-1 Київ
Великі зашквари УАФ вже настільки стали буденними, що іноді не встигаємо писати на кожен окремий текст із поясненнями. Це звична історія для асоціації під керівництвом Андрія Павелка.
Але в ситуації з відходом Андрія Шевченка та спробою запросити Сергія Реброва УАФ перевершила сама себе. Концентрація помилкових рішень та абсурду перевищила всі допустимі межі, щоб не звернути на це увагу.
Рахуємо разом косяки УАФ.
1. Відхід Шевченка зі збірної. Головний тренер, а потім і його італійські помічники публічно оголосили про закінчення контракту зі збірною України. І зробили це так, що можна було зламати голову: вони остаточно йдуть чи то лише якась гра, щоб привернути увагу УАФ та вболівальників.
Замість того, щоб оперативно зреагувати, УАФ мовчала майже добу, залишаючи всіх у стані невизначеності. Ні у Павелка, ні в асоціації не було готового пояснення того, що відбувається. Найсмішніше – це єдина реакція на заяву Шевченка від УАФ того самого дня. [Два смайлики у вигляді синього і жовтого сердець] під дописом тренера в Instagram, які потім видалили.
2. Заява Павелка про контракт Шевченка. Невизначеності додавала заява Павелка у 2020 році – він розповідав, що контракт штабу Шевченка подовжено до кінця 2022 року, і не згадував ніякі додаткові умови. Зовсім інше говорилося у заяві УАФ, яка з’явилась лише наступного дня (!) після прощання Шевченка. Начебто у 2020 році тренеру та його штабу пропонували контракт до кінця 2022 року, але на їхнє прохання подовжили тільки на рік.
Чому тоді Павелко розповідав про контракт до кінця 2022 року як про доконаний факт, а не тільки пропозицію? Це схоже на спробу видати бажане за дійсне від президента УАФ. Лише за 2,5 місяці сам Шевченко прояснив, що є опція, але контракт не гарантований до 2022 року.
3. Демарш Маркевича. Мирон Богданович очолював комітет збірних з 2016 року. Страхував, якщо в нещодавно призначеного штабу Шевченка нічого не вийде. Це підтверджував сам Маркевич і говорив, що заради збірної він в УАФ. Він чекав п'ять років і захищав Павелка як міг.
Але коли трапилась надзвичайна ситуація, то нікому не спало на думку, що треба хоча б вдати, що Маркевич кандидат. Він вірно служив, а тут така підстава – поставили перед фактом, що буде Ребров. Тут не йдеться про те, що Богданович заслужив бути у збірній головним. Навпаки, якщо він там не опиниться (ще є шанс), то буде кармічна справедливість.
Важливо, що це чергова величезна проблема з комунікацією всередині УАФ. Людина йде з ключової посади в критичний момент та ще й підтверджує всім прямою мовою, що в збірній буде Ребров. До цього були тільки інсайди – лише чутки.
4. Заява Павелка по Шевченку. Голова УАФ стверджує, що відхід тренерського штабу пов’язаний з бажанням Андрія Миколайовича працювати в клубі та це заплановане рішення. Якщо це так, то чому пошук головного тренера не почали відразу після Євро, а то й раніше, коли про все було начебто відомо Павелку? Чому тоді УАФ не знала, що робити після заяви Шевченка?
Є тільки два варіанти: Павелко або бреше, або демонструє некомпетентність своєї організації, тому що УАФ ніяк не зреагувала на закінчення контракту Шевченка і зараз збірна не має тренера.
5. Звернення до Реброва та ще одна заява Павелка. Ребров підписав контракт з "Аль-Айном" 6 червня. Ще 5 червня агент тренера Шандор Варга заявив: "Павелко сказав, що наступним тренером збірної України зможе бути тільки Ребров".
Очевидно, що в той момент Шевченко не збирався нікуди йти. Інакше навіщо Ребров підписував контракт з "Аль-Айном". Павелко хоче бачити його наступником, він сам має бажання працювати в збірній. До того ж Ребров та Шевченко – друзі. Якби в першого були плани піти, а другий був кандидатом на заміну, то вони б якось домовились та Ребров не приймав би поспішних рішень.
Все змінилось в короткий термін між початком червня та початком серпня, коли головний тренер зробив гучну заяву. Як би Павелко не хотів показати зворотне. Швидше за все, справа не в бажанні тренера працювати в клубі (зараз ми не бачимо ніяких пропозицій, а сезон вже почався), а в невдалих перемовинах по новому контракту та якихось питаннях, які виникли між штабом та керівництвом УАФ під час Євро.
З Ребровим УАФ також влаштувала справжній хаос і невміння адекватно комунікувати. "Аль-Айн" не той клуб, звідки можна піти так нахабно. Клубом володіє один з найбагатших та найвпливовіших шейхів ОАЕ. З такими людьми можна тільки намагатись акуратно домовитись, а не ставити перед фактом, що буде ось так. Для шейха то все невеликі гроші. І йому може бути все одно, що хоче Ребров та УАФ. Він може піти на принцип.
І що робить Павелко? У прямому ефірі заявляє, що хоче бачити Реброва головним тренером збірної. Коли в того чинний контракт з клубом, який він підписав лише два місяці тому. І очевидно, що тренер ні про що ще не домовився з "Аль-Айном". Коли потрібно заспокоїти ситуацію – він її тільки ще більше розпалює.
6. Петраков – запасний варіант. Заявивши офіційно про бажання бачити Реброва, Павелко відразу вказав на другорядність інших кандидатів. В першу чергу Петракова, ім’я якого найчастіше лунало в інсайдах про можливого наступного тренера.
Наскільки Петраков відповідає рівню головного тренера національної збірної – окрема дискусійна тема. Але як почуває себе будь-який тренер, коли розуміє, що до нього прийшли тільки тому, що не вдалося домовитися з іншим? Як його будуть сприймати гравці, преса, вболівальники?
Саме тому в процесі переговорів зазвичай офіційно ніхто не називає кандидатів та не розподіляє їх за пріоритетами. Коли приходить новий тренер – він стає першим та єдиним кандидатом. Завжди треба показувати впевненість у своєму виборі. Павелко цього не знає. Якщо Ребров так і не прийде до збірної, призначать тренера, який був тільки запасним варіантом.
Що маємо зараз. За два тижні до наступного збору національна команда так і не має тренера. Скоріше за все, його не призначать як мінімум до початку наступного тижня (16–17 серпня).
Комітет збірних формує перелік гравців-легіонерів на вирішальні матчі відбору ЧС замість головного тренера. Відповідальні за це Блохін та Михайличенко, останні успіхи яких трапились 15–20 років тому.
Основний кандидат Ребров "виконує контракт з "Аль-Айном". З доступних варіантів – Петраков та знову Маркевич.
Якщо це не тотальний провал, то що? Хоч щось Павелко та УАФ можуть зробити правильно і по-людськи?
Джерело: Tribuna.com
