Киянка Хорошунова в щоденнику 1943 року: Елеонора Павлівна передає, що потрібно влаштовуватися на будь-яку роботу, аби тільки протриматися в Києві G

10 жовтня 1943 р., неділя

Принесли записку від Елеонори Павлівни. Тон записки спокійніший. Пише, що їх годують, що будуть вони там десять днів. А нам усе передає, що потрібно влаштовуватися на будь-яку роботу, аби тільки протриматися в Києві.

День минув без облав. Потім я зайшла до жінки, яка принесла дві перші записки від Елеонори Павлівни і бачила її на новому місці в таборі. Прийшла до неї, а там уже вдома її невістка, яка потрапила в облаву разом з Елеонорою Павлівною. Виявляється, вона втекла, Елеонора Павлівна варить обід, а всі інші ходять рити окопи до самого берега Дніпра. Там радянські кулі літають над головою, а нашим людям забороняють розмовляти і співати, щоб їх не почули радянські війська.

Робота, за словами жінки, важка. Вона розповіла, що коли їх привезли, відразу ж більшість жінок із дітьми і бабусь відпустили. Її й Елеонору Павлівну залишили: Елеонора Павлівна не відразу зізналася, що розмовляє німецькою. Але коли дізналася, що прибула група чоловіків, яка три дні зовсім нічого не їла, вона відразу заговорила до німця, поїхала з ним на якийсь город, накопала картоплі, зварила її. І це вперше отримали їжу – по п'ять картоплин у мундирах. Із такими новинами йшла я додому і, незважаючи на пізню годину, ледь не потрапила в облаву.

Попередній запис у щоденнику від 9 жовтня. Наступний запис – 11 жовтня.

Про особу автора мемуарів про окупацію Києва – Ірину Хорошунову – і те, як склалося її життя після війни, а також про долю самого щоденника читайте у розслідуваннях видання "ГОРДОН". Повний текст мемуарів публікуємо у спецпроекті "Щоденник киянки".

Редакція дякує Інституту юдаїки за надані матеріали.

За ідею редакція висловлює вдячність історику й журналісту, співробітнику Українського інституту національної пам'яті Олександрові Зінченку.