Невзоров: Путін, переконавшись у дурості, імпотентності та старопердичестві Герасимова, знову кинеться до Пригожина. Він так і метатиметься між зеками й генералами G

– Ну привіт. Це "Невзоровские среды". І в мене сьогодні, як бачите, особливо чарівна співрозмовниця. До речі, як Діма поживає там у нас?

– Олександре Глібовичу, я рада вас вітати. Усе нормально. Вітаю наших глядачів на наших кількох YouTube-каналах і на вашому YouTube-каналі. І одразу хочу вас привітати, тому що сьогодні...

– Це постривай. Ми цього торкнемося. Тому що є речі набагато важливіші і набагато більш кровоточиві, скажімо так. І для тебе, і для мене, і для України, і для Росії, і для всього світу. Тому що я бачу дуже неприємну тенденцію: Путін дедалі дужче почав бути схожим на  схибнутого дятла-мутанта, у якого замість носа іржава ракета.

І він довбає, довбає... До того ж це смертельне довбання, яке він влаштовує по мирних житлових кварталах і багатоповерхівках, – зрозуміло, що не закінчиться. Ми говоримо не лише про те, що було в Харкові нещодавно. Ми говоримо ще й про те, що буде. Ми розуміємо, що він не в змозі змінити тактику. Він не в змозі придумати нічого нового.

І кожним ударом Путін вбиває новий цвяшок у ту труну, яку добре людство вже майструє для нього і для його режиму. Зрозуміло, що там бігає столяр Байден, летять стружки, носять бахрому спеціальну... Але цю труну вони майструють дуже повільно. Мене бентежить: по-перше, як довго вони будуватимуть цю труну, по-друге, я бачу, що це довбання для нашого схибнутого дятла у Кремлі згубне і для нього самого, тому що струшені вже мізки.

У нього ж немає такого механізму, який є у справжнього дятла: який оберігає мозок під час серії ударів і струсів. І ось це збовтування його мозку у 20-й, 30-й раз – це ж який там гоголь-моголь у цьому черепі номер один? І зупинитися цей дятел не може.

Результату не буде. Дятел дурний: дятел не бачить, що це не дерево, а бетонний стовп. Але до чого я всю цю тираду? Навіщо все це красномовство? Виключно до того, що все те, що було проанонсовано, усе те, чим тобі, мені, світу псували настрій: про якісь наступи, про якісь нові кроки, про нові тактики, про вивчені уроки – ми бачимо, що всього цього немає.

Скріншот: Алеся Бацман / YouTube

Ми бачимо, що вчора... можна подивитися Telegram-канал мій: я там розмістив чергове – моторошне, звичайно, – відео з-під Бахмута, де видно, як у свіжовідбитому окопі багатошарово лежать трупики чи то мобіків, чи то зеків. Зараз уже не розбереш: вони дуже схожі, однаково одягнені й однаково лежать. Застуджені трупи. Зрозуміло, що їх як кинули в ці окопи, то вони там і лежать. Офіцер'я розбіглося. Від окопів, хоча, загалом, досить прохолодно, відгонить мертвечиною, гниллю там майже за кілометр.

Ми бачимо, що жодних змін у тактиці немає і що в путінської військової машини вистачає військової могутності для того, щоб, там, гризти околиці Бахмута, гризти околиці Вугледара. Будь-яка нормальна армія соромилася б повідомляти про такі перемоги: що ось тут сарай узяли, а тут заволоділи вирвою від вибуху... Але однак ми розуміємо, що саме ця тактика... Звісно, це приємно. Тому що завжди неприємно виявити у противника якісь розумові здатності або здатності навчатися. Ми їх не бачимо – це вже добре. Вибач, я тебе перебив.

Війна – єдине, що є у Путіна. Він їсть війну, він п'є війну, він одягнений у неї. Тому він її продовжуватиме всупереч будь-якому здоровому глузду. Він продовжуватиме її у будь-якому разі

– Та що ви! Ви зробили це чудово. І я готова слухати вас далі.

– Ну от дивися. Тоді слухай далі. Ось у цю маленьку, за мірками планети, вирвочку української війни починають затягуватися усе нові, нові, нові держави. Прокидаються розуміння того, що якщо зараз не буде вкорочено Росію й обеззброєно, і розформовано, то вона знову завдасть удару по світу. Тому що це країна війни. До того, що ти бачиш, що заплачено за якусь... вони марять якоюсь перемогою. Вони досі марять перемогою.

До речі, нещодавно виліз красень [експрезидент США Дональд] Трамп, бадьоро зачухав свої жовтенькі волосини і повідомив, що переможе однаково Росія. Ти це чула, так?

– Я бачила, як він сказав, що він би за добу взагалі завершив цю війну. "І що це таке, – Байдену, – що спочатку даємо літаки й ракети, а потім – що, ядерну зброю треба давати?

– Ні, і дійде до цього, безперечно. Дійде, звісно. Але Трамп продемонстрував, що він узагалі не розуміє природи цієї війни. Природа цієї війни така, що в ній перемоги як такої не може бути ні в кого. У Путіна не може бути перемоги, бо якщо його шизофренічні мрії якимось дивом здійсняться, то це буде не перемога, а це буде окупація України: те, про що він мріє. Усієї України. Тобто величезна загальна війна розпадеться на тисячу маленьких гарячих воєн, які треба буде утримувати, годувати людським м'ясом, напувати людською кров'ю, забезпечувати залізом. Чого Росія робити не в змозі. Перемога для Росії, як собі її бачить Путін, – це страшна згубна річ.

Для України теж не може бути як такої перемоги. Чому? Тому що навіть якщо вона зачистить від зеків і мобіків і Донбас, і Крим, і всі свої території, вона вичавить за межі свої всі орди путінські, але це не буде перемогою, тому що однаково Росія зачаїться і використає перший же зручний випадок для того, щоб напасти знову, трохи зміцнівшись. Тобто зрозуміло...

– Олександре Глібовичу, це щось нове у вашій риториці. Я від вас цього не чула. Я особисто в перемозі України не сумніваюся. Я не знаю, коли це станеться...

– Питання у тому, що вважати перемогою. Не забувай, що у Зеленського є дуже благородна поза. І, як я розумію, ця поза спільна взагалі для всіх українців: "Ми очищаємо територію, ми вичавлюємо – і після цього настає якийсь мир". Із Росією не може бути миру.

– Ні, не зовсім так. Ми звільняємо наші території станом на 91-й рік, ми здобуваємо гарантії безпеки: умовно кажучи, прийняття України в НАТО. А Росія має, окрім того, що виплачувати репарації... Головна історія, яка має відбутися з Росією, щоб настав мир не лише на українсько-російському кордоні, а в принципі у світі, – це те, що Росію має бути денацифіковано, демілітаризовано, включно з денуклеаризацією. Тобто найголовніше – це ядерна зброя в Росії: як її відібрати? І деімперіалізовано. Якщо цих процесів не відбудеться, то, звісно, у нас на кордонах завжди буде бомба сповільненої дії.

– Олесю, розумієш, усе те, що ти сказала, – це стислий виклад повної ліквідації країни як такої. Тому що Росія без ядерної зброї, Росія без брязкання звичайною зброєю, Росія без можливості окупації сусідів і внутрішнього насильства – це вже ніяка не Росія.

– Слава богу. І слава богу.

– Почекай. Ти не розумієш, що цей процес, який буде рано чи пізно відкрито, – він не дасть жодного полегшення. Тому що той грандіозний розпад, який неминучий, – адже він зачепить і сусідів теж. Це теж не буде перемогою у звичайному, гарному, одноденному, легкому значенні цього слова. Звісно, не буде. Плюс не забувай, що вони готові кинути в топку війни все взагалі. Ми вже бачимо, що у них двоголовий орел закукурікав по фені. Ми бачимо, що вони пожертвували найголовнішим – міфом про імперську Росію, священністю своїх прапорів, аксельбантами та погонами російського офіцерства: вони зробили рушійною силою війни карних злочинців, безперечно осквернивши прапори.

Зрозуміло, що нічого гомеричного у такий спосіб вони не здобудуть. І зрозуміло, що те, чого вони хочуть, тобто окупації і перемоги, – навіть якщо це, припустімо у страшних снах, унаслідок якогось немислимого дива могло б здійснитися, то ціна цієї перемоги у тисячі або мільйони разів перевищує її цінність. І дивіться: адже Путін дійсно не припинить. Він ніколи не зізнається, що це була помилка, що це був злочин, що він накосячив. Для цього визнання потрібна справжня хоробрість. Але там немає навіть несправжньої. І ось він зараз мотатиметься... Зараз засунуто Пригожина і висунуто генералів, і Путін, як смертельно хворий, кидатиметься то до Пригожина, то до генералів. Переконавшись у дурості, імпотентності та старопердичестві того самого Герасимова, він знову кинеться до Пригожина. Йому байдуже, хто. Йому байдуже, хто для нього виграє цю війну. Він так і метатиметься між зеками й генералами, передаючи, скажімо так, пальму фаворитизму з одних рук до інших.

Але він не може зупинити війну з однієї простої причини. Він ніколи її не припинить, бодай мільйон трупів лежало на Донбасі. Пам'ятаєш, перед лютим у нього був кумедний, потішний костюмчик? Середненький, дуже складного, хитрого, підступненького, але такого, хитрого, хлопця, з яким можна домовитися. І він у цьому костюмчику гуляв сценою міжнародних відносин. Але в лютому він спалив цей костюмчик. Він одягнувся у війну. Він одягнений у цю війну. І якщо її не стане – він перед усім світом постане млявим, голим, мертвим...

Це єдине, що у нього є. Він їсть війну, він п'є війну, він одягнений у неї. Тому він її продовжуватиме абсолютно всупереч будь-якому здоровому глузду. Він продовжуватиме її у будь-якому разі. Ми бачимо, що в них дійсно відбувся зсув по фазі, коли офіційні особи, люди, які презентують сьогодні Росію, дають інтерв'ю в репліках про те, що "ось, нумо напісяємо цій людині на обличчя".

– (сміється).

– Ні, ну ти чула, так?

– Так, так, так.

– Зараз схаменулися. Зрозуміли, що біографії героїв війни треба якось ховати. Тому що з'ясовують, що кожен із героїв щонайменше обтяжений щонайменше трьома-п'ятьма вбивствами. Але це неможливо. До речі, той самий Пригожин дав величезний розгін блатному та кримінальному присмаку. І цей розгін настільки сильний, що жодними законодавчими заходами його не приборкати й не втихомирити.

– А ви бачите, як Росії це сподобалося, із яким задоволенням вона прийняла цю культуру, цю манеру спілкування, життя?

– Ну почекай. Ми з тобою на цю тему ще поговоримо. Я просто хочу пояснити тим, хто в Україні нас слухає, чим наша розмова важлива для України. Тому що ось те природне презирство, та природна гидливість, яку зараз викликає слово "Росія" в Україні, – її необхідно долати. Тому що противника треба знати дуже добре. І ось ці всі внутрішні події в Росії, про які ми теж поговоримо, – вони свідчення тієї жахливої патології... І українська війна, і те, що відбувається на фронті, – це вияв тієї самої патології, тих самих... Це інший процес тих самих патологічних процесів, які відбуваються в Росії. І всі події в Росії намертво пов'язані з тими, які відбуваються на війні.

Ми вже переконалися, що цей дятел б'є бетонний стовп, і ми абсолютно не розуміємо, у якій банці якої кунсткамери вміститься Росія, яку розглядатимуть наступні покоління як щось жахливе. Ми не розуміємо: усі абсолютно, – що відбувається у Росії. Абсолютно не розуміємо. Тому що соціологія мертва. Її задушено, і її мертвою рукою Кремль малює якісь потрібні циферки абсолютно від балди.

Ми чуємо, як шкварчить, вирує, пузириться велика параша пропаганди. Вона почала вирувати ще сильніше, ще вище бульбашки, ще далі летять бризки цієї параші. Її потроїли, у неї влили ще грошей.

Але все це лише для того, щоб приховати, по-перше, ганьбу на фронті та програш у Чехії, де президентом стала людина [колишній генерал НАТО Петр Павел], яку особисто Путін боїться і ненавидить, програш у Європі – тому що не вийшло енергетичної кризи у Європі. Вона не змерзла. Вона, як і раніше, з надзвичайною широтою і щедрістю витрачає газ, світло, вона вся осяяна, освітлена, зігріта. І цього не вийшло. Триває постачання озброєнь. Тобто програно все.

Обраний президент Чехії Петр Павел. Фото: Мартін Дівішек / ЕРА

Утім ми не розуміємо справжніх настроїв стосовно того, що ти кажеш: що ця вся блатна романтика, блатна лексика дуже лягла, дуже прийшлася під масть, дуже сподобалася Росії. Розумієш, причинних у Росії дуже багато. Але є таке поняття як ефект виття: коли слух обирає найяскравіший звук – і з огляду на цей звук уже вибудовує собі всю звукову картину. І ось ми бачимо, що за непрямими ознаками ми можемо вгадувати, що не все так добре, не все так успішно. От зверни увагу: Путін сьогодні видав черговий указ – абсолютно безглуздий, як завжди, – про те, що треба якнайбільше залучати молодих людей на держслужбу та в чиновники. До того, що ще ніколи Росія не була вкрита таким товстим шаром чиновників, ніколи вона ще не задихалася під цією чиновницькою масою. Я тобі скажу, що зараз у Росії чиновників за збереження всіх адміністративних одиниць усемеро більше, ніж було за часів Єльцина.

А Путін хоче ще подвоїти й потроїти цю кількість. Чому? Тому що він переконався, що за дні війни єдиний стан, де не прокинулося ні краплі честі, розуму, гідності, звідки не зійшов жоден протест, – це стан чиновників. Ось за можливість красти, за можливість респектабельно дармоїдити вони абсолютно цією людською гідністю пожертвували. І ми бачимо, що чиновницький стан мертвий і що Путін не випадково хоче ще й ще збільшити кількість цих своїх наймитів.

Ми бачимо, як зараз відбувається намацування цих больових, чутливих точок у людей, коли тиснуть на найвульгарніший, найпримітивніший і найзлочинніший варіант патріотизму. Тому що патріотизм може бути і злочинним. Ми пам'ятаємо спогади з Майданека, з Аушвіца: коли людина відмовлялася вмикати, подавати газ у камери, але їй казали: "Ти німець. Цього вимагає від тебе твоя батьківщина". І він, там, витираючи сльози і шмарклі, спонуканий виключно патріотизмом, це робив.

Адже Путін пропонує який різновид патріотизму? Ось перед вами 500 людей ґвалтують дитину. І ці всі 500 – росіяни. Що ви маєте зробити? Ви теж маєте розстебнути штани. Ось така логіка патріотизму. І цей патріотизм упроваджують, варто сказати, дуже сильно. Ми бачимо, що є в Росії зараз поодинокі протести артистів, є розумні, але дуже обережні пісеньки [Семена] Слєпакова, є двозначності співачок, але ми бачимо, що дуже сильно потьмянів протестний фонд. Ми бачимо, що дуже багато хто видихнувся, і запалу бойового не розгубили лише одиниці. Не тільки в Росії, а й в еміграції теж.

Скріншот: Александр Невзоров / YouTube

– Ті, хто хотів протестувати, – вони переважно виїхали вже. Тому що велика війна триває – фактично рік незабаром буде. А решта: хто залишився... Якщо ви кажете про соцопитування, яких немає насправді... Для мене головне соцопитування – це бачу я на вулицях: Москви, Пітера хоча б – протести, які тривають, щоб знести чинну російську владу. Їх немає.

– Їх немає. І їх зараз не може бути. До того, що, напевно, до всіх уже дійшло, що ця поразка Росії у війні – це вже справа честі й НАТО, й усієї земної цивілізації. Хоча й це, я тобі повторюю, не дасть. Тієї самої перемоги і полегшення. Так, якщо навіть її буде повністю розформовано і обеззброєно, навіть якщо буде вивезено всю ядерну зброю, навіть якщо вичистять від зеків і мобіків.

Це не перемога, бо почнуться страшні внутрішні процеси. От уяви собі на секунду, от що буде з Росією, що буде з мізками пенсіонерок, школярів, училок, коли в Росію одразу, одномоментно хлине вся правда про те, що відбувалося і відбувається в Україні: про всі злочини і про всю дурість цієї війни. Уяви собі, до якої міри будуть забиті психлікарні.

– Олександре Глібовичу, а я вам скажу. Нічого не відбудеться. Німеччина свого часу пройшла цей процес, який мав назву"денацифікація населення". І нічого. Дивіться, як живе зараз добре. Те саме. Доведеться пройти цей болісний, довгий процес.

– Це дуже довгий шлях.

– Це ж величезний пласт усього. Тобто це низка дій. Починаючи від роботи телевізора, пропаганди і закінчуючи роботою у школах тощо. Ну а що робити? Що робити?

– Це величезна робота, яку робити не буде кому. Тому що це все буде на тлі, дійсно, розвалу і незрозумілих ситуацій. І я, щиро кажучи, не уявляю, як там можна жити далі. Тому що – ну, так, є величезна кількість дуреп, бібліотекарок, директорів дитячих садків, дрібних депутатів, яких зараз змусили на камеру розповісти, як вони підтримують спецоперацію, як вони моляться на букву "зю"... Це перелякані дурепи. Але саме їх потягнуть лінчувати, коли розкриють правду і коли почнеться ще одна велика смута. І хто зможе...

Коли мене запитують: "Чи можливий у Росії соціальний вибух?" – можливий. Він однаково можливий. Ба більше, він неминучий

– Олександре Глібовичу, а от я вам поставлю запитання. Ви ж, напевно, не сумніваєтеся, що коли Україна переможе, коли Путіна і найближчу владу буде повалено, то перше, що зроблять пропагандисти, які зараз б'ють себе у груди, розповідаючи про те, який великий Путін і російська армія, – Соловйов, Ольга Скабєєва, Маргарита Симоньян – їх там багато, ми всі ці прізвища знаємо. Перше, що вони зроблять, – це побіжать на екрани, доки буде доступ, і розповідатимуть, що "не виноватая я". У когось діти були в заручниках, у когось ще щось, а насправді вони всією душею і серцем за Україну і з Америкою. Ось "Дольче і Габбана" ж – доказ. Увесь цей час носила, таємні знаки подавала. Але це їх не врятує. Вони однаково на лаві підсудних поряд там же з Путіним опиняться.

– Це деталі. Мене абсолютно не хвилює доля [пропагандиста Володимира] Соловйова чи Скабєєвої. Але я кажу про тисячі інших людей, яких будуть лінчувати. І я не думаю, що хтось зможе спокійно пройти повз ці верески, крики розтерзаних тіток, яких тягнуть на ліхтарі. Хтось муситиме відповісти.

Я думаю, що всі ці соловйови і скабєєви встигнуть або втекти, або сховатися, або їх візьмуть під особливий нагляд трибуналів. Ми вс-таки маємо право на один цікавий висновок, вкрай цікавий висновок: ми маємо опосередковані ознаки серйозного путінського страху. І ці опосередковані ознаки... Знаєш, як в астрофізиці: часом наявність космічного тіла ми визначаємо не з того, що його бачимо у різні телескопи, а з того, що це космічне тіло впливає на орбіти інших планет. І це досить чіткі спостереження.

Ось ми бачимо, що в Україну – на Донбас – скеровують лише вельми жалюгідні шматки від Росгвардії і дуже жалюгідні частини поліції. Ну, як "жалюгідні"? Це здебільшого опери, які працювали на землі, які становлять найбільшу цінність, які все життя спеціалізувалися на криміналі. І ось туди їх закинули.

А пів мільйона бугаїв, абсолютно лісенцефальних (це означає – гладкий мозок, позбавлений будь-яких звивин), вигодованих тупих кабанчиків, які надресовані лупити кийками, ніхто не чіпає і ніхто нікуди не скеровує. І ось ці – заточені на побиття дітей і беззбройних студенток – вони в абсолютній недоторканності і чекають свого часу. Можливо. Розумієш, коли ми говоримо про соціологію – тут теж дуже важливо зробити точну і важливу поправку. Дивися... Соціологія – це зовсім не так просто. Соціологія – це не бабусі біля метро і не записування відповідей.

Мені довелося спілкуватися з великими, чималими, зокрема й російськими, соціологами, які демонстрували мені фокуси цієї професії. Я не буду їх зараз називати, тому що я ж каторжник-утікач, і знайомство зі мною може їм дорого обійтися. Я думаю, що в соціології дуже багато методів і приблуд, за допомогою яких із найдивнішої картини через визначення того, що могло впливати на цю відповідь, визначення середовища, у якому цю відповідь давали, визначення того, як було поставлено запитання, виходить більш-менш правильна відповідь, яка свідчить, імовірно, про зовсім не такі оптимістичні для Кремля цифри.

Ось те, що пропонує сьогоднішня відкрита соціологія, – це взагалі не соціологія. Але я підозрюю, що Кремль має і якусь реальну картину. Інакше б він не зберігав у недоторканності всі ці апарати придушення всередині країни і не тримав би їх у такій бойовій готовності. Тому коли мене запитують: "Чи можливий вибух?" – можливий. Він однаково можливий. Ба більше, він однаково неминучий.

Потім, є ще одна цікава ознака. Я подивився дані щодо цифр і переконався, що є абсолютно феєричний успіх фільму "Чебурашка" у Росії.

– (сміється).

– Так, так, так. До того ж треба розуміти, що це беліберда, позбавлена будь-якого зв'язку з реальністю, будь-якого реалізму.

– Що означає "фільм "Чебурашка"? Олександре Глібовичу, для тих, хто не в курсі, скажіть, будь ласка. Вони зняли не мультик, а фільм?

– Фільм. Я подивився от рівно рекламний ролик, готуючись до розмови з тобою, щоб зрозуміти, про що йдеться. Але я тобі скажу, що це не фільм. Це півторагодинна еміграція. Так, так. Це півтори години абсолютної бездумності, забуття. Це реальність, де немає Путіна, де немає війни, де немає пропагандистів. Це абсолютна маячня.

І ось потреба в такій, цілковитій, бездумності зазвичай виникає тоді, коли є гранична втома. Якби це був просто якийсь успіх якогось фільму – мабуть, не варто було б про це говорити, але він побив усі рекорди.

– Хто у головній ролі?

– Я не знаю. З усіх збочень перегляд російського кіно – для мене це найнезрозуміліше і чуже збочення. Тож я просто переглянув ролик – зрозумів, про що йдеться. І подивився шалені цифри зборів у прокаті. Я думаю, що це дійсно, на відміну від патріотичного кіно, яке ніхто не дивиться, яке регулярно знімають тоннами просто, ми бачимо, що ця півторагодинна еміграція – це те, чого хоче Росія, смертельно, на мою думку, сповнена ненависті і до Путіна, і до його війни. Але смертельно ж і залякана.

– Ви підійшли до того, про що я хочу у вас запитати. Ну добре, Путін не може фізично закінчити війну, тому що для нього це фізично означає кінець. Зрозуміло. Але...

– Так, це його шкіра зараз, Олесю.

– Так, так. Але поруч із ним... Я зараз не говорю про народ російський. Це окрема велика, важка тема. Поруч із ним є люди – багато людей –  не з лісенцефальним мозком, а ті, які змогли заробити або вкрасти мільйони, мільярди доларів і які зараз із волі тільки його, за його забаганкою мають разом із ним іти на кладовище, – і всі ці мільйони й мільярди замість того, щоб кайфувати з ними, просто комусь подарувати, віддати тощо.

– Ну невже в них за весь цей час, коли зрозуміло ж, що Росія війну програла, коли зрозуміло, що шлях, яким повів Путін не тільки себе, а і їх, – це шлях на кладовище, – невже в них не закрадається думка про те, що можна вирішити проблему всю набагато швидше? Якщо вони його приберуть, із ними і Захід, і Україна, й Америка, можливо, будуть про щось говорити. Можливо, закінчать так, щоб життя їм зберегти. А хтось іще з них і гроші збереже... Це ж усе пов'язано.

– Олесю, ти розумієш, що це питання не до мене? Я каторжник-утікач, я далеко. І зараз у мене, звісно, залишилися всі комунікаційні, інформаційні, так би мовити, зв'язки, але особистих зв'язків не залишилося практично жодних. Зрозуміло, що... Ну, ти знаєш: виліз красень Гіркін і розповів про кількість двійників Путіна.

– Вибачте, глава нашої української військової розвідки Кирило Буданов буквально вчора дав велике інтерв'ю (The Washington Post, по-моєму), де розповів про те, що у Путіна є двійники, офіційно.

– Буданов ваш прекрасний. І розвідка українська дійсно, напевне, номер один зараз після "Моссаду". Так, так, так... Але ви ще молоді.

– Ми ще побачимо, так. У нас ще попереду великий шлях.

– Я думаю, що та кількість гніву і та кількість талановитості й непохитності є для того, щоб стати і найкращою розвідкою у світі. Розумієш. Мене трошки завжди... Є такий синдром... По-моєму, він має назву "синдром Капгра". Це синдром, коли всюди починають бачити двійників. Ось я знаю Путіна досить давно. Я пам'ятаю його міміку добре ще за старих пітерських часів, коли це все була майже одна компанія і нас ще не розкидало по різні боки барикад і в зовсім різних напрямках. І я тобі можу сказати, що, знаючи його міміку, особливості м'язової маски обличчя і знаючи ті препарати, впливу яких зазнала ця м'язова маска обличчя, і те, як вони діють, і будучи здатним прорахувати наслідки впливу цих препаратів, я тобі можу сказати, що це однаково міміка тієї людини.

Ось те, що я бачу... Ми не спілкуємося з ним, як ти розумієш. Але те, що я бачу на великих планах, – це, безсумнівно, та сама людина. Персонаж, який десь щось покладає чи зажимається зі студентами, – там не видно міміки, тому я нічого й не можу сказати. Окрім того, є ще одна ознака того, що головну роль... Двійник – це взагалі нормальна тема. Якби у мене був двійник, я був би щасливий його відправити кудись – не знаю – у Басманний суд. Так? Щоб він посидів... Ну, ми з тобою на цю тему ще поговоримо. Якби в мене був двійник, я знайшов би йому застосування. Я думаю, що якби й у тебе була двійниця, ти теж зморозила б щось дуже веселеньке. Двійник – це нормально.

– (сміється). Завжди є небезпека, що двійник захоче замінити оригінал. Тому я б із двійниками і з трійниками була обережнішою.

– Можливо. Плюс, окрім міміки, яку я можу експертувати як анатом і як фахівець із цих питань, – ба більше, ми знаємо, що мозок Путіна зазнав дуже серйозного каліцтва свого часу. Тому що він почав читати Бердяєва, він почав читати Ільїна... Ну от вживання такого кшталту літератури разом із конспірологічними брошурами – це рівносильно трепанації черепа повній, зі зняттям черепної коробки і розгладжуванням собі звивин головного мозку гарячою праскою. Тобто це те, що насправді, на жаль, призводить у низькоінтелектуальних людей, непідготовлених до сприйняття цієї маячні... Ну, ти багато бачила всяких дідусів-конспірологів хворих, я думаю, і ти знаєш стиль їхніх промов. Ось вони саме здійснили над собою цю страшну екзекуцію тією чи іншою літературою.

Знаючи особливості людини, дуже легко вирахувати, який саме вплив на неї здійснить та чи інша макулатура. І ось інтелектуально, загалом, досить кволий Путін завжди – він дістає цей страшний удар Бердяєвим і Філофеєм, ідеями третього Риму, Дугіним... І зрозуміло, що це саме він, але уже той, хто дістав удар. Тобто ми бачимо, що, безсумнівно: принаймні на головних ролях, під час виголошення промов – це, безперечно, він. А те, що в нього є двійник сходити, там, гвоздички присунути до якогось пам'ятника на Пискарьовці, – у цьому немає жодних сумнівів. Я ось подивився на трансляцію цих покладань гвоздичок – і, дивлячись на абсолютно байдужу пику снайпера, я зрозумів, що снайпер знає, що, загалом...

Путін під час відвідування Пискарьовського цвинтаря у Санкт-Петербурзі, січень 2023 року. Фото: Михаил Климентьев / ЕРА

– Цього не шкода.

– Так, постріл не дасть йому нічого. Ти хотіла про вирок поговорити.

– Я хотіла привітати. Сьогодні справжнє свято. Тому що фашистська Росія вкотре визнала ваші заслуги у боротьбі з нею, у руйнуванні цього режиму. Бо саме сьогодні Басманний суд Москви засудив вас до восьми років ув'язнення. Отже, Олександре Глібовичу, я вважаю, це гарне досягнення у сьогоднішній війні.

– Олесю, я вже казав і можу це лише повторити. Як ти розумієш, із моїм язиком і моїми здібностями я можу поглузувати із цього суду і висміяти його, але я ніколи не робитиму цього. Саме тому, що ось добре мені звідси – у безпеці, вдалині, під надійною охороною й у цілковитій безпеці – міркувати на тему порочності, злочинності суду та його дурості. Але як тим реальним людям – приголомшливим, хоробрим, добрим, – які, на відміну від мене, не можуть позбутися цього зажовування фашистськими щелепами? А скількох людей запроторюють до в'язниці і вони вже сидять? Скільком людям понівечили долі, скількох людей розорили, принизили, знищили... І тому, напевно, ось так, сидячи в такій безпеці, не треба було б мені веселитися щодо цього. До того ж, що це цікавий, але не рідкісний випадок: коли сам вирок є, по суті, злочином.

І це у чистому вигляді злочин. Тому що на пропозицію аналізувати матеріали ОБСЄ, матеріали Associated Press, тобто ті матеріали, на підставі яких, власне, я й розповів і про Бучу, і про пологовий будинок Маріуполя, – їх не врахував суд. Врахували лише заяви міністерства оборони. Але перепрошую, міністерство оборони – це обвинувачений у злочині. Його думку можуть розглядати тільки наприкінці. А думку обвинуваченого у злочині вважали найголовнішою. Але я не хочу на цю тему насправді міркувати.

Єдине – я, звісно, був захоплений, вражений. І вкотре передаю привіт цій адвокатці за призначенням. Це зовсім не знайома мені, невідома людина, яку призначив сам суд. І ознайомившись із матеріалами справи... Це дуже гідна, доросла прокурорська співробітниця, яка пішла працювати в адвокати. І ознайомившись з усією цією хернею, вона підняла бунт. Я її благав, умовляв... У нас немає із нею особистого зв'язку. Я вмовляв її через ефір не ризикувати собою, не підставлятися. Але вона зчинила бунт. Вона заявила про те, що це підступність, маячня і беззаконня. Але, загалом, я не заперечую. Мені дали вісім років. І як ти сама розумієш, мене зараз це не турбує, не дуже непокоїть.

– Олександре Глібовичу, тут постає запитання: як ви з урахуванням вашого сьогоднішнього досвіду радите тим, хто у Росії хоче боротися із цим режимом, хоче почуватися нормально, із сумлінням жити в злагоді, спати нормально? Потрібно виїжджати, як ви, і реально розгортати інформаційний фронт, інший фронт поза Росією? Бо поза Росією сьогодні це можна зробити. Або ж боротися всередині. Але там треба боротися, залучаючи, власне, й агітуючи іншу кількість людей. І у зв'язку із цим, продовжуючи: а чи збираєтеся ви повертатися в Росію? І коли? Чи є у вас ці думки?

– Ні, я взагалі не збираюся. Тому що, на мою думку, країна – для мене принаймні – абсолютно безнадійно спаплюжена. І якщо ти пам'ятаєш, значна кількість тих утікачів, які врятувалися від гітлерівського режиму, так і не стали повертатися.

– Так. Не змогли вже.

– Саме тому, що ось це відчуття абсолютної спаплюженості – воно, напевно, ніколи не дасть змоги ставитися до Росії чи до того, що від неї залишиться... Не важливо, чи буде це окремий певний федеративний устрій із Петербургом і Москвою... Я не зможу, найімовірніше. Я розумію, що все це закінчиться досить швидко. Я розумію, що всі вироки там скасують. Це все зрозуміло. Так? І, можливо, на мене там чекатимуть. Але я не поїду. По-перше, у мене немає жодного наміру займатися хоч якоюсь політикою. По-друге, я вважаю, що в Росії однаково не можна жити. У ній не можна жити.

Скріншот: Александр Невзоров / YouTube

Я от щойно повернувся з Канади. У мене там був досить великий, із дуже складними переїздами тур. Це були просто виступи у великих залах у Торонто, Монреалі, Оттаві. Я подивився на цих людей, я подивився на ці зали повні... Там здебільшого були російські й українські емігранти. Українці, які рятувалися від війни. Переважно це були жінки: здебільшого це були літні або дуже молоді жінки – і діти. Різні росіяни, різні. До того, що спершу там же була велика, колосальна катастрофа, коли з'ясували, що українці не хочуть в одному залі з росіянами. І організатори цих виступів умовляли, пояснювали... Загалом, усі сиділи мирно. Мені вдалося ніби стати тим об'єднувальним магом, який на секундочку вимкнув взаємні почуття.

Річ не в цім. Я тобі можу сказати. Я дивився на цих людей... Я дуже досвідчений лектор, дуже досвідчений оратор, і тому в мене завжди є час і можливість пороздивлятися очі. Я бачив, якої сили ці люди, які зуміли здолати тяжіння Росії, зуміли здолати це тяжіння: знаєте, "цей стільчак – на ньому сиділи наші діди і прадіди, і ми маємо на ньому здохнути".

Ось люди, які зробили вчинок, мабуть, найголовніший у своєму житті. Я не став їм казати, що я захоплююся їхньою силою, – просто щоб не здаватися підлабузником, але тобі я це можу нишком сказати: що вони дійсно знайшли себе, вони зробили гранично відважний вчинок, вони змінили найголовніше. У Росії ніколи людина за будь-якого ладу, у будь-яких умовах, у будь-яких ситуаціях не буде і не зможе почуватися спокійно, тому що коли ти відвернешся, Росія вкусить тебе у спину або встромить тобі туди у хребет ніж.

І я побачив ось цих росіян, які це усвідомили і які поїхали шукати себе. Виїхали шукати справедливості, поїхали шукати волю. І я бачу, що всі вони влаштовані. Це дуже важко, але це варте того. У Росії хай ким ви є, хай хто ви є – ваш добробут, вашу сім'ю, ваш бізнес, кар'єру, долю будь-якої хвилини може розчавити лапа чергового Путіна. А там це абсолютно неможливо. Адже в Росії, хай що нам кажуть, дуже хоробрі, але короткозорі політично люди. Росія ніколи не буде ні вільною, ні щасливою. І тому я вважаю, що, найімовірніше, звісно, так, треба виїжджати.

– Олександре Глібовичу, з урахуванням усього того, що ви бачите, аналізуєте, відчуваєте: коли Україна переможе? Я ловлю себе на думці, що у мене навіть формулювання немає, коли закінчиться війна. І, до речі, усі українці саме так і розмовляють.

– Війна не закінчиться ніколи, навіть якщо Україна переможе. Ось ви маєте це прийняти. Україна переможе, Україна в тому формальному сенсі, який ви вкладаєте у ці слова – зачищення своїх територій – вона, безперечно, переможе. Тому що це дійсно вже справа честі всього цивілізованого людства: вкоротити безумця, викинути безумця, який припхався зі своїми окупаційними амбіціями і зі своєю маячнею про те, що він має право вирішувати долі народу, має право вирішувати, кому жити і кому помирати. Це – так, його вичавлять. Але ми бачимо навіть за непрямою такою, смішною прикметою – за Медведчуком, у якого почав серйозно грати Кремль...

– Укотре ті самі граблі.

– Так, абсолютно правильно. Наскільки Кремль тупий, наскільки він продовжуватиме своїм іржавим ракетоподібним носом цей бетонний стовп... Ми розуміємо, що він невиліковний і що навіть та формальна воєнна перемога України, яка просто абсолютно неминуча, – вона не дасть у світі бажаного полегшення.

Я непогано вивчив українців і бачу, що... У мене просто дуже багато тепер друзів-українців. І бачу, що, звісно, ви реально дуже жалісливі: українці справжні. Я ж несправжній, тому я можу говорити так: "справжні".

– Набутий, за паспортом.

– Ви дуже жалісливі люди. Дуже. І все те, що кажуть, там, про російську жалісливість, про готовність співпереживати, – це все міф, обман, дурощі і брехня. Ми в цьому переконалися на прикладі подій цієї війни, коли нещастя сусіднього народу викликали дику зловтіху, а нещастя, скажімо так, інших народів – зловтіху ще сильнішу.

Ну, я розумію прекрасно, що, втім, ця мирність, як не дивно, попри все козацьке бойове минуле, – мирність сьогоднішньої України і її здатність співпереживати – вона не дасть змогу почуватися комфортно, бачачи те, що відбувається у Росії: те, що відбуватиметься, те, на що Росія приречена. Тому не чекайте на полегшення.

– Олександре Глібовичу, те, що ви кажете, до чого ви ведете, – то це тоді треба закінчувати взяттям Москви, як свого часу взяттям Берліна і далі з усіма наслідками.

– Дивися. Браму лих відчинено. І ти чуєш тупотіння цих лих. Ми нічого не можемо передбачити про те, як це відбуватиметься і де це має закінчитися. Ми розуміємо, що у Заходу, у якого теж є найважливіші коди від цієї перемоги і ключі від цієї перемоги, у вигляді зброї насамперед, яка так потрібна Україні, – у Заходу свої уявлення про те, якою має бути ця перемога. До того ж ці уявлення дуже далекі від наших із тобою – від гарних уявлень про жовто-блакитний прапор над Кремлем. Тому не забігаймо вперед. Ми, напевно, обговорили все-таки найголовніше.

– Ну, насамкінець. Тому що я собі, там, написала різноманітних запитань. Звісно, весь план полетів шкереберть, тому що... Із вами завжди дуже приємно проводити інтерв'ю. Тому що готуватися не треба вкотре. Просто треба сісти і слухати розумну людину. Два маленькі...

– Щодо "розумного" я б посперечався. Адже я свого часу вирахував формулу і вирахував дуже точне визначення, що таке розумна людина. І знаєш, Олесю, я не підпадаю під це своє власне визначення.

– Ну, треба спочатку подивитися, що ви там за формулу вивели, а потім підставити. Можна зробити у прямому ефірі тести. Я думаю, це всім буде цікаво.

– Ну, знаєш, я думаю, що я буду осоромлений.

– Не може бути такого. Уточнення. З урахуванням того, що ви сказали, перемоги у війні – давайте поки обмежимося звільненням усіх українських територій – ми чекаємо на це у 23-му році? Чи ви вважаєте, що це може бути на роки?

– Я думаю, що це відбудеться цього року. Це буде важко, це буде криваво, це однаково буде напорюватися на готовність Путіна завалювати трупами і завалювати старою технікою, мобілізовувати все... Це буде дуже важко, але це, ймовірно, відбудеться саме цього року. Інша річ – що от цей етап ще не буде вирішальним.

Не забувай, ось є у світі одна людина – зараза така, – яка може приблизно, ну, 500 млн людей або зіпсувати настрій, або виправити. Водночас може потішити так, як ніхто не може потішити. Прізвище цього дядечка Залужний. Так. Тобто те, що він зараз мовчить... Я вже казав, що однією з його переваг є дика підступність.

– (сміється).

– Полководець має бути підступним. Полководець має бути непередбачуваним. Це ж не штабний ідіот Герасимов, який півтори години надіває кашкет. Так? Перед дзеркалом. Це зовсім іншого штибу людина. Це справді людина війни, поцілована Марсом у колисці. І чого чекати від Залужного? Розумієш, у тому-то й річ, що ніхто не знає, чого можна чекати від Залужного. Він абсолютно непередбачуваний і раптовий. Так, як і має бути справжній полководець. Він знає своє ремесло – і він може або нас усіх вкинути у глибоку зневіру, або просто змусити ударити в закаблуки.

Залужний у Верховній Раді під час щорічного послання президента України до парламенту. 28 грудня 2022 року. Фото: president.gov.ua

– Я впевнена, що він нас потішить так, що всі будемо відкорковувати шампанське і пити. Із Залужним нам пощастило.

– Так, так. Ну вам багато з ким пощастило.

– Так. Насамперед із народом пощастило.

– А?

– І з вами, звісно. Ви ж зараз частина українського народу, Олександре Глібовичу. Тому я й кажу, що Україні пощастило зі своїм народом. Бо народ усі ці роки ставав головним гарантом того, що Україна, по-перше, залишається незалежною, правовою, вільною та демократичною країною. І ось це відчуття несправедливості і прагнення до свободи – воно завжди є вищим за якісь інші, навіть якісь меркантильні інтереси в українцях. Це саме відчуття і на Майдани змушувало виходити.

– Я відтоді, коли у вас почався Майдан, – тоді я вже зрозумів, що я по вуха закоханий в Україну.

– Ви тоді зрозуміли, що ви також трохи українець.

– Ну, я зрозумів, що я по вуха закоханий.

– Олександре Глібовичу, коротке запитання – коротка відповідь. Тому що цікава дуже новина. Я думаю, ви її із задоволенням прокоментуєте. Володимир Кличко звернувся до президента МОК. Дуже така, яскрава, цитата: "У росіян золота медаль за депортацію дітей і зґвалтування жінок. Ви не можете помістити свою олімпійську емблему на ці злочини. Тому що станете співучасником цієї огидної війни".

– Ну, я вже сказав учора у вечірньому випуску-огляді свого новинного Telegram-каналу, що війна загострила всіх до незвичайної гостроти. І Клички – обидва, до речі, – перетворилися на блискучих ораторів і дуже гарних формулювальників. Я міг чекати чого завгодно, але тільки не цього.

Проте ми бачимо, наскільки точно, гарно і нескінченно образно все сказали. І я справді, чесно кажучи, не бачу жодного сенсу робити поблажливість російським спортсменам. Тому що у будь-якому разі спорт – це певна забава, це певна демонстрація престижу і можливостей країни. І допускати будь-що зараз російське, поки Росія є активним учасником міжнародного, найважчого, найкривавішого, найпідступнішого злочину, звісно, немає жодної можливості. І, зрозуміло, якщо є хоча б найменші уявлення про респектабельність у решти країн, які можуть брати участь в Олімпіаді, – якщо там братимуть участь піддані Путіна, то туди не можна їхати.

– Олександре Глібовичу, дякую вам за цю розмову ще раз...

– Так. Тільки ти не сказала, як там Діма.

– Усе нормально, усе у процесі. І завжди можна подивитися, як і чим він займається, у режимі фактично онлайн щоденному, якщо підписатися на наші YouTube-канали "В гостях у Гордона", "Дмитрий Гордон" і на мій канал "Алеся Бацман". Тому ми все викладаємо туди й усе там видно. Вам від нього велике вітання.

– Так. І йому також. Чмокни його в лисинку, як годиться. Так.

– Традиційно.

– Обов'язково. Ну й давай тоді сьогодні вже закінчувати. Слава Україні.

– Героям слава.

– Живе Білорусь. Яка теж мучиться і страждає у тому жахітті... Там, до речі, дуже смішна була штука. Ти бачила, так, як вітали Лукашенка?

– І як він трактор подарував їхньому цьому...

– Трактор – це неважливо. Річ у тім, що в Зімбабве є племена... Головні народності, які утворюють кістяк Зімбабве, – у цих племен є офіційний культ вампірів. Так, так, так, Зімбабве – це єдина країна світу, в якій офіційно, на державному рівні визнають існування вампірів. Ні, ну я розумію... Що ти, там, зводиш свої гарні брови? Відкрий інтернет і подивися. Там усе про культи вампірів у Зімбабве. Вони схиблені на вампірах. У них є спеціальні дні, у них є спеціальні ритуали. І тут їм повідомили за день до приїзду Лукашенка по місцевому радіо, що прилітає, приїжджає один із головних вампірів світу, який висмоктав кров із цілої країни. Саме із цим і було пов'язане все народне тріумфування.

– То Лукашенко тепер офіційний, із посвідченням, вампір?

– Ну, посвідчення там йому не дали. Зімбабвійці вампірів дуже люблять, але поділитися вони можуть лише одним. Інша річ – що діляться вони дуже щедро: практично кожен, хто відвідує Зімбабве, може забрати із собою частинку СНІД, тому що не хворих на СНІД у Зімбабве немає. (Згідно з офіційними даними МОЗ Зімбабве станом на листопад минулого року, з ВІЛ у країні живе 1,3 млн осіб, рівень поширення інфекції – 11,8%. – "ГОРДОН"). Ось якщо досягнуто статевої зрілості, – а там вона настає, по-моєму, у сім років, – то вже є СНІД.

– Який жах, слухайте...

– Це одна з найбільш СНІДоносних країн Африки.

– Ага, зрозуміло. Тепер головне, щоб Лукашенко якнайшвидше з Путіним зустрівся. До того ж в інтимній атмосфері.

– Так, саме так. Ну все, Олесенько, давай уже завершувати. А всім глядачам услід я передаю велике вітання від шамана Саші Габишева, якого й далі однаково тримають у примусовій психлікарні. Я думаю, що ми найближчим часом зустрінемося і якісь зміни, які з цього... Однаково, погодься, якийсь момент вигорання, якийсь момент втоми ми відчуваємо в усіх людей довкола нас. Так?

Ось ми, як і раніше, бадьорі і, як і раніше, готові до бою. Але дуже багато хто демонструє це вигорання і демонструє зневіру. І саме до них я звертаюся: я, каторжник-утікач зі строком вісім років за розповідь про злочини Росії в Україні, звертаюся і прошу нікого не вішати носа – ні в Росії, ні в Україні.

– Олександре Глібовичу, щиро вам дякую. Із задоволенням сьогодні ми з вами – я думаю, і на втіху наших глядачів, – поговорили в ефірі.

– Чудово, Олесенько. Щасливо.

– Дякую. Бувайте.