболли", – розповів він.
Журналіст нагадав, що одна з головних зовнішньополітичних цілей Ірану – знищення Ізраїлю, проте Нетаньяху не міг не домовлятися з Путіним.
"Щоб запобігти посиленню Росії в Сирії – і, отже, посиленню Ірану й екстремістів із Лівану – необхідно було не допустити знищення сирійської опозиції військами Башара Асада та його союзників. А для цього слід було домогтися створення над Сирією безполітної зони, не допустити польотів сирійської та російської авіації. У цьому разі Асаду лишалося б недовго жити", – підкреслив він.
Портников пояснив, що у разі блокування дій Росії у Сирії багатьох глобальних світових проблем можна було б уникнути, проте президент США Барак Обама не зміг правильно оцінити масштаби зовнішньополітичних претензій російського колеги і суть його політики.
"Порівняймо підхід Обами з підходом довоєнного прем'єр-міністра Великобританії Невілла Чемберлена, який домовлявся з Адольфом Гітлером у Мюнхені. Чемберлен міг сприймати Гітлера як агресивного націоналіста, що намагається відновити німецький "життєвий простір". У цю логіку цілком укладалися і аншлюс Австрії, і претензії фюрера на Судети. Адже і там, і там проживало німецькомовне населення. Жителі Австрії виступали за об'єднання з Німеччиною після Першої світової війни і розпаду Австро-Угорщини. Тільки міжнародні угоди стали на заваді об'єднанню – так що Гітлер, можливо, і порушив міжнародне право, проте задовольнив суспільний запит", – розповів журналіст.
Він зазначив, що Чемберлен помилився, вважаючи, що після об'єднання всіх німців у єдину державу Гітлер заспокоїться, оскільки "німецький світ" був для того лише першою сходинкою до світового панування.
"Обама міг розглядати наміри Путіна у схожому ключі. Утручання в Сирії відображало бажання російського президента допомогти своєму традиційному союзнику – одному з останніх на Близькому Сході, якщо взагалі не останньому. Анексія Криму могла сприйматися як наслідок застосування на практиці концепції "російського світу". Урешті-решт Росія не приховувала свого інтересу до півострова з перших же днів після розпаду Радянського Союзу. Війна на Донбасі, хай і більш кровопролитна, вписувалася в ту ж концепцію. Можна було засуджувати Путіна, проте вважати, що Заходу нічого не загрожує. Що російський президент "заспокоїться", щойно допоможе Асаду виплутатися з конфлікту з опозицією і розширить в тих чи інших межах зони свого впливу на пострадянському просторі", – продовжив Портников.
При цьому він підкреслив, що Обама помилявся так само, як Чемберлен.
"Цілі російського президента цілком припустимо порівняти з цілями німецького фюрера – це утвердження себе як диригента сучасного світу й зовсім не керівника сильної регіональної держави... Гітлер був готовий затвердити свій вплив за допомогою військової сили. Путін же в ядерну епоху може застосовувати цю силу тільки локально, до того ж проти слабшого супротивника", – упевнений Портников.
Журналіст підкреслив, що головним знаряддям російського президента стала глобальна дестабілізація.
"Він робить такі кроки, які призвели б до ще тяжчих наслідків, – і робить це не як дитина, якій дали погратися із сірниками, а цілком свідомо. Мета Путіна – це пожежа. Тому що тільки в кіптяві й диму він може здаватися оточенню таким же сильним і впливовим, як американський президент та інші лідери західних країн. За гарної погоди Путіна не може бути ні видно, ні чути", – пояснив Портников.
Він додав, що формула "терор в обмін на терор" – не випадковий наслідок утручання Путіна у події на Близькому Сході і на пострадянському просторі, а свідома тактика.
"Дестабілізація на Донбасі після окупації частини території регіону російськими військами і їхніми найманцями мала стати частиною загальної дестабілізації України, доказом неспроможності нової влади цієї країни та її союзників на Заході. У Криму російська влада свідомо провокує активістів кримськотатарського руху, розраховуючи, що невмотивоване й жорстоке знущання, що має всі ознаки етнічної чистки, призведе до відмови від мирного опору й переходу до терору – на який можна буде, у свою чергу, відповідати силовими методами. Нічого конспірологічного в цьому висновку немає. Президент Сербії Слободан Милошевич застосовував ту ж тактику проти косовських албанців", – попередив журналіст.
На думку Портникова, посилення Ірану та "Хезболли" біля ізраїльських кордонів теж допущено не випадково.
"Справа, звичайно ж, не тільки в ідеологічному антисемітизмі Путіна – хоча не потрібно забувати, що антисемітизм – це релігія КДБ та російського шовінізму. Путіну вигідна ситуація, за якої Іран воюватиме з Ізраїлем на Голанах своїми руками або руками "Хезболли", намагаючись послабити або навіть знищити єврейську державу. Він розуміє, що в разі такого конфлікту на арену воєнних дій може перетворитися весь Близький Схід, що зіткнення Ірану та Ізраїлю буде лише частиною цього конфлікту. А ключі від його вирішення можуть опинитися в руках Путіна – людини, яка розмовляє і з аятолою Хаменеї, і з Нетаньяху. Саме тому Путін продовжить міняти терор на терор – подобається це ізраїльському прем'єр-міністру чи ні", – підсумував він.
Військовий конфлікт у Сирії триває із 2011 року. У бойових діях беруть участь урядові війська, опозиціонери, радикальні ісламісти, курди та інші сили. У вересні 2014 року операцію проти них почала коаліція на чолі із США. У вересні 2015 року до конфлікту в Сирії приєдналася Росія.
Загострення ірано-ізраїльських відносин почалося після 1990 року. Воно обумовлено змінами світової геополітичної обстановки, загальним поглибленням протистояння ісламського і західного світу, початком мирного процесу між Ізраїлем і сусідніми арабськими країнами, а також роботою Ірану над створенням власної ядерної зброї.
