Ми рухаємося до "Мінська-3" 

Сі й Трамп можуть одразу поставити крапку у трьох конфліктах.

Економіка Росії таки просідає. Мобілізаційний ресурс теж починає кульгати на дві ноги. І паралельно Україна нарощує спроможність для ударів углиб території Росії.

Тут важливо, що за ці роки, із 2022-го, змінюються навіть не економічні показники, скільки психологічні. Парад був предтечею. І коли ми говоримо про війну на виснаження, цей психологічний чинник може впливати якнайкраще. Причому в обидві сторони.

Минулого року один із головних ідеологів Кремля Владислав Сурков в інтерв'ю французькому виданню сказав, що розширення "русского мира" навіть у режимі "геополітичної самотності" – це процес органічний. Як і розділення України. Але в цьому ж інтерв'ю він каже, що Москві головне – "не надірватися".

І от цей момент, дуже схоже, усе ж настає. Повільно, але прогнозовано.

Як би там не було, ми рухаємося до траєкторії "Мінська-3". По суті, органічної заморозки, яка буде приправлена довгим процесом узгодження документів і зниження воєнної активності по лінії зіткнення.

По суті, зараз Путін через потенційну ескалацію вже бореться не за капітуляцію України, а за пункти, які не дадуть безпосередьо йому втратити статус царя. Бо хто орієнтуватиметься на вождя, який не покращив, а на п'ять років тільки погіршив концептуальне сприйняття Росії у світі та її стратегічні позиції? А вони явно погіршилися. Із цієї проблематичної ями роками треба буде вибиратися. І на додаток – вкладатися в загарбані регіони, щоб не зчинити внутрішніх бунтів.

Психологічно визнати поразку Путін не може. Але й тягнути ношу, яку він на себе звалив, уже теж не дуже може. Бо стратегічно Росія, попри заявлене у 2007 році бажання, так і не змогла бути учасницею нової "Ялти".

А от справжня "Ялта" цього тижня відбуватиметься в Пекіні.

Куди, звісно, Росію не кликали. Трамп і Сі зустрічаються після кількох перенесених дат. Трамп – не в найкращій позиції, бо обтяжений Іраном. Сі – теж не в ідеальних умовах, бо прогнозоване китайське "економічне диво" через регіональні загострення у світі не дає можливості стати економікою номер один.

І тому на порядку денному одразу буде багато пунктів, які мають збалансувати не тільки двосторонні відносини, але й підготовку до сценаріїв, які задовольнять обидві сторони. І це Іран, Україна і Тайвань.

Не буду розписувати, наскільки кожен із цих кейсів зараз є подразником для світової економіки, тут усе зрозуміло. Єдине, що зараз заслуговує на увагу, – наскільки обережний Китай готовий повноцінно включитися в ці сценарії. Бо для Пекіна кожен із них – це про іміджеві й фінансові ризики.

Для США зараз – це про тактичні перемоги, які Білий дім продаватиме на виборах до Конгресу. І тут, підозрюю, головним фактором, який може не покращити, а навпаки загострити й так критичні теми, буде характерна лінія поведінки Трампа. Коли він у якийсь момент не зможе переступити через власне его.

Загалом ця зустріч дійсно може стати історичною, якщо не перетвориться у змагальний процес за право диктувати умови.