"Чим більше в державі корупції, тим більше законів" 

"Ті, хто купують владу за гроші, звикають одержувати з неї прибуток" (Аристотель, IV ст. до н.е). "Чим більше в державі корупції, тим більше законів" (Публій Корнелій Тацит, римський історик, I–II ст.).

Досвід України підтверджує класичну античну мудрість. Закони і підзаконні акти, які відкрили шлях до корупції в Україні, почали з'являтися у великій кількості після проголошення незалежності України і декларування, що вона стала "демократичною країною". Декларація про наміри, як відомо, ще ніколи сама по собі автоматично не створювала обіцяного. Для будівництва такої складної системи державного управління, якою є демократія, були потрібні знання законів її побудови. Причому будувати було потрібно навіть не нову "вертикаль влади", про яку іноді велася мова "новими – старими" політиками, а нову "піраміду влади". Ці два різні наукові визначення різняться одне від одного, як вітчизняний автомобіль "Запорожець" від німецького "Мерседеса".

Жодна з політичних псевдоеліт, які обиралися до влади за всі роки незалежності, не впоралася із цим завданням. Без знань законів демократії підготуватися до боротьби з корупцією, яка є притаманною і цій системі державного управління, було неможливо. Владна корупція і тіньовий ринок існували і в СРСР. Але їхні розміри були незрівнянними з можливостями, які відкривалися для спритних ділків під час приватизації державної власності і безконтрольної лібералізації ринку. Приклад майже жебрацької долі сімей генеральних секретарів СРСР після їх звільнення з посад і масових сучасних страт корупціонерів у Китаї – гарні ілюстрації різниці у масштабах корупції в умовах вільного ринку.

Перші два президенти України визнавали своє незнання законів демократії. Президент Леонід Кравчук засвідчив це у 2019 році: "У 1991 році ми проголосили, що Україна стала демократичною державою... Ми раптом почали будувати нову державу. Знань нової системи не було, хоча ми були освіченими людьми... Але ці знання були зовсім протилежними до того, що нам потрібно було в новій Україні. Така ситуація зберігається і досі".

Другий президент Леонід Кучма ще при затвердженні його на посаду прем'єр-міністра у жовтні 1992 р. звернувся до депутатів Верховної Ради із проханням: "Ви скажіть мені, що потрібно будувати? А я – збудую".

Похідним такого незнання стало те, що проведена приватизація не призвела, як у сусідній Польщі, до появи масового малого і середнього власника – основи середнього класу. Який є соціальною базою для будівництва демократії. Навпаки, її грабіжницький характер по відношенню до народу України призвів до драматичного розшарування суспільства і до появи надбагатіїв, а згодом – повноцінних олігархів. Останні невдовзі отримали можливість контролю над парламентськими партіями і урядом не тільки через "кишенькових" депутатів і міністрів, але й через корумпованих чиновників і правоохоронців.

Минулий "тіньовий ринок" і належність до партійно-комсомольської номенклатури були гарною тренувальною базою для того, щоби стати надбагатим. Отримавши ж гігантські фінансові ресурси, деякі з них "наблизились до влади". Що дало їм можливість вже самим "купувати" нову владу. Найбільш спритні стали олігархами. Далі – за Аристотелем: "ті, хто купують владу за гроші, звикають одержувати з неї прибуток". Процес "інвестицій у політику" стає безперервним і постійно діючим. А усе "нові політичні обличчя при владі" стають лише маріонетками у спритних руках за кулісами лялькового театру псевдодемократії.

Отже, треба тверезо визнати, що за усі роки незалежності до науково обґрунтованого будівництва демократії як складної соціально-економічної системи в Україні ще й ніхто не приступав. А усі "демократично забарвлені" політичні партії і політики, які критикували "попередню владу" за авторитаризм, робили це лише на словах. Діставшись влади, вони лише удосконалювали реально існуючий авторитаризм. Їх влаштовувала авторитарна влада і модель сировинної економіки, які є основою для власного самозбагачення. А те, що вони на словах називали демократією, насправді має іншу назву: олігархічно-клановий і регіонально-неофеодальний авторитаризм.

Що ж до іншого маркера корупції, згідно з Тацитом: "чим більше в державі корупції, тим більше законів", то прикладом одного із перших актів, які відкрили шлях до неї, можна вважати розпорядження Голови Верховної Ради України N1805-XII від 11 листопада 1991 року "з метою практичної реалізації ідеї Джорджа Сороса". Яка полягала не у передачі Україні знань будівництва демократії, що було б бажаним і зрозумілим. Наприклад, досвіду розбудови незалежних одна від одної гілок влади, справжніх ідеологічних, відданих законам демократії, а не кланово-вождистського типу партій, і створення правової бази, системи, механізму і процедур контролю за діяльністю урядів. Ні, "ідея" пана Сороса полягала у іншому. Відомий транснаціональний фінансист і "глобаліст", якому приписують отримання прибутку у $1 млрд за обвал в один день, 16 вересня 1992 р., британського фунта стерлінгів, запропонував ввести в Україні клірингові розрахунки за товари і послуги. Зрозуміло, при його консультативній допомозі і посередництві. Проблемою було лише те, що в Україні ще не існувало будь-якої державної системи оцінки їх вартості за світовими цінами, аналізу ринків можливого збуту, репутації контрагентів і механізму контролю за розрахунками. Посольства за кордоном тільки відкривалися, розвідувальні органи не були сформовані, а перший Закон України "Про розвідку" був прийнятий, при спротиві діючої влади і керівництва СБУ, лише у 2001 році...

Але повна руйнація усього правового поля України і відкриття правових шлюзів для вже галопуючої корупції та появи безлічі законів і підзаконних актів, які живлять її й донині, відбулося починаючи з 2005 року. І це пов'язано із діяльністю третього президента України Віктора Ющенка. Перші два президенти принаймні мали гарну освіту, панорамне мислення і досвід системного державного управління. Вони робили фатальні кадрові помилки. Не створили нових ідеологічних партій, які були б віддані законам демократії. Що не дало їм самим потрібного кадрового резерву. Декларована "особиста відданість" підлеглих оберталася зрадою і їх самих, і України. Але вони ще розуміли значення професіоналізму і фаховості. Їх діяльність була під наглядом парламентської опозиції, яка реально діяла у Верховній Раді. Суспільна думка в країні мала значення, а медіа ще не були під повним контролем не тільки влади, але й олігархів. Частина з них була відкрито опозиційною до влади.

Крихкий баланс сил між гілками влади і наявними політичними силами в Україні, а також запас стійкості органів управління за рахунок ще доволі фахової професійної їх складової, яка з такими великими потугами народжувалася за попередні роки незалежності, зруйнував третій президент України.

Радянський фінансист за освітою, без системного і панорамного бачення світу, Віктор Ющенко не тільки не володів знаннями законів демократії, але й не шукав тих, хто міг би допомогти йому у цьому. Зміна авторитарної системи управління на демократичну не була його метою. Не маючи досвіду самостійного управління на попередніх посадах за авторитарного стилю керівництва його попередника, він, здається, змінив лише стиль служіння "батькові" на елементи нарцисизму, месіанства і самозакоханості. Замість вдячності народові, який привів його до влади у 2004 році, він вважав, що вже виконав свою місію, "подарувавши свободу" і давши світові "новий зразок демократії".

За свідченням давнього друга і керівника його адміністрації О.Рибачука: "...Віктор Ющенко, коли ішов до президенства, він взагалі не ставив собі за задачу зміну системи... В нього є відома фраза, що на другий день після того, як впаде режим Кучми, десятки тисяч українців самі якось прийдуть до влади і просто от забери цей режим, і воно почне рости звідкись. Він не вважав своїм обов'язком формувати цю команду, він не формував свою політичну аженду, він не мав свого плану реформ, він навіть в якийсь момент просив, щоб ми на рік розписали, що він має робити..." .

Не змінюючи систему влади, Ющенко використав термін "революція" для антиконституційного звільнення з неї десятків тисяч найбільш досвідчених професіоналів. Чим "розчистив" місця для "любих друзів" та їх висуванців. Більшість з яких уже була при "злочинній владі", яку вони критикували, замовчуючи при тому, що ще донедавна самі були її частиною. Це мало відношення не тільки до "любих друзів", які були відлучені від влади за дискредитуючими або корупційними ознаками, але й до самого Ющенка. У 1994 р. Генеральна прокуратура України притягувала його самого до кримінальної відповідальності за фактом викрадення з банку "Україна" у 1991 році $25 млн США.

Як виявилося невдовзі, публічна критика попередньої "злочинної влади" була потрібна, щоби повернутися до неї, ще на її вищі щаблі. З метою не руйнації старої "злочинної" системи, а для її використання задля ще більшого особистого самозбагачення. З "любих друзів" та їх "політичних висуванців" і почалося вже гігантське руйнування професіоналізму органів управління, правового поля для запобігання корупції, а також створення нових законів і підзаконних актів, які лише прискорили корупцію і створили умови для вже повної безкарності.

Система права, яка склалася в Україні до Помаранчевої революції, не була ідеальною. Але вона була цілісною і разом із наявністю в силових органах України критичної маси кар'єрних, кадрових професіоналів більш-менш забезпечувала захист національних інтересів України. Свідченням чого були: успішна зупинка першої спроби російської агресії біля острова Тузла у 2003 році, запобігання кровопролиттю на Майдані 2004 року і блокування першої спроби Януковича захопити владу в Україні шляхом маніпуляцій на виборах.

Кадровим позапартійним професіоналам не потрібна вказівка політичного керівництва для виконання конституційного обов'язку. Для прикладу, перша реакція силових структур на провокацію біля острова Тузла і перше затримання СБУ генерала міліції Пукача у справі Гонгадзе у 2003 році відбулися без узгодження із президентом. Він перебував з візитами за межами України. Про рішення і дії керівництва силових структур він отримав першу інформацію із ЗМІ. Рішення і дії керівництва СБУ у 2004 році щодо зупинки введення в Київ озброєних підрозділів внутрішніх військ для розгону Майдану також відбувалися без будь-яких попередніх політичних консультацій.

Стаття 35 Закону України "Про Службу безпеки України" й досі передбачає самостійне прийняття рішень у межах повноважень її співробітників, а також їх обов'язок відмови від незаконних наказів. Незаконні дії і бездіяльність мають наслідком відповідальність: або дисциплінарну, або кримінальну. Кадрові співробітники СБУ не можуть бути політичними призначенцями і мають статус військовослужбовців. На них поширювався комплекс законів про військову службу. Політизацію правоохоронних і силових органів започаткував Ющенко. При ньому замість кадрових і позапартійних професіоналів до їх керівництва почали призначати лояльних політиків.

Згодом до цього долучились і надбагаті політичні спонсори, чим остаточно перетворилися на олігархів, а їх число почало збільшуватися. Не забуваємо, що до 2005 року єдиним і першим повноцінним олігархом можна вважати лише Павла Лазаренка. Лише він серед надбагатих мав парламентську партію і власні ЗМІ, корумповані зв'язки у керівництві правоохоронних органів, з міжнародною організованою злочинністю і мав реальні шанси стати черговим Президентом України.

Розсекречені наразі архіви у сфері національної безпеки США свідчать, що ключовий успіх у боротьбі з корупцією в Україні забезпечили не політики, а фахова взаємодія позапартійних професіоналів Генеральної прокуратури, воєнної розвідки України і ФБР США. Про це свідчать єдині успішні для України спеціальні слухання в Конгресі США у квітні 1998 р. з питань боротьби із міжнародною організованою злочинністю і корупцією. А також трагічна доля капітана воєнної розвідки України Євгена Костюченка, який брав участь як у розслідуванні злочинів Лазаренка, так і у тих слуханнях у Конгресі. Після перемоги у 2000 році керівництва СБУ на чолі із Л.Деркачем у боротьбі із керівництвом ГУР МО останнього було звільнено, а підрозділ, у якому служив капітан Костюченко, розформовано. Він був змушений емігрувати до США. Невдовзі зробив там видатну кар'єру в поліції і загинув під час виконання службових обов'язків. На його честь названо проїзд у графстві Вентура, Каліфорнія, а він сам посмертно був нагороджений найвищою поліцейською нагородою США...

Як бачимо, і до 2005 року існували серйозні проблеми у діяльності спеціальних служб і правоохоронних органів. Ліквідація у 1998 р. Комітету з питань розвідки, зрада, по суті, керівництва воєнної розвідки у 2000 р. із послідуючими політичними репресіями щодо нього і абсолютна довіра керівнику СБУ Л.Деркачу мали наслідком касетний і кольчужний скандали та трагедію із вбивством Георгія Гонгадзе. Але уже у 2003 році професіоналізм у силових структурах України був відновлений. Завдяки чому відбувся мирний і безкровний Майдан 2004 року.

Коріння ж чергової трагедії із вже кривавим Майданом 2014 року були закладені саме у 2005 році. Неідеальна, але цілісна система професійних кадрових призначень у силових органах України була демонтована саме після Помаранчевої революції. Спочатку під псевдо-"революційними" гаслами часів президентства Ющенка, згодом – під псевдо-"демократичними" гаслами безкінечних "реформувань" і "удосконалень" організаційно-штатних структур з боку його послідовників. У керівництво силових і правоохоронних органів почали призначати виключно з політичних мотивів, а не кар'єрних професіоналів. Яким у "порядку переатестації" стали присвоювати навіть генеральські звання. Боротьба з корупцією не тільки не посилилася, але й була практично згорнута. Корупція набрала обертів, стала більш цинічною і відкритою. Наразі – практично неконтрольованою...

У 2015 році посол США часів Помаранчевої революції Джон Хербст зізнався, що очікування Майдану 2004 року у боротьбі з корупцією не тільки не справдилися, але й вона значно посилилася.

"В Україні дуже серйозні проблеми з корупцією, тому що, відверто кажучи, верхівка вашої еліти дуже корумпована. Саме найвища верхівка... У списку корупціонерів є навіть ті особи, які дуже гарно вміють говорити "мовою реформ" із країнами Заходу, влучно висловлюватися, процвітаючи при цьому і зберігаючи стару систему".

"... Їм чудово вдається переходити з однією партії в іншу, часом здійснювати маневри між декількома партіями – і так чи інакше залишатися недоторканими особами та продовжувати процвітати при владі. Вони навчилися процвітати, граючи за старими, але дуже зручними для себе правилами. І якщо вам зручно працювати на посаді міністра (у попередній владі, яку вони критикували, як тільки втрачали посаду), уявіть собі, які будуть у них "зручності" на ще вищому щаблі. Ці люди і є проблемою, і водночас – вони є керівництвом вашої країни...

... Громадянське суспільство в Україні завжди було досить стійке й витривале. Не дивно, що ви провели справжній демократичний референдум щодо незалежності України, що у вас відбулась демократична передача влади ще на перших президентських виборах. Потім на других, коли Кравчук поступився президентським кріслом Кучмі, і все це було перед Помаранчевою революцією! А Помаранчева революція не відбулася б без мобілізованого громадянського суспільства, хоча його мобілізувало вже до того корумповане керівництво...".

"...Я мав проблеми у своєму посольстві (працював там з 2003 по 2006 рр.), бо воно складалося з ентузіастів помаранчевої команди. І я пам'ятаю, що говорив їм дві важливі речі. Одна, що Сполучені Штати не симпатизували жодному з кандидатів на тих виборах. Ми виступали за чесні вибори. Друга дуже важлива річ, яку я казав їм після того, як Ющенко з'явився на біг-бордах: "Подивіться на команду Ющенка. Наскільки вона відрізняється від команди Кучми чи Януковича?"

Тому я був одним з небагатьох людей у посольстві... навіть у Вашингтоні, які не здивувалися, коли Ющенко й Тимошенко розбіглися в різні сторони і коли уряд Ющенĸа уклав корумповану газову угоду в січні 2006 року, в той час як міжнародна спільнота нетерпляче очікувала перемоги (демократії) в Україні і знищення всіх непрозорих газових відносин. Але хтось із самої української верхівки,замість того, щоб робити правильні вчинки, вирішив збагатитися. Така системв зберігається й донин і– це плачевна, але ваша реальність".

Джерело: "Українська правда"