$38.31 €41.54
menu closed
menu open
weather +2 Київ

Російський актор Бєлий: Я б Росію закрив залізним парканом із колючим дротом, як в'язницю, якою вона зараз і є G

Російський актор Бєлий: Я б Росію закрив залізним парканом із колючим дротом, як в'язницю, якою вона зараз і є Анатолій Бєлий: Моя мама із селища Брацлав Вінницької області, тато – зі Львова. Для мене Україна – це Батьківщина
Фото: Anatoliy Beliy / Facebook

Що спільного в нападу Росії на Україну й терористичного угруповання ХАМАС – на Ізраїль, чому російські діячі культури активно не виступають проти російської агресії й чому варто обгородити РФ залізним парканом із колючим дротом. Про це, а також про причини еміграції з Росії й "безумовну любов", виплекану Україною, в інтерв'ю актору й режисеру Вікторові Полторацькому, яке вийшло на YouTube-каналі засновника інтернет-видання "ГОРДОН" Дмитра Гордона, розповів російсько-ізраїльський актор Анатолій Бєлий, який живе в Ізраїлі. "ГОРДОН" публікує текстову версію інтерв'ю.

Мене дивують люди, які співчутливо запитують: "Толю, а як же ти будеш? У тебе ж не буде кіно, заробіток буде нижчим, ніж у нафтовій Росії". – "Ви реально думаєте, що це головне в житті? Правда?"

– Вітаю всіх. Ви на YouTube-каналах Дмитра Гордона. Я – актор і режисер Віктор Полторацький. І сьогодні мій гість – дорога мені людина, актор і громадянин Анатолій Бєлий. Толю, привіт.

– Привіт, Вітю.

– Ми з тобою збиралися записати цю програму після 10 жовтня. У тебе 10–11 жовтня було заплановано гастролі. І ось сталося 7 жовтня... Ти зараз в Ізраїлі...

– Так, я зараз в Ізраїлі, у місті Нетанія, де ми проживаємо із сім'єю ось уже півтора року.

– Нам зазвичай ставили запитання: "Як ви сприйняли 24 лютого 2022 року?" Ну і я тебе, отже, аналогічно запитую... Я навіть слів не можу дібрати. Загалом, що ти пережив?

– Так, справді, у нас ситуація така, що, на жаль, ми говоримо лише про війни зараз. Тому що це наше життя сьогоднішнє. Так, розпочалася ця ситуація 24 лютого 2022-го. Ну, Вітю, я навіть не знаю, що тобі сказати. Це шок. Мабуть, це головне слово було. Я був шокований тим, що сталося. І я ніколи не думав, що це взагалі може статися. Тобто я розумів, що загострюється ситуація, але в мене й на думці не було, щоб одна країна у XXI столітті пішла вбивати іншу країну. І через що – узагалі незрозуміло. У мене це в голові зовсім не вкладалося. Як ти знаєш, я народився в селищі Брацлав Вінницької області. Моя мама звідти, тато – зі Львова. Для мене Україна – це Батьківщина, якщо говорити просто.

– Я на цю ж тему хотів сказати, що люди, які активно зайняли антивоєнну позицію... Ти, Артур Смольянінов...

– Чулпан Хаматова, Юля...

– Данило Поперечний навчався в Києві, школа в нього була в районі Андріївського узвозу. Артур Смольянінов також дуже багато в дитинстві їздив і в Україні відпочивав – у нього тут родичі. Відчуття таке, що це сіль землі, що люди, які перейнялися... Я навіть не знаю, як пояснити. Але енергія ділянки землі – інша, вона стає рідною. У тебе ж чудово складалася кар'єра в Росії.

– Так. Але не в кар'єрі ж полягає життя. Правильно? Звичайно, мене дивують іноді люди, які співчутливо запитують: "Толю, а як же ти будеш? У тебе не буде кіно". Я щиро дивуюся: "Ви справді думаєте, що це головне в житті?" – "Заробіток буде нижчим. Там же менше платять, ніж у нафтовій Росії". Я думаю: "Ви реально думаєте, що це головне в житті? Правда?" Я не хочу здаватися якимось ідеалістом. Я абсолютний реаліст, і песиміст до того ж, але є непорушні речі. І коли я бачу людину, у якої все вимірюється тільки грошима, для мене це викреслена людина. Я зараз не кривлю душею, не кокетую… Я справді не міг жити в "успішній" Росії. Більше не зміг жити і зрозумів, що не зможу жити ніколи після того, що сталося. Після того, як країна перетворилася на агресора... Згодом там перемагає диктаторський режим. Зрозуміло, що [Путін] уже давно переміг, але як він насаджує росіян на свій кіл, як він випалює все живе й залишає щось... Я навіть не можу зрозуміти, як це назвати. Країна – у жахливій ямі, у темряві. Я фізично не хочу там жити. Війна мене застала на репетиції. Тоді мене чорт поніс – я ж не знав, що буде війна, – брати участь у "Танцах со звездами". Ми з партнеркою йшли впевнено до перемоги, репетирували із задоволенням. І я пам'ятаю, що в мене і руки опустилися, і ноги. Я взагалі не міг нічого робити. Я сидів, схопившись за голову, і не хотів вірити в те, що відбувається. І, звісно ж, для себе чітко зрозумів, що Росії для мене особисто більше не існує. Хоча я там прожив чимало років. Батьки жили в Тольятті, у школі я навчався в Тольятті. Але – я про це кажу, і на мене ображаються мої колишні однокласники, – Тольятті не стало рідним містом. Воно за визначенням не могло стати, бо це заводське місто. Там був один театр на все місто, але переважно це міцні пацанчики, розбірки. Я закінчив школу 1988-го. 1989-го половина мого класу на цвинтарі лежала. Мене звідти виштовхнуло, щойно я закінчив школу. Кулею просто вилетів, щоб вижити. І потім тривав розвиток. І, головне, у країні був нормальний розвиток у нульових роках. Ми ще не усвідомлювали, що прийшла нова влада, вірили, що ми рухаємося в хороший бік. І тому були докази: відкриті кордони, бізнеси розвивалися, культура, ми виходили на міжнародні ринки, кінофестивалі, з'явилося чимало чудових режисерів. І потім усе різко раптом почало згортатися... Я до кінця не міг повірити, що це згорнеться ось так. І 24 лютого був Рубікон, остання крапля. Жодних надій у мене не залишилося. У моєму серці завжди була Україна, бо все дитинство я проводив у бабусі у Брацлаві, у Львові. Найтепліші спогади безумовної любові, справжньої, виплекала саме українська земля. Мене просто навпіл розрубало, і другу половину я вже відрізав вольовим зусиллям.

Російський актор Бєлий: Я б Росію закрив залізним парканом із колючим дротом, як в'язницю, якою вона зараз і є фото 1 Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube

– Чи справді є відчуття, що це минуле?

– Абсолютно. Я можу це тисячу разів повторити. Я впевнений у тому, що не повернуся в Росію. Навіть якщо там станеться щось неймовірне... Я просто не вірю, що там станеться щось за мого життя. Навіть якщо станеться якесь диво, я не зможу повернутися у країну, 67% жителів якої говорили "убий українця". Я не зможу з ними жити, не зможу поруч із ними існувати, дихати одним повітрям не зможу.

– Ти дуже активно протягом перших днів війни вів соцмережі... До червня, здається, ти ще залишався в Росії?

– Так. Догравав сезон у МХАТ.

– Уже тоді почалося активне цькування тебе. І дуже багато людей замовкло, які були твоїми друзями. Коли сталося 24 лютого, дуже багато людей, з якими в мене були дивні стосунки, усе-таки запитували мене: "Як ти?" Тобто в них виникли хвилювання, страх. Ті, які почали мовчати стосовно тебе… Після 7 жовтня, наприклад, ви не обговорювали з Костянтином Хабенським жодних питань? Раптом він зателефонував і сказав: "Толю, ну ти як?" Мені здається, люди в країнах, де немає війни, не розуміють, що ми перебуваємо щодня на межі життя і смерті.

– Хабенський конкретно мені не телефонував, не писав. І я чудово розумію чому: вони вже не можуть цього робити. Їм не можна. Вони бояться. Їм за це можуть сказати "ай-яй-яй". За дзвінок, за смс. Вітю, я зараз не перебільшую. Є люди з Москви, з якими я переписувався у WhatsApp, котрі кажуть: "Толю, перейдімо в Signal". Після 7 жовтня мені телефонувало й писало безліч людей. І з Москви, і з Росії, і знайомі, і незнайомі. Але це друзі справді, люди, яких я добре знав. Але якщо ми говоримо про Москву, про театр – двоє людей мені з театру написали й запитали: "Як ти?" Вони не хочуть, не можуть, вони бояться це робити. А, можливо, більшість сказала, що я зрадник. Дуже може бути. Усередині театру, коли Костя мене відстоював перед гебешниками у квітні минулого року, він дуже смішно казав: "У нас театр плюралізму, плюралізм думок. І щодо цього не може бути іншої думки". Пам'ятаєш, був жарт радянських депутатів?

– Так.

– Тоді це ще було можна. Зараз уже не можна думати інакше. Тому я чудово розумію, що ніхто звідти мені не зателефонує. А багато хто просто мене прокляв: "Зрадник!" Учора було 125 років МХАТ. Я довго сидів перед телефоном і думав, написати мені щось чи ні. І не написав. Думаю, що неправильно. Можливо, сьогодні напишу, бо театр тут ні до чого, але те, що зараз у ньому і хто зараз у ньому, – це...

– Я думаю, ви б могли з Дмитром Назаровим один одного привітати.

– Що ми і зробили. Ти влучив просто в десятку.

– У фільмі "Апокаліпсис сьогодні" Френсіса Форда Копполи є момент, коли персонаж Мартіна Шина пливе човном усунути персонажа Марлона Брандо, і він пише цю фразу: "Хтось сказав: "Пекло – це неможливість логічного сприйняття". Мені здається, ці люди із задоволенням нас поміщають у неможливість логічного сприйняття... Будь-яка людина, котра мислить і відчуває, намагається собі пояснити, чому це відбувається. Мені здається, війни завжди починають тоталітарні режими. Чому це відбувається? Внутрішня несправедливість. Живеш у Росії, припустимо, і розумієш, що там 1% навколовладної структури має всю країну: усі гроші, увесь контроль, машину насильства... І тобі так хочеться плюнути їм в обличчя, але ти цього не можеш – і твою енергію ненависті спрямовують на сусіда: "Там реалізуйся". Те саме зараз відбувається з Ізраїлем, мені здається... Поясни людям, які зараз не в Ізраїлі, що з тобою, з твоєю сім'єю щодня відбувається... Діти ж ходять до школи?

– Сьогодні молодший – ні, а середній – так. Не лукавитиму, в нас у Нетанії тихо, слава богу. До нас поки не долітає. Ми перебуваємо в самому центрі країни, і сюди не долітають ті болванки, які вони запускають. І тут ми у відносному спокої. Звісно, усередині тривожний стан. Ми не можемо виїхати спокійно до Тель-Авіва, на шляху може застати тривога. Буквально від позавчора відкрили школи. Якщо говорити про війну... Я почну здалеку, але з найголовнішого: на мою думку, якщо дивитися в корінь, то це світовий глобальний антисемітизм. Є люди нормальні, а є люди, які ненавидять євреїв. І, на мою думку, це вже в головах людей тисячоліттями. З моменту "вони розіп'яли Христа".

– Призначили винних – і помчало.

– Так. Це в людях сидить латентно в агресивному вигляді, так чи інакше. Не в усіх. Я чудово розумію, що є люди, які розуміють, із критичним мисленням, що не в євреях корінь зла і проблем усього світу. Але безлічі людей це втлумачили в голову генетично в покоління. Тому те, що відбувається зараз, – це вже підсумок. Я сподіваюся, не остаточний, а проміжний підсумок. І підсумок усе-таки буде в наш бік. Підсумок цієї всієї багатовікової пропаганди, яка говорила, що з євреями щось не те. Сіонізм, глобальний уряд – вони винні в усьому. Це те саме, що Росія зараз зробила з Україною, що зараз робить ХАМАС. Знайшли винного, ви правильно кажете. Але ця позиція мені видається абсолютно неправильною.

Мені не треба доводити, що рука Росії була в Газі, у ХАМАС і що є прямі зв'язки одне з одним. Представники ХАМАС у Кремль прилетіли. Ну про що ми говоримо? Це єдина система

– Не знайшли, Толю, а призначили.

– Призначили, так.

– Вірменія й Азербайджан – та сама війна.

– Так. Нам із середини абсолютно все зрозуміло. Навіть калька того, як почалося вторгнення і які звірства...

– Я саме хотів запитати: чи не здається тобі парадоксальним збігом, що вторгнення відбулося в день народження Путіна 7 жовтня?

– Це не парадоксальний збіг для мене. Мені здається, що вторгнення почалося цього дня саме тому. Доводити не треба, що рука Росії була в Газі, у ХАМАС і що є прямі зв'язки одне з одним. Представники ХАМАС учора у Кремль прилетіли зустрічатися. Ну про що ми говоримо? Це єдина система. Але дивися: калька вторгнень, калька звірств, що відбувалися, – почерк один і той самий. Ну людина, яка хоч трохи замислюється, має зрозуміти, що це один і той самий почерк диктаторської терористичної держави. Мені до ворожки ходити не треба. Чому весь світ заражено Free Palestine, цими догматами, жахливими для мене ідеями? У частини аудиторії, яка не мислить, споконвіку були винні євреї мало не в усьому. Ми зараз те саме спостерігаємо. "Ось ворог". Люди, які не хочуть або не вміють думати, яких поставили в умови злиднів і сказали: ось хто винен у ваших злиднях...

– Мені здається, не лише злиднів, але й приниження.

– Так.

– Ти сказав, що в Росії традиція така – посадити на палю. Зрозуміло, що людина може відчувати в цьому разі. Вона хоче якось реалізуватися, компенсувати. Але компенсувати можна як? "Та ось Толя Бєлий". Ну ти ж зрадив Росію, втік. Правильно? Не підтримуєш їх, ти не з ними. Отже, ти винен. Ще ж у тебе була історія зі скасуванням "Ленкома". Анатолій Бєлий скасував гастролі "Ленкома". У тебе колосальна влада, я дивлюся, якщо ти можеш скасовувати такі масштабні проєкти.

– Світовий сіонізм у моїй особі скасував гастролі "Ленкома". Це все до розмови про небажання думати, критично мислити, зіставляти факти. Люди перебувають у приниженні, у злиднях. Їх туди поставили. Вони вже навіть не розуміють, що їх поставили в це становище, у певну позицію. І ці люди, верхівка влади тоталітарних, диктаторських режимів, яка захопила, поставила у злидні свій народ і завела їм голови пропагандистськи, що "ми єдине ціле, Батьківщина твоя, іди й віддай за неї життя"... Риторика тоталітарних країн схожа. Не "живи в ім'я життя"... "Дорогий громадянине моєї країни, ти маєш жити, розвиватися, будувати, щось робити..." Ні. Їхня риторика: "Іди й помри за свою країну".

– "За мене". Не "за країну".

– Ну, цього вони не говорять. Вони кажуть "за Батьківщину". Це як хтось із філософів сказав: коли державі щось від тебе треба, вона починає називати себе батьківщиною.

– Так, безумовно. І, до речі, на тему пропаганди, я й узяв кілька цитат Йозефа Геббельса. Ось чотири цитати я записав: "Що жахливіша брехня, то охочіше натовп вірить у неї"; "Дайте мені засоби масової інформації – і я з будь-якого народу зроблю стадо свиней"; "Я звільню вас від химери совісті й моралі"; "Людина була й залишається твариною. З низькими чи високими інстинктами, з любов'ю й ненавистю, але твариною вона залишається завжди". Таке враження, що ця методичка в них на столі лежить.

– Абсолютно. А постулати які, ти подивися...

– "Я звільню вас від моралі й совісті". Тобто "хохла треба вбивати просто тому, що він є".

– Так. Так само, як і євреїв.

– Йому не соромно, йому не страшно. Він приходить додому й не ріже собі вени від того, що "що ж я накоїв?"

– Так. Він упевнений у своїй правоті. Це страшні постулати. Але Геббельс... Але ми бачимо їх у дії. Вони справді працюють. У людей немає докорів сумління. Вони кажуть Free Palestine... Із цими антилюдськими постулатами ви боретеся за свободу? Яку? Чию? Від кого? Повертаючись до 1948 року... Дала Ліга Націй шматок нещасний землі, де євреї жили споконвіку, і сказали: "Тут ви можете жити". Будь-яку державу – ми ж знаємо це з підручників історії – не можна заснувати без крові. Бо тут хтось раніше проживав. В Америці – індіанці. Англія й Індія, Франція й Алжир... Будь-яка держава під час свого становлення, на жаль, проходить цей момент. Араби спочатку сказали: "Ми не хочемо жити з євреями в мирі". Від самого початку почалася війна за незалежність Ізраїлю. І світ зараз просто відмовляє Ізраїлю в існуванні своєї держави. Так, ми відвойовували цей шматок землі, тому що нам сказали: "Ми не хочемо з вами жити в мирі. Ми вбиватимемо вас". Це єдиний шматочок землі на планеті, де нам дали можливість зробити свою державу. Не поселення, не автономію, не селища, розкидані під британським мандатом. Ні. Свою державу.

Тепер це євреям закидають: "Ви посміли боротися за свою незалежність, ви посміли бажати мати власну державу". А ми говоримо: "Це наша держава. Це єдине місце на землі, де ми можемо жити. І ми його відстоюватимемо". В оточенні безлічі арабських держав. ХАМАС – це пішак. ІДІЛ, "Хезболла", "[Ісламський] джихад", ХАМАС, терористичні величезні організації з підготовленими арміями, зараз пруть на нас, щоб нас тут не було. Їхній постулат: від річки Йордан до моря не має бути євреїв. Це риторика знищення єврейської держави. Ми до кінця боротимемося.

Російський актор Бєлий: Я б Росію закрив залізним парканом із колючим дротом, як в'язницю, якою вона зараз і є фото 2 Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube

– Я нещодавно почув від однієї людини: якщо зібрати все населення планети, усі 8 млрд – це займе лише територію Нью-Йорку. А решта – свобода, порожнеча. Користуйся... Зараз дивися, скільки зірок підтримує Палестину, людей освічених, мудрих. Знаєш, як кажуть: "Давайте домовлятися. Навіщо ж обов'язково до знищення?" Релігія... У будь-якій релігії бог не закликає до вбивства іншої людини. Я не читав Коран, але не думаю, що там написано, що вбивати – це добре.

– Вітю, це все – пропагандистські підміни. Звісно ж, я не вдаватимуся до теологічних суперечок і дискусій, тому що я в них не сильний. Я теж не читав Коран, але ж ми бачимо ісламістів, мирних цілком людей… І тут, на території Ізраїлю, я дуже часто за ці півтора року чув історії чудових взаємин. Є араби чудові, добрі, чуйні. Але пропагандистська машина зробила свою справу.

 – До війни ж безліч людей із Палестини приїжджали працювати в Ізраїль...

– А нічого, що зараз у заручниках у ХАМАС перебуває лікар, який лікував від раку одного з ватажків ХАМАС свого часу? Узагалі тверезо подивитися: як можна не бачити, що це чистий тероризм? Чому люди думають, що на євреях вони зупиняться? Наступними будете ви. Це світовий тероризм, абсолютне зло, обличчя якого продемонстровано 7 жовтня. Просто неймовірна людська дурість.

– Є теорія… Думаю, багато хто з вас про неї чув. Найкраще її зміст висловив Стівен Кінг. 95% людей Землі – інертна маса. 1% становлять святі. І ще 1% – цілковиті кретини. Залишається 3% тих, хто може чогось домогтися й домагається.

– Ну так, я не зможу якось різко… Не розуміючи… Я не люблю такого…

– Хто ми такі, щоб навішувати ярлики?

– Так.

 – Але як сказала Голда Меїр, не можна домовитися з тим, хто прийшов тебе вбивати.

– Абсолютно. Час переговорів уже давно минув. Нема з ким.

– Чому зло завжди гуртується, а добро – завжди на самоті? Ми з тобою якось розмовляли й у мене були ілюзії, ще коли тільки вторгнення в Україну сталося й чимало значних фігур виїхало з Росії: і Пугачова, і Максим Леонідов, і Макаревич, БГ давно вже в Лондоні... Я думав, що вони зібралися й альтернативну думку висловили: ви несете пропаганду, а ми вам скажемо, що буває інше. А цього не відбувається. Я твій проєкт нещодавно переглянув про кінопоезію. "Людей теряют только раз и след, теряя, не находят". Адже це всі кумири і твого, і мого дитинства. І дивно, що саме в цьому кліпі Шахрін, Бутусов, Чиж, Маргуліс, Гарік Сукачов... Шестеро осіб. І всі ці шестеро людей, якщо не за Z, але й не за добро.

– Ох, Вітю, це найболючіша тема останніх двох років.

 – Як це тепер слухати? Можливо, ми перевантажуємо наших кумирів надіями. Але як маленька дитина шукає підтримку в мамі з татом, ти теж чекаєш, що є хтось, хто скаже "стоп".

 – Ти добре зараз сказав: перевантажуємо своїх кумирів. Вони – люди. Так, це наші кумири, я зараз не можу слухати нікого. Цоя – можу, Шевчука – можу, БГ – можу, Зему – можу...

– Вадимовича...

– Ну звісно, Макаревича. Макс Леонідов. З усіх перерахованих я обожнював Чижа. Бутусов – узагалі кумир. І до Сукачова я чудово ставився... І в мене довкола теж, і в театральних, і в кіношних колах так було. Люди розумні, освічені, інтелігентні. А що сталося з Театром Фоменка? Ми перевантажуємо, а вони звичайні люди, яким пропаганда настільки промила, зламала голову, душу, серце… Узагалі вичистила, вишкребла звідти все людське й залишила тільки пропагандистський гул, що дзвенить: "Вони винні, треба знищити".

 – Я б навіть сказав не порожнеча, а стіна. Коли в лютому 2022 року мене знайомі з Росії запитували... Я кажу: "Ви мене запитайте, що відбувається". Вони говорять: "Та ми все знаємо краще за тебе. Ти не знаєш – вам промили мізки". – "Я не знаю, коли люди тікають у бомбосховища? Я не знаю, коли вилітають вікна? Я не знаю, що відбувається в Києві?" – "Ти не знаєш. Ви ж на це заслужили, ви ж нас зрадили перші".

– Зрадили в чому?

– Зрадили. 1991-го мене запитували: "Чому ви відокремилися?" Я кажу: "По-перше, Біловезька пуща, яку організував Борис Єльцин... У нього завдання було скинути Горбачова. Це ж не Кравчук був ініціатором Біловезької угоди. Це був Єльцин. А ви після цього говорите, що ми відокремилися".

– А що, ви хотіли жити в совку й далі? 80, 100 років?

Я намагаюся не впадати в істерику і зберігати спокій. Але я не святий – у мене є ненависть

– Хіба зараз не хочеться туди повернутися?

– А багато хто не хотів більше жити в совку. Я був щасливий, коли зруйнувався совок. Тому що в совку батьки вибивалися із сил, щоб купити шматок хліба, м'яса. Не кажучи вже про все інше: мені не можна було говорити, що я єврей... У страху, у брехні в совку жили люди. У терористичній державі. Люди не захотіли так жити – і відокремилися. Це нормальний історичний процес, коли нарешті розпалася грьобана імперія.

– Я завжди наводжу такий приклад. Була пара, люди кохали, жили. Потім хтось раптом відчув, що хоче піти, і він каже: "Я йду від тебе". Мені розповідав Борис Хімічев свого часу, коли він був одружений із Тетяною Дороніною, і я говорю: "А чому ви розлучилися?" – "Вона мені раптово сказала: "Борю, пробач: я тебе розлюбила". То що, після цього її знищувати, прив'язувати до ліжка? Ідея себе вичерпала. Так само, як Британія вийшла з Євросоюзу. У якийсь момент ця ідея себе вичерпала, давайте шукати нові свободи.

– Простіше не шукати свободи, не думати, не розмовляти одне з одним, а взяти зброю й іти вбивати. Вітю, ми зараз у песимістичний бік можемо піти, бо глобальне розчарування в людях є вже впродовж багатьох років. І добро завжди слабше, зло завжди сильніше – можна про це говорити начебто годинами. Але що залишається в підсумку? Я керуюся останнім часом простими словами, які, як мантру, повторюю: роби що маєш – і хай буде, що буде. Заглиблюватися в те, як це сталося... В Ізраїлі нарешті зрозуміли, що програли інформаційну війну і треба терміново надолужувати – і всі ЗМІ намагаються об'єднатися, трубити про правду про Ізраїль. Трохи пізно схаменулися. Ціна помилок величезна... У мене всередині одне: збереження сім'ї...

– Ти кажеш, ми програли інформаційну війну, але, з іншого боку, весь світ говорив, що "Моссад" та ізраїльська розвідка найсильніші, але ввійшли так само тихо, як і ввійшли 24-го в Україну. Усі знали, усіх попереджали, усі були готовими. Стільки запитань, на які немає відповідей... Давай трошки змінимо тему... Я коли студенткам розповідаю про контрапункт у твоїй моновиставі... Епізод, де ти перераховуєш поетів: розстріляний, відправлений, – і починаєш дедалі сильніше сміятися...

– Є такий момент.

– Це приголомшлива історія. І чи то в Шехмана, чи в когось... Він вставляв цей шматочок зі спектаклю, і він мене, звісно, вразив... Там же відбувається абсурд твого героя: що шаленішим стає подальше, то більше ти виходиш у якусь істерику сміху, тому що не можна, окрім сміху, психіку зберегти.

– Так. Сьогодні вже можна, справді, збожеволіти й упасти в істерику. Я все-таки в житті намагаюся в неї не впадати, а зберігати спокій. Звісно, емоції вирують. Я не святий – у мене є ненависть. Я розумію, що це жахливо, але вона є в мені. Але збереження себе – на сьогодні найголовніше завдання. Я й ти світові процеси не можемо ні зупинити, ні в якийсь бік повернути. Ти кажеш: зібратися б усім антивоєнним митцям, які виїхали з Росії, і щось зробити... Кожен робить. Можливо, й не треба вже сьогодні збиратися. Кожен говорить, кожен робить свій внесок, щоб його почули. Сьогодні говорити – це найголовніше. Не мовчати. Можливо, усе-таки ситуація зміниться. Ми не мовчимо – кожен із нас висловився. І далі висловлюватиметься.

– Як ти дітей заспокоюєш? Вони в якому емоційному стані? Вони все розуміють?

– Вони все розуміють. Старшій доньці 24, дітям, які живуть із нами, – 16 і 13. Віка, якій 13 років, уже все-все розуміє… Ми розмовляємо, а в мене на телефон надходять "Цева адом". Це наш застосунок про обстріли. Ми з тобою розмовляємо, а зараз тривога в центрі країни. Вісім міст зараз під обстрілом.

– Ти виклав у Facebook мапу повністю червону.

– Це в нас щодня. Усередині тривожно, але ми намагаємося не показувати, що панікуємо, боїмося. Ми просто зібрали екстрені рюкзачки. Якщо залунає сирена, ми знаємо, що в нас є півтори хвилини, щоб узяти рюкзак і спуститися в бомбосховище. І я спокійно дітям пояснив це. Бомбосховище в нас відкрите, там чисто, стоять стільці, запас води.

– Така нормальність існування.

– Така собі нормальність. У школі бомбосховища, звісно ж, відкриті. Ну, що я тобі розповідаю? Ви це вже пройшли.

– Водночас мені це так незрозуміло! Дідусь у мене загинув 1941-го. Бабуся вічно цей тост "тільки б не було війни"... "Бабусю, та перестань. Ну який ідіот робитиме війну після того, що було?" І навіть іноді думаєш у такі моменти: слава богу, що старі не дожили… Ну як?

– Не витримали б.

Російський актор Бєлий: Я б Росію закрив залізним парканом із колючим дротом, як в'язницю, якою вона зараз і є фото 3 Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube

– З Росією! Ну як це? Толю, потім зустрінешся на гастролях... Ти собі уявляєш... Ці "чудові" люди із Z-символікою на фасадах театрів...

– Я думаю, що вже про жодні фестивалі в їхньому випадку не йдеться. Я дуже сподіваюся на послідовну політику держав щодо Росії. Я б цю країну залізним парканом із колючим дротом закрив, як в'язницю, якою, власне, вона і є на сьогодні. Щоб звідти нічого не проникало. Так, там залишилася величезна кількість... Не величезна. Дуже часто мені дорікають, що я всю Росію знищую, зневажаю, ненавиджу. А я щоразу кажу: "У Росії залишилися нормальні, адекватні, освічені, розумні, витончені, добрі люди. Їх дуже мало. Вони нічого не зможуть зробити в умовах тоталітаризму. Їх або змете, як один із депутатів днями сказав, що 20% незгодних із СВО треба знищити. Так, там залишилися крихти цих людей. Мені шалено боляче за них. Їм нікуди подітися. Як вони там виживають, я зрозуміти не можу.

А більшість... І тому хочу закрити Росію. Це просто пухлина. Я мрію, щоб колись там щось сталося, тому що країна багата на таланти. Але в яких умовах ці талановиті люди жили? Станіславський… Бідолашний, нещасний Костянтин Сергійович, наша велика дитина, до якої радянська влада приходила й говорила: "Ти постав це, а це не став. Сиди й не рипайся – став "Бронепоїзд". І велика дитина Костянтин Сергійович казав: "Звісно, товариші".

– Я згадав епізод із "Дракона", де персонаж Олега Янковського виделку в мошонку всаджує персонажу Олександра Збруєва. І той самий орден! Історія про Станіславського... Піднесли його як театральну ікону. А люди, які не знали, казали: "Він же в шоколаді". Людина, яка 18 років не заходила у свій театр після повернення з Америки.

– Люди не знають цього, не хочуть знати історію.

– Я процитую фразу, яку ти мені написав 24 квітня 2022 року: "Обіймаю тебе міцно й дуже хочу зустрітися на рідній землі, обійнятися, поплакати досхочу й відновити Україну. Так, щоб вона стала ще кращою. Я вірю в це".

– Я вірю в це.

– Дорогі друзі, з нами була сьогодні чудова людина Анатолій Бєлий. Я дуже хочу, щоб кожне слово, яке ти сказав, здійснилося. Я дуже хочу, щоб нарешті здоровий глузд у людях переважав і хтось, хто може сказати "стоп", це припинив. І ми зустрілися з тобою й досхочу поплакали, але тільки від щастя, і відновили нашу Україну й ваш Ізраїль. Щиро дякую.

– Вітю, дякую.

Відео: В гостях у Гордона / YouTube