Вірменія 30 років робила "майже все, що хотіла Росія", – а тепер збирається в ЄС і вітає Україну. Як так сталося 

30 років, інвестовані у тверду віру в Росію

2020 року, коли за угодою з Росією і Азербайджаном до Нагірного Карабаху ввели російський "миротворчий контингент", Москва повертала собі популярність у Єревані. Під час війни багато хто у Вірменії критикував Росію через пасивність, у вірмен зʼявилося почуття зради, адже вона – давній союзник по ОДКБ – не вступила у війну на боці Єревана, писав старший кореспондент RFE/RL Рон Сіновіц. Але, вів він далі, за відсутності потужної підтримки з боку США чи Європейського союзу, участь Росії переговорах у ролі посередника і підписання мирної угоди, яку сам Пашинян називав неймовірно болісною, призвели до парадоксу: недоброзичливість до Москви стихла.

Політолог Річард Ґіраґосян сказав RFE/RL, що багато вірмен у 2020-му, після підписання миру, розглядали Росію як "рятівницю", яка зупинила кровопролиття і не допустила ще більших територіальних втрат. За тією угодою, уздовж лінії зіткнення в Нагірному Карабасі було розміщено 1960 російських "миротворців". Азербайджану дали право зайняти три райони – Кельбаджарський, Агдамський і Лачинський. Президент Азербайджану стверджував, що Пашиняна "змусили" підписати документ, "максимально вигідний" для Баку, а премʼєр Вірменії говорив: рішення було безальтернативним.

Угода не забезпечила сталого миру і ситуація періодично загострювалася. Так, у вересні 2022-го азербайджанські війська просунулися не лише на територію Карабаху, який проголосив свою "незалежність", але й зайшли у райони Вірменії, писало Jam-news. Єреван просив тоді ОДКБ про допомогу, але блок у відповідь скерував лише моніторингову групу, що викликало масові протести у Вірменії. 2023 року Азербайджан оголосив про проведення антитерористичних заходів – і за кілька днів "влада" Карабаху здалася і заявила про припинення існування невизнаної республіки. Регіон спочатку покинули вірменські військові, згодом звідти вивели російських "миротворців". Ще два роки сторони вели переговори про мирну угоду і врешті у серпні 2025-го підписали її у Білому домі.

Росію від участі у цьому регулюванні фактично відсунули, писала "ВВС News Україна".

Як так сталося? Крім відсутності військової допомоги з боку ОДКБ за ці роки відбулася низка подій, які призвели одночасно до відсторонення від Москви як Баку, так і Єревана. Вірменія була розчарована діями "союзника" по військовому блоку – Росії. 2 вересня 2023 року Пашинян відверто сказав в інтервʼю La Repubblica, що орієнтація Вірменії тільки на Росію у питаннях безпеки була стратегічною помилкою (за його словами, тоді архітектура безпеки Вірменії на 99,999% залежала від РФ). Офіційна представниця російського МЗС Марія Захарова тоді продемонструвала "фірмовий" хамський стиль російської дипломатії і закликала Пашиняна "нести власну відповідальність і не перевалювати її на когось ще, інакше це трохи схоже на історію про поганого танцюриста".

"Вірменія за останні 30 років зробила майже все, що хотіла Росія", зокрема зупинила процес євроінтеграції у 2013 році після невдоволення Москви, сказав старший науковий співробітник інституту сходознавства НАН Вірменії Ваграм Тер-Матевосян CNN, пояснюючи розчарування країни.

"Вірменія інвестувала 30 років своєї незалежності – я б навіть сказав, 200 років своєї новітньої історії – у тверду віру в те, що коли настане час і коли виникне потреба, Росія виконає свої стратегічні зобов’язання та захистить Вірменію від будь-якої іноземної агресії. Цього не сталося ні в 2020 році, ні в 2021 році, ні в 2022 році", – розповів він.

5 вересня стало відомо, що Вірменія уперше з початку повномасштабної війни надіслала Україні гуманітарну допомогу, а 7-го – на той момент дружина Пашиняна Анна Акопян відвідала саміт перших леді і джентльменів, який організовує перша леді України Олена Зеленська.

Ще за кілька тижнів розпочалися навчання 10-денні навчання Eagle Partner за участі військових США. Навчання не були масштабними – у них взяли участь всього 175 вірменських і 85 американських військовослужбовців, – але значення мали символічне. Сайт CNN тоді написав, що Вірменія – "один з давніх союзників Росії" – вислизає з орбіти Кремля.

У жовтні парламент Вірменії ратифікував Римський статут Міжнародного кримінального суду – і країна отримала можливість заарештувати нелегітимного президента РФ Володимира Путіна у випадку його візиту.

На період, коли відбувалися переговори про мирну угоду між Вірменією й Азербайджаном, припав також скандал із смертю азербайджанців у Росії, збиття літака AZAL російською ППО й арешти у Вірменії діячів, яких повʼязували з РФ, і ці процеси лише винесли на поверхню невдоволення та недовіру, що накопичувалися роками, зазначала "ВВС News Україна". У Єревані тоді вважали, що залежність від Москви привела їхню країну на межу катастрофи, і ставили собі за мету відновлення суверенітету. У Баку хотіли, щоб Росія усвідомила: Азербайджан став регіональною державою з найсильнішою армією на Південному Кавказі і більше не є однією з країн "близького зарубіжжя".

Що тепер

2026 року рух Вірменії у бік від Росії (в Україні це має своє формулювання – "геть від Москви") лише прискорився. На початку травня відбулася знакова подія – уперше Єреван прийняв саміт Європейської політичної спільноти, до Вірменії прибули десятки європейських лідерів, зокрема глава Європейської ради Антоніу Кошта й очільниця Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн. Був на саміті також президент України Володимир Зеленський. Президент Франції Еммануель Макрон тоді підкорив місцеву публіку, спілкуючись із Пашиняном у неформальній обстановці (вони навіть співали разом).

Європейські ЗМІ писали, що вибір місця для саміту був невипадковий: Вірменії таким чином дали шанс продемонструвати своє зміцнення зв'язків із Європою й продовжити своє повільне відокремлення від Росії.

Те, що Єреван посилює зближення з ЄС та країнами Заходу, викликало напружену реакцію Москви, найбільше роздратування нібито викликала присутність Зеленського на саміті, повідомляли медіа. Путін ще до саміту заявляв, що Вірменію може спіткати "український сценарій" через її євроінтеграційні прагнення, ці погрози рефреном повторював самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко.

У червні партія Пашиняна, попри спроби Росії вплинути на процес голосування, перемогла на парламентських виборах і сформувала більшість. Пашинян знову став премʼєром (він на цій посаді з 2018 року).

24 серпня політик виступив у Національних зборах, презентувавши програму уряду на 2026–2031 роки. У ній немає планів повертатися до ОДКБ, але є плани вступити до Євросоюзу. МЗС країни тим часом випустило заяву із привітаннями Україні з Днем Незалежності. Відомство наголосило, що Вірменія цінує звʼязки з Україною, які міцнішають, і буде працювати над поглибленням діалогу.

Привітання Україні відправив і Пашинян.

Якщо на привітання реакції ще не було, то обидва пункти заяви Пашиняна вже викликали роздратування серед представників РФ. Заступник голови Радбезу, колишній президент РФ Дмитро Медведєв у розмові з пропагандистами ТАСС пригрозив Вірменії погіршенням відносин з Москвою.

"Очевидно, що Вірменія ніколи не вступить у Євросоюз, який страждає поганими хронічними хворобами, але надовго зіпсує свої відносини з Росією та іншими країнами ЄАЕС, – сказав Медведєв. – Така ціна шизоїдних амбіцій нинішнього правителя маленької країни, густо замішаних на зраді національних інтересів, бабках Сороса і переслідуваннях Вірменської апостольської церкви".

Пєсков був стриманіший у висловлюваннях і лише сказав, що Вірменія, якщо "не потребує у силу своїх національних інтересів у членстві в такій важливій організації із забезпечення регіональної безпеки", може покинути ОДКБ.

"Досі ми чули заяви на різних рівнях представників вірменської сторони, які говорили про те, що так, членство заморожене, але виходити поки що Вірменія не планує. Принаймні досі такі заяви ми чули", – додав він. Наміри країни активізувати процес вступу до ЄС Пєсков спробував висміяти – він нагадав про досвід Туреччини і "цілої низки інших країн, з моменту подання заявки яких уже минули десятиліття, а віз і нині там".

Але Вірменія схоже визначилася із траєкторією зовнішньої політики. Про це свідчить не лише результати недавніх виборів, де відверто проросійські сили отримали менше третини голосів, а й той факт, що країна ще до 2024 року знизила до мінімуму частку Росії в імпорті озброєння, переорієнтувавшись, зокрема на Індію і Францію. Пашинян розвиває відносини з Україною (і каже, що участь Зеленського у травневому саміті в Єревані "вдихнула нове життя" у двосторонні відносини Вірменії й України) і робить відверті заяви про Карабах – землю, яка, за його словами, ніколи не належала Вірменії.

"Республіка Вірменія і є батьківщиною нашої мрії. Ми більше не біженці, і вірмени Вірменії, вірмени Карабаху й усього світу мають облаштовуватися у Вірменії", – вважає Пашинян.