Киянка Хорошунова в щоденнику 1943 року: Господар опери зі знущальною посмішкою заявив, що всю оперу забирає із собою G

23 вересня 1943 р, четвер

Хоча із суботи минуло лише чотири дні, враження таке, що пройшло кілька місяців. Стільки подій відбулося в ці дні. Темпи цих подій і швидкі, і повільні. Мені написали папірець для тубдиспансеру і відпустили туди. На вулицях було страшнувато. З Васильківської на бульвар угору, із Хрещатика туди ж на всі боки йшов безперервний потік із машин, підвід, знарядь, який щохвилини зупинявся. Перейти на інший бік вулиці не було жодної можливості.

У диспансері порядок і тиша. Мене записали на понеділок на ранок. Звідти пішла до консерваторії. Там перелякані консерваторці з оперного хору прибігли до Нюсі по пораду: їм Брюкнер, головний господар опери, зі знущальною посмішкою заявив, що абсолютно всю оперу, усіх службовців він забирає із собою без права брати сім'ю. Куди — невідомо. Вистави, щедро обіцяні українцям 19-го числа, скасовували. На крайній випадок, якщо їх усе-таки відвезуть, дали всі можливі адреси в Україні, у Польщі й Німеччині, щоб списатися потім і не розгубитися. Вирішили чекати, що буде.

У штабі Розенберга виїхали всі рейхсдойче, крім п'яти осіб, а нашим людям сказали скластися і чекати. Це було об одинадцятій годині ранку в суботу. У бібліотеці о дванадцятій годині нас усіх потягнули на конвеєр вантажити архів давніх актів. Ящики відвезли на вокзал. О першій мені дали возик із медбібліотеки, і ми з Нюсею вибралися на город.

Була суха тепла погода. Крім нас, на городі не було жодної живої душі. У небі раз у раз пролітали літаки, і ми з надією дивилися — не наші? У нас гарний урожай картоплі цього року. Ми всього не викопували, тому що відразу не довеземо. Потім вирішили вирити яму і в неї зсипати все, що зібрали. Відокремили велику, дрібну склали в яму і повільно рушили з нашим вантажем додому.

Попередній запис у щоденнику від 18 вересня. Наступний запис – 26 вересня.

Про особистість автора мемуарів про окупацію Києва – Ірини Хорошунової – і те, як склалося її життя після війни, а також про долю самого щоденника читайте у розслідуваннях видання "ГОРДОН". Повний текст мемуарів опубліковано у спецпроекті "Щоденник киянки".

Редакція дякує Інституту юдаїки за надані матеріали.

За ідею редакція дякує історику і журналісту, співробітнику Українського інституту національної пам'яті Олександрові Зінченку.