-1 Київ
Офіцери чинного резерву
Із переведенням Євгена Іванова на роботу в ЦК КПРС 5-те управління КДБ в особі його начальника Філіпа Бобкова отримало свого лобіста у вищому органі партійної влади. Незабаром Бобков стане заступником голови КДБ. Відповідно, буде змінюватися і його військове звання: спочатку на генерал-полковника, а потім на генерала армії.
Перший заступник голови КДБ мав величезну владу. За відсутності голови КДБ Юрія Андропова йому доручалося курирування розвідки і групи "А" (Альфа) – підрозділу, який перебував у винятковому підпорядкуванні голови КДБ. За ініціативою Бобкова у другій половині 1980-х років, вже під час розпочатої перебудови, в країні було здійснено безпрецедентне призначення: в управлінні справами ЦК КПРС було введено посаду офіцера чинного резерву КДБ. Ніколи раніше співробітники КДБ не працювали під прикриттям партійних органів – "під дахом". Це сленгове слово, яке було введене для посад офіцерів чинного резерву і стало дуже популярним у період криміналізації країни, було привнесено в повсякденне життя російських громадян саме співробітниками радянських спецслужб.
Посади так званого "чинного резерву" вводили в усіх найважливіших державних установах і на підприємствах. Офіцери держбезпеки, зараховані в чинний резерв, залишалися у складі свого підрозділу, але водночас прямували в ту чи іншу цивільну установу на "піддахову" посаду. На зазначеній посаді вони виконували офіційні функції, обумовлені роботою конкретної установи, але водночас основним їхнім завданням було здійснення діяльності в інтересах органів держбезпеки. Було введено таку посаду за лінією 5-го управління КДБ і на Останкінському телецентрі. Офіційно це була посада "начальника режиму" всього ОТРК (Олімпійського телерадіокомплексу), як почали називати Останкінський телецентр після закінчення Олімпійських ігор у Москві. Була вона у підпорядкуванні начальника 1-го відділу ОТРК.
Крім офіційних співробітників КДБ і офіцерів чинного резерву, що координували радянське телебачення, на ОТРК у різних структурах працювали ще й співробітники негласного апарату держбезпеки – резиденти та агенти, завербовані серед працівників телебачення або впроваджені туди з-поміж офіцерів держбезпеки, які вийшли на пенсію. Загалом там служило понад 30 осіб.
КДБ інфільтрує партію
В історії радянської держави був період, коли країна була під владою Сталіна, котрий використовував підрозділи державної безпеки у боротьбі зі своїми політичними противниками. Після викриття культу особистості Сталіна в 1956 році керівництво КПРС, побоюючись повторення репресій, насамперед проти партійних лідерів і партійно-радянської номенклатури, поставило органи держбезпеки під суворий партійний контроль.
У післясталінський період КДБ зазвичай очолювали не професійні офіцери держбезпеки, а представники КПРС високого рівня. Серед них був вельми популярним у середовищі співробітників КДБ Юрій Андропов. За час його керівництва у КДБ влилася велика кількість партійних керівників. Для них у системі КДБ було створено спеціальні курси з підготовки до роботи у КДБ на керівних посадах. Партія неухильно оберігала себе від будь-яких несподіванок із боку тих, хто підтримував державну безпеку країни.
Юрій Андропов. Фото: shieldandsword.mozohin.ru
Повернувся у КДБ і Євген Іванов – через приблизно два роки після призначення його інструктором відділу адміністративних органів ЦК КПРС. Тепер його призначили заступником начальника 2-го Головного управління (ДГУ) КДБ із кадрам. За кілька місяців після вступу на посаду він став генерал-майором, а менш ніж за рік повернувся у 5-те управління КДБ його начальником і здобув звання генерал-лейтенанта. У перебудовні роки під його керівництвом 5-те управління КДБ було перетворено на управління захисту конституційного ладу.
Звільнене місце у відділі адміністративних органів ЦК КПРС після відставки Іванова обійняв інший представник 5-го управління КДБ, раніше перший секретар Красноярського крайового комітету комсомолу Олександр Карбаїнов, що прийшов у органи держбезпеки за партійним набором. Саме він розроблятиме необхідні документи щодо реорганізації 5-го управління КДБ в управління захисту конституційного ладу. Незабаром він змінить Володимира Струніна, який остаточно спивався, на посаді начальника пресбюро КДБ, яке в часи Карбаїнова буде перетворено на Центр громадських зв'язків (його називали також Центр зв'язків із громадськістю) КДБ: скорочено ЦГЗ КДБ.
У структурі управління захисту конституційного ладу підрозділ, який оберігав цей самий лад на телебаченні, мав порядковий номер 14 і назву 14-й відділ. Очолював його колишній улюбленець Струніна Микола Нікандров, раніше сільський учитель російської мови та літератури. Він закінчив свою службу держбезпеки на посаді начальника 1-го відділу ЦГЗ КДБ.
Володимир Струнін. Фото: shieldandsword.mozohin.ru
Заступником начальника відділу був майор Олександр Комельков, випускник Московського інституту культури, який дістав прізвисько Баклажан. Прозвали його так приятелі-товариші, колеги з 5-го управління КДБ, за характерний багряно-червоний із синюшним відтінком колір обличчя. Відділ КДБ, із якого Комельков прийшов на телебачення, курирував МДУ імені Ломоносова і Університет дружби народів імені Патріса Лумумби. Батько Комелькова служив у ПГУ КДБ, у підрозділі, який забезпечував розвідку всім необхідним.
Постачання ж розвідпідрозділів було пріоритетним, і розвідники отримували все першокласне, зокрема з-за кордону. Крім того, Комельков, який курував деякі факультети МДУ, мав можливість улаштовувати туди дітей своїх колег. Одним словом, Комельков був дуже корисним, а тому дуже впливовою людиною; і коли на телебаченні звільнилася вакансія начальник 1-го відділу, Комельков пристроїв туди співробітника 5-го управління КДБ, який вийшов у відставку, підполковника Валентина Малигіна.
Малигін починав службу як співробітник зовнішнього спостереження. Після кількох років служби він зумів перевестися до 5-го управління КДБ як штатний черговий з управління. Таких чергових було зазвичай не менше ніж три, і вони відбували службу, змінюючи один одного, через добу. Ця посада стала для Малигіна певною мірою трампліном для службового зростання. Оскільки в зовнішній розвідці кар'єра була вкрай важкою, зміна управлінь відкривала для багатьох вихідців із неї певні перспективи. Найуспішнішим серед них виявився Малигін. Сприяли тому риси його характеру – догідливий із тими, хто був на посаді, вищій ніж у нього; безпринципний, брехливий і цинічний у повсякденному житті – він мав усі необхідні якості для кар'єрного зростання у 5-му управлінні КДБ.
Посада чергового з управлінню КДБ не була престижною. Стеля звання – капітан, посадовий оклад нижчий, ніж у оперуповноваженого. Але мала ця посада одну суттєву перевагу. Чергові були на очах, насамперед, у керівництва управління. Підпорядковувалися вони начальнику секретаріату. У 5-му управлінні очолював секретаріат ветеран держбезпеки полковник Михайло Бардін, який багато років прослужив разом із начальником 5-го управління КДБ генералом Бобковим. Догодливість і улесливість Малигіна прихилили до нього Бардіна. Немолодий Бардін, який переступив 60-річний рубіж, уже погано справлявся зі своїми обов'язками, і вирішено було помічником призначити йому моторного Малигіна. Малигін став його заступником, а за кілька років – керівником секретаріату 5-го управління КДБ у чині підполковника.
Особливістю посади начальника секретаріату будь-якого підрозділу КДБ було не тільки забезпечення секретного діловодства та обігу документів, але (і це "але" часто було головним) і добування всього необхідного в побутовому сенсі для керівників управлінь та працівників підрозділів, від замовлень продуктових наборів, одержуваних у гастрономі №40, до отримання путівок до відомчих санаторіїв і видавання талонів на різні дефіцитні товари – автомобілі, меблі, одяг і знамениті ондатрові шапки. Одне слово, посада була дуже помітна і хлібна.
Але у стінах КДБ Малигіну з його комерційним талантом стало тісно. У країні почалася перебудова. З’являлися перші комерційні підприємства-кооперативи, малі підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю тощо. Час було робити гроші. Величезний за своїми розмірами і структурою Останкінський телецентр відкривав приголомшливі фінансові можливості. Саме з цієї причини Малигін вийшов на пенсію і за підтримки Комелькова, його начальника Нікандрова і генерала Івана Абрамова, який очолював тоді 5-те управління КДБ, став начальником 1-го відділу ОТРК.
Людям старшого покоління добре відома компетенція таких відділів у радянських установах і на підприємствах – питання безпеки, режим допусків (у цьому разі й до телеефіру), ведення секретного листування з різними відомствами та ознайомлення з листуванням обмеженого кола посадовців, видавання різних пропусків тощо. Одне слово, начальник 1-го відділу будь-якого відомства та підприємства в Радянському Союзі був впливовою людиною, оскільки від нього залежали і кар'єрне зростання, і виїзд за кордон як перших осіб установ, так і простих працівників.
Тоді ж на посаду офіцера чинного резерву в ОТРК було призначено старшого оперуповноваженого 1-го відділу 5-го управління КДБ майора Володимира Цибізова. У КДБ, де довгі роки служив його рідний дядько, Цибізов прийшов після закінчення Державного інституту театрального мистецтва (ГІТІС). У 1-му відділі 5-го управління КДБ він займався театральною лінією, а також Держконцертом СРСР – відомством, яке організовувало гастролі радянських творчих колективів за кордоном і гастролі їхніх колег на території СРСР.
КДБ і радянське телебачення
Телебачення, яке є потужним засобом пропаганди та впливу на суспільну свідомість, завжди було і залишається під постійним контролем із боку спецслужб. У колишні радянські часи в системі держбезпеки існував спеціальний підрозділ, основним завданням якого була "боротьба з ідеологічною диверсією противника". Це і було 5-те управління КДБ СРСР з усіма його відділами. Під "супротивником" мали на увазі країни – носії іншої, буржуазної, моралі та ідеології, які ґрунтуються на свободі підприємництва і громадянських свободах. Відповідно, серед "противників" опинялися всі без винятку капіталістичні країни.
Термін "ідеологічна диверсія" був досить об'ємним. Його легко було розширено тлумачити і використовувати. Наприклад, було поняття "шкідлива ідеологічна спрямованість", застосовне до будь-яких аспектів людської діяльності та творчості, яке не вписувалося в межі радянської ідеології. Тому, неухильно дотримуючись політичного курсу, який визначав ЦК КПРС, зокрема його відділ агітації та пропаганди, КДБ проводив у країні широкомасштабну боротьбу з будь-якими проявами інакомислення.
З метою здійснення тотального контролю за політичною ситуацією і настроями громадян, органи КДБ вербували агентуру з-поміж радянських громадян і представників інших держав. Водночас вирішували важливі оперативно-стратегічні та оперативно-тактичні завдання. Найважливішим стратегічним завданням було зміцнення ідеологічного впливу КПРС у Радянському Союзі, у країнах соціалістичної співдружності та у світі загалом. Тактичним завданням було повсюдне насадження агентури КДБ, через яку протидіяли "шкідливому ідеологічному впливу на населення", а також проведенню контрпропагандистських акцій щодо країн-противників.
КДБ інфільтрує телебачення
У складі підрозділу, очолюваного Івановим, служили переважно офіцери, вік яких не перевищував 40 років. Старшими за віком і часом служби в органах КДБ були Георгій Калачов, Володимир Скоморохов, Олександр Прохоров і Альбін Валуєв. Окрім них, у цьому самому підрозділі починали службу молоді за віком і часом служби у КДБ Юрій Новіков і Володимир Торопині.
Калачов був заступником Іванова. Окрім того, на нього покладали обов'язки з курирування Держтелерадіо СРСР. Скоморохов і Прохоров були кураторами Держкіно СРСР. Інші співробітники курирували різні підрозділи Центрального телебачення. Зокрема, Новіков курирував Останкінський телецентр, а його колега Торопині — іномовлення Всесоюзного телецентру. В Останкіно влаштувався також одним із перших колишній співробітник управління КДБ (УКДБ) по Москві та Московській області Михайло Кравцов, призначений резидентом ОТРК. Резиденту, як правило, підпорядковано було до 10 агентів, роботою котрих він керував, виконуючи завдання КДБ, які визначав вищий офіцер — оперативний працівник.
Маючи широкі можливості зі збору інформації, Кравцов був чудово обізнаним про все, що відбувалося в житті Останкінського телецентру. Не залишалися без уваги й питання виробничої діяльності, і кулуарні чутки, плітки та інтриги. У полі зору всюдисущої агентури держбезпеки були також і окремі моменти особистого життя працівників. Володіння цією інформацією давало можливість маніпулювати людьми і, що особливо важливо, давало змогу впливати на кадрову політику.
Будівля КДБ СРСР на Луб'янці. Фото: shieldandsword.mozohin.ru
Наприклад, збирали інформацію про те, що відомий всій країні телеведучий, який, окрім того, був керівником відділу дикторів, під час розв'язання питання про приймання на роботу нових дикторів-жінок і подальшого їх кадрового зростання зважав на особисті симпатії, які ґрунтувалися на поступливості до його сексуальних домагань. Або ж надходила інформація про нетрадиційну сексуальну орієнтацію популярного ведучого молодіжної передачі КВК; або про інтимні зв'язки окремих керівників телецентру зі своїми секретарками й іншими підлеглими по службі; або про крадіжку на комбінаті харчування...
Здавалося б, яке до всього цього діло органам КДБ, який відповідає за державну безпеку країни? Однак наявність такого компромату давала можливість співробітникам КДБ проводити вигідну їхній організації кадрову політику на курируваному об'єкті, залучати до співпраці як агентів тих чи інших працівників телебачення, карати неугодних. Можливостей для всього цього було задосить, починаючи з оформлення різних допусків, зокрема й до ефіру; допусків до висвітлення важливих партійно-політичних заходів, таких як з'їзди КПРС, трансляція на Красній площі під час державних свят тощо. Нарешті, найширші можливості відкривалися під час оформлення відряджень за кордон.
Співробітників радянського телебачення відряджали за кордон для трансляції на територію СРСР найцікавіших заходів, які відбувалися у світі, а також для висвітлення візитів керівників Радянського Союзу та КПРС за кордон. План таких відряджень в обов'язковому порядку погоджували з відділом агітації і пропаганди ЦК КПРС, як і кандидатури працівників телебачення, яких передбачали відряджати.
Щоб конкретна радянська людина могла виїхати за кордон, необхідно було дістати також згоду КДБ, який інформував відділ виїздів та роботи з іноземними кадрами ЦК КПРС про наявність негативної інформації щодо конкретної особи чи її відсутності. Компрометувальний матеріал, який рутинно збирали щодо працівників телебачення і який часто не мав жодного стосунку до гарантування державної безпеки, під час вирішення питання про закордонні поїздки використовували на всю потужність.
Важко виявити й викрити шпигуна, непросто виявити антирадянську організацію та окремих негативно налаштованих до навколишньої радянської дійсності осіб. Але якщо інформувати головний партійний орган про компрометувальні моменти в житті та діяльності людини, кандидатуру якої розглядають для відрядження за кордон, про її, приміром, позашлюбні зв'язки, зловживання спиртними напоями, захоплення придбанням товарів західного виробництва, звеличування буржуазного способу життя та наявність листування із закордоном або родичів за межами СРСР, стає очевидним, що КДБ не дрімає і не дарма отримує бюджетні гроші.
За практикою, що була у КДБ, кожен оперативний працівник, який курирував той чи інший об'єкт, періодично мав складати звіт про оперативну ситуацію на підконтрольній йому території. Як правило, чималу частину такого звіту займала інформація, яка не мала оперативної цінності і яку повідомляли у розділі "До відома". В окремих випадках готували спеціальний документ, який найчастіше називали "Про нездорову ситуацію, що склалася...", далі була назва організації чи підрозділу організації, де, як вважали офіцери держбезпеки, склалася нездорова ситуація.
У таких документах відображали всю негативну інформацію, яка накопичувалася в результаті агентурно-оперативної діяльності. За необхідності на основі цієї інформації готували так звану відкриту довідку, у якій не було згадки про агентів та інших джерел одержання інформації. У такому вигляді документ доповідали або керівництву відповідного відомства, або в партійні інстанції.
Підсумками такого інформування були суттєві кадрові зміни: звільнення або усунення, зокрема й від виїздів за кордон. Так що в тих, хто за допомогою агентури одержував інформацію, влада була, по суті своїй, величезна.
Але були й інші інструменти впливу. Наприклад, КДБ мав бронь під усі основні московські театри і певну кількість безкоштовних квитків, що робило посаду, яку обіймав Цибізов, вельми й вельми привабливою. У центральні московські театри завжди було важко потрапити, особливо на прем'єри. Тому переважно діяльність Цибізова зводилася до розподілу дефіцитних квитків у театри й на виступи іноземних виконавців, які гастролювали. Із ранку до вечора не замовкав телефон у його кабінеті, а сам кабінет завжди був повен колегами, які прагнули отримати заповітний квиток для своїх керівників, а якщо пощастить, то і для себе.
Оперативну роботу Цибізов не любив. Агентів він не вербував. Із тими ж, кого було йому передано на зв'язок із різних підрозділів держбезпеки, він зустрічався вкрай рідко й неохоче. Свою службу як агентуриста-оперативника він вважав обтяжливою. Маючи стосунок до театрів як оперативний працівник, Цибізов, однак, мав у своєму розпорядженні інформацію про невідомі обивателю боки життя радянської творчої еліти — інтриги, плітки, пияцтво і розпусту. Тих, хто зі студентської лави театрального інституту видавалися йому великими метрами, в оперативних документах було подано в зовсім іншому світлі.
Абсолютною несподіванкою, звісно ж, була для Цибізова наявність серед великих людей агентів КДБ із багаторічним стажем співробітництва. Серед них виявилися всенародно улюблені і шановані владою Георгій Жженов і Петро Вельямінов, завербовані як агенти держбезпеки в період відбування ними тривалих строків ув'язнення в радянських таборах: Жженов за обвинуваченням в антирадянській агітації та пропаганді, а молодий Вельямінов, який щойно закінчив середню школу, – за обвинуваченням у підготовці та розповсюдженні листівок, які закликають до капітуляції перед німецько-фашистськими військами, що стояли взимку 1941 року під Москвою. Не менш відомий і шанований Михайло Козаков виявився завербованим на патріотичній основі. Було й багато інших відомих і менш відомих представників артистичного світу.
Одружився Цибізов пізно, майже у тридцять років. Шлюб був невдалим і бездітним, що зробило Цибізова тихим п'яницею, і на очах своїх колег він поступово спивався. Однак він, не поспішаючи, піднімався службовими сходами. Діставши призначення на посаду заступника начальника відділення чинного резерву КДБ, Цибізов за деякий час став підполковником.
5-те управління КДБ мало посаду чинного резерву й у Держконцерті СРСР. Офіційно це була посада заступника директора Держконцерту, а за лінією КДБ — начальника відділу чинного резерву, полковника. Тривалий час обіймав цю посаду ветеран органів держбезпеки, колишній начальник 3-го відділу 5-го управління КДБ полковник Володимир Головін.
Володимир Головін. Фото: shieldandsword.mozohin.ru
Потім генерал-полковник Бобков, який став заступником голови КДБ, просунув свого багаторічного підлеглого Головіна на посаду голови КДБ Узбекистану. Звільнену посаду в Держконцерті обійняв молодший за віком і часом служби у 5-му управлінні КДБ колега Цибізова із 2-го відділення 1-го відділу майор Валерій Кисельов, колишній секретар комсомольської організації Університету дружби народів імені Патріса Лумумби, котрий завів потім справу на відому композиторку Людмилу Лядову за обвинуваченням у шпигунстві (справа розвалилася).
Мине кілька років, і в низці центральних газет буде опубліковано статті про Валерія Кисельова, який безсоромно використовував посаду заступника директора Держконцерту з метою особистого збагачення: оформляючи співробітників Держконцерту для виїзду за кордон, він давав їм завдання щодо придбання для нього особисто різних дефіцитних у СРСР товарів.
Фінансова сторона питання
На об'єктах оперативного забезпечення управлінь центрального апарату КДБ грошова винагорода резидента (як доповнення до звичайної зарплати) становила від 80 до 120 рублів на місяць, що дорівнювала місячній зарплаті спеціаліста, який закінчив вищий навчальний заклад і перебуває на початковій сходині своєї кар'єри. Резиденти головних управлінь КДБ отримували набагато більше — від 120 до 180 рублів, що становило місячну заробітну плату старшого наукового співробітника галузевого науково-дослідного інституту. Гроші виплачували за ст. 9 оперативних витрат підрозділів держбезпеки. Одержувачі їх із метою конспірації (приховування факту співпраці з органами КДБ) не мали вказувати ці доходи під час сплати прибуткового податку, а також під час сплати профспілкових і партійних внесків.
Дещо в інший спосіб відбувалася грошова винагорода пересічних агентів органів держбезпеки. Виплати їм ніколи не були регулярними або щомісячними, а як правило, їх проводили до якоїсь дати: дня народження агента, річниці його співпраці з КДБ тощо. Або ж агента заохочували за підсумками виконаного ним завдання.
Досвідчені оперативні працівники, наставляючи молодих колег, завжди розповідали, на чому деякі їхні попередники зламали собі кар'єру або долю. Ст. 9 оперативних витрат в органах КДБ для оперативних працівників будь-якого рівня була своєрідним змієм-спокусником, оскільки завжди була спокуса витратити гроші не за призначенням. Як правило, спокуси було дві: неправомірні витрати за ст. 9 і вступ в інтимний зв'язок із жінками — агентами держбезпеки.
Комельков став регулярно й у значних сумах використовувати ст. 9 для частування себе особисто та своїх друзів по управлінню, а також на споювання колективу. У незаконний процес були залучені всі співробітники його підрозділу. Значну частину привласнюваних грошей витрачали на покриття витрат Комелькова, а оскільки його витрати перевищували припустимі норми, до списання витрат залучали підлеглих.
Під керівництвом Комелькова служило двоє оперуповноважених: капітан Сергій Воронін і капітан Іван Лихачов. Коли у КДБ починали підготовку до гарантування безпеки літніх московських Олімпійських ігор 1980 року, у 5-му управлінні було створено 11-й відділ, на який було покладено організацію та координацію цієї роботи. Із метою посилення 11-го відділу за рознарядкою управління кадрів КДБ у Москву було скеровано оперативних співробітників держбезпеки з усієї території СРСР. Серед них опинився і лейтенант Воронін, переведений із Пустомитівського районного відділу управління КДБ у Львівській області України. Кількість співробітників 11-го відділу сягла тоді кількох сотень людей і практично зрівнялася з головним підрозділом — 5-м управлінням КДБ.
Лихачов закінчив цивільний виш, після чого його призвали на службу в органи держбезпеки і скерували на річні спецкурси в Мінську з підготовки оперативних працівників для 5-х підрозділів КДБ (5-ті підрозділи КДБ були в цілій низці союзних республік; у дрібніших державних утвореннях були 5-ті відділи). Після закінчення спецкурсів Лихачова було призначено молодшим оперуповноваженим 9-го відділу (розроблення дисидентів і антирадянськи налаштованих осіб) 5-го управління КДБ.
Воронін і Лихачов відмовилися покривати незаконні витрати їхнього начальника Комелькова за ст. 9 оперативних витрат. Не діяли на них ні вмовляння, ні натиск із боку начальника 14-го відділу полковника Нікандрова, який планував усе спустити на гальмах. У конфлікт довелося втручатися керівникам 5-го управління КДБ та інспекторському управлінню КДБ. За підсумками розгляду Комелькова було звільнено з органів держбезпеки із принизливим формулюванням: "За дискредитацію звання радянського офіцера". Начальнику 14-го відділу полковнику Нікандрову за невжиття заходів із наведення ладу в підрозділі було оголошено сувору догану. Пропала мрія колишнього сільського вчителя Нікандрова про заповітні генеральські погони і лампаси.
Попередню частину опубліковано 16 січня. Наступна вийде 28 січня.
Усі опубліковані частини книги Володимира Попова "Змова негідників. Записки колишнього підполковника КДБ" можна прочитати тут.
