-1 Київ
Улітку 2014 року, коли вимушених переселенців ще називали просто – "біженці", а окуповані території – "Донбасом", журналістка видання "ГОРДОН" шукала відповіді на неоднозначні запитання. Наприклад, як протягнути руку зневіреним родинам, якщо вони не всі патріоти, але у них троє дітей, немає даху над головою, роботи, грошей, сил, надії.
Тоді журналістка знайшла шматочок України в Харкові. "Жидобендерівське лігво" – жартома говорили про нього мешканці. Там харківські волонтери рятували сотні переселенців, до того ж незалежно від їхніх геополітичних настроїв. Годували, одягали, допомагали знайти дім, роботу, сенси. Пояснювали це не те щоб тотальним людинолюбством, радше створювали проект "Збери Україну сам". Сьогодні, через три з половиною роки, журналістка знову побувала в гостях у героїв тієї статті.
Звичайні листи дітлахів. Кострубатий почерк, помилки. Але майже в кожному – заповітне бажання, щоб настав мир
"Олені Святого Миколая" – так тепер називаються волонтери Женя Левінштейн та Інна Ачкасова. Вони так і сидять в офісі з кумедними ріжками на головах. Одночасно відповідають на десятки дзвінків і сотні повідомлень. Складають списки, сканують дитячі листи, розвантажують посилки, підписують, прикрашають, упаковують.
"Шановні Святий Миколаю, подаруй, будь ласка, мир моєму селищу і якщо можна, машинку на радіоуправлінні, а для сестрички – санчата".
1625 дітей. Тисяча шістсот двадцять п'ять. Саме стільки сьогодні у списку "Оленів Святого Миколая". Петропавлівка, Луганське, Ласточкине, Катеринівка, Вільхівка, Щастя, Орлівка, Сонячне... Дівчата зробили неможливе – зібрали малюнки із побажаннями дітей з усіх прифронтових зон у Луганській і Донецькій областях.
Цьогоріч волонтери отримали понад півтори тисячі дитячих листів із прифронтової зони. Фото: Анна Гін / Gordonua.com
Начебто сухий документ "гугль док", а розчулює навіть дорослих сильних чоловіків. Ні, ні, там немає надриву, благання, страждань. Звичайні листи дітлахів. Кострубатий почерк, граматичні помилки. Але майже в кожному – заповітне бажання, щоб настав мир.
Майже в кожному листі прохання про мир. Фото: Анна Гін / Gordonua.com
Далі: ляльки, машинки, санчата, конструктори, м'ячі, ролики, набори для творчості. І цукерки. Багато цукерок.
"Подаруй мені маленького зайчика, солодощі та автомат із кулями".
"Хочу самокат і великий торт".
"Принеси шоколадні цукерки і мандарини".
У цих листах майже не знайти "айфонів" і планшетів.
– Вони не розпещені, – пояснює Інна Ачкасова. – Ви б бачили, в яких умовах живуть.
Один хлопчик, наприклад, просить телефон "будь-який". Пише, що сім'я у них багатодітна, телефон є тільки у мами, і "коли мами немає поруч, мені дуже хочеться їй зателефонувати".
– Це правда, – каже Інна. Багато сімей вона знає особисто, "оленить" уже другий рік.
Бажання допомогти – це не про гаманець. Не про матеріальні можливості. Це про інше
Історії "до сліз" не тільки дитячі. Дорослі учасники проекту іноді змушують волонтерів щиро розплакатися просто на робочому місці.
Інна навіть коли розповідає "на диктофон", не може стримати емоцій.
– Жінка з Тернопільської області пише мені: "Там дівчинка із Щастя хоче кофтинку і плаття, але розмірів немає. Скажіть, будь ласка, розмір!". І я телефоную до інтернату, директриса обіцяє, але забуває, пишу листи, знову телефоную. І так кілька днів. Насилу з'ясовую розміри дівчинки, надсилаю. Ця жінка терпляче чекає, потім іде на ринок, вибирає ці кофтинку і платтячко, такі зворушливі, з українською вишивкою. А потім у розмові випадково з'ясовую, що сама вона вчителька, із мінімальною зарплатою, і своїх троє дітей.
– Або приходить панночка, вона вибрала дівчинку 12 років із Петропавлівки, в якої написано скромно у графі "побажання" – "який-небудь подарунок". І панночка приносить для цієї дівчинки косметичний набір – дитяча помада, крем, пудра. А наступного дня з Петропавлівки надходять листи. Серед них ця дівчинка: "А я вирішила, чого б мені дуже хотілося". Жах, думаю, що ж тепер робити!? Дочитую листа. І що ви думаєте, загадала ця дитина Святому Миколаю? Так! Косметичний набір! Це фантастика якась.
1625 дітей. Саме стільки сьогодні у списку "Оленів Святого Миколая". Волонтери зробили неможливе – зібрали малюнки з побажаннями дітей із усіх прифронтових зон у Луганській і Донецькій областях. Фото: Анна Гін / Gordonua.comА ще була пенсіонерка, яка принесла кілограм цукерок і 120 гривень "на що-небудь ще". Волонтери – їй: мовляв, грошей не треба, у нас багато альбомів, фломастерів, видавництва допомагають, зробимо "вашому хлопчику" гарний подарунок. Ні, гроші категорично відмовилася взяти назад.
Інна запевняє, що бажання допомогти – це не про гаманець. Не про матеріальні можливості. Це про інше. Про емпатію, відповідальність, цінності.
Волонтер проекту "Олені Святого Миколая" Інна Ачкасова у захваті: щойно отримала для хлопчака з багатодітної сім'ї телескоп. Фото: Анна Гін / Gordonua.comЯкщо загуглити Трьохізбенку, пошуковик видасть слова "снаряд", "обстріл", "осколки", "бойовики"
Алгоритм простий.
1. Список "Оленів Святого Миколая" у відкритому доступі. У табличці є прізвище, ім'я, вік, бажання, спеціальні позначки про сім'ю. Кожен може зайти туди і вибрати дитину, для якої готовий стати Святим Миколаєм. Білі графи – це діти, яких поки що ніхто не взяв". На сьогодні їх приблизно 700.
2. Пишете повідомлення на Facebook-сторінку "Олені Святого Миколая". Або особисте повідомлення волонтеру Інні Ачкасовій або Жені Дісс. Дівчата заносять ваше ім'я до таблиці.
3. Привозите подарунок в "АКЦентр" (Харків, пр-т Гагаріна, 1, кімната 225). Або надсилаєте "Новою поштою". Реквізити волонтери повідомлять у особистому повідомленні.
По мірі заповнення списку до сіл будуть надсилати "оленячі упряжки" з подарунками. Волонтери влаштують для дітвори галасливе свято, де кожна дитина отримає свій (саме свій) подарунок.
Акцію "Олені Святого Миколая" для дітей у зоні АТО харківські волонтери проводять другий рік поспіль. Фото: Олені Святого Миколая / FacebookПерший пункт призначення – селище Трьохізбенка. Із нього починається список, тому він майже весь закритий.
Кумедна назва, викликає посмішку. Але якщо загуглити Трьохізбенку, то практично всі матеріали, які видасть пошукова система, будуть зі словами "снаряд", "обстріл", "осколки", "бойовики". Таких населених пунктів у Луганській і Донецькій області десятки, якщо не сотні. Села крихітні насправді. Непомітні ні в історії, ні в економіці, ні на карті. Але.
– Людям, які там залишилися, дуже потрібен зв'язок з Україною, – пояснюють волонтери. – У них щодня стріляють, у них страшно, вони живуть у нелюдських умовах. І їм дуже важливо знати, що Україна їх не залишила. Що дівчинка Олеся зі Львова чи Катя з Києва передають подарунок хлопчику Саші, який живе у Трьохізбенці.
