Люди публічно вихваляються, що вони – "ухилянти". Це вже не фінальний дзвінок, це крапка в інформаційній політиці держави. Як ми збираємося проводити мобілізацію?

18 березня 20:30

Этот материал также можно прочитать на русском

У мене давно багато думок про комунікації та як вони ведуться в Україні.

Але, умовно, коли ми робимо "Єдиний марафон", щоб давати "централізовану" позицію й працювати "у пропаганду", а там у нас спікер виходить і говорить, що через чотири місяці в росіян буде стільки FPV-дронів, що вони вб'ють кожного (!) українського солдата...

То як ми збираємося проводити мобілізацію?

Я розумію, що, можливо, він правий. Що росіяни мають дуже активне виробництво FPV-дронів і так далі.

Але ці дві тези не працюють разом.

Учора в мене на ефірі в ТikTok люди включалися й публічно хвалилися, що вони "ухилянти". Це вже не просто фінальний дзвінок, це крапка в інформаційній політиці держави.

Головні проблеми, які я бачу, і що потрібно змінити:

1. Централізація й невіра в інститути. Неможливо побудувати якісну пропаганду, не вибудовуючи інститутів. Віра в те, що ми візьмемо всі телеканали під одне крило і вони говоритимуть те, що нам хочеться, і так усе спрацює – не спрацювало. Саме на "Єдиному марафоні" більшість хибних меседжів і йде. Потрібно вибудовувати інститути.

2. Відсутність "мови". Ми описуємо нинішні події мовою Другої світової війни або 1917–1920 років. Подивіться на всі ролики: "Захистимо дітей. Захистимо Батьківщину. Згадаймо козаків. Прочитаємо вірш Тараса Шевченка". Ми у 2024 році. Це не працює. Хоч як би нам подобався Тарас Шевченко.

3. Більшість військових, які відповідають за комунікації, не мають ні освіти, ні досвіду, ні компетенцій. А люди з досвідом і освітою не мають офіцерських звань. Через це система закрита й через це рівень пропаганди такий, який є. Подивіться на 3-тю штурмову й будь-яку іншу бригаду. Відчуєте різницю. Нам потрібно якомога швидше реформувати інститут пресофіцерства і зробити доступ до отримання офіцерського звання із цивільного сектору.

4. Перестати жувати соплі. "Ми – жертва". Це не той наратив, який допомагає перемогти у війні. Ми й на Захід, і на внутрішню аудиторію граємо у гру, яку нам нав'язала ліва інформаційна повістка. У війнах перемагають сильні, агресивні, жорсткі. Це наша основна ідея має бути. Агресія.

Згадайте початок війни. Там не було сліз, там був драйв і знищення. Ми зараз воюємо проти другої армії у світі й воюємо добре. Але на Заході ми виглядаємо як люди, які вже завтра програють. Ніхто не хоче асоціювати себе з жертвами.

5. Естетика. Нам не вистачає краси в наших комунікаціях. Те, що в нас зараз є, – це не естетично. Це шаровари й козаки. Козаки можуть бути гарними, але не так, як ми їх показуємо. Від естетики йде все. І етика, і красота, і перемога.

6. Чи можна перестати постити й розповсюджувати відео з Тисою і затриманнями на кордонах? Дивіться просто цифри – мобілізували до армії 1 млн людей. Тих, хто намагався втекти через кордон, ну максимум 20 тис. І ось цей фантастичний вчинок 1 млн людей ми принижуємо й щодня розповідаємо про ті 20 тис.

7. Перестати брехати. Це якийсь повний п...здець. Просто в офіційній комунікації постійно йде брехня. То знищили сотню літаків в один день. То мільйон російських солдатів уже біжать. То всі евакуювалися із Севастополя. То Путін помер.

Я сам це підтримував на початку війни. Тоді це потрібно було, щоб утримати бойовий дух. Зараз – у такому етапі війни – це абсурд. Ніхто не вірить у це. Це нічого не дає. Тільки навпаки.

8. Пояснити людям нашу стратегію. Поки що навіть я не знаю, яка в нас стратегія. Що ми збираємося робити? Яка наша ціль? Як ми збираємося воювати наступні роки? Скільки нам треба людей? Які правила гри для цих людей? Чи буде демобілізація й набір інших? Чи не буде? Відсутність чіткого плану є також основною проблемою в нашій пропаганді.

Прямо зараз у нас не лише проблеми з комунікацією. Проблеми із загальним розумінням системи і як робити зміни системно.

Ми намагаємося міняти людей, міністрів, замів і так далі. Але перемагають не люди, перемагають системи.

Найголовніша проблема в армії прямо зараз: офіцерство.

Ми оголошуємо мобілізацію й намагаємося набрати багато людей.

Але часто в нас таке, що от людина за освітою, наприклад, юрист, чи бухгалтер, чи економіст, чи логіст, чи психолог. Але ми відправляємо її копати окоп, водити машину чи нарізати картоплю. (Це все важливі речі. Я не кажу, що це погано).

Але в нас у руках гарний спеціаліст, чого не відправити на вакантну посаду юриста?

Бо немає військового звання.

Отримати це звання неможливо (можливо, але дуже складно).

Узагалі, фундаментальна проблема в нас у тому, що кадрові офіцери – це випускники військових університетів та інститутів. Це люди, яких у 18 років закрили в казармі та які глобально нічого, окрім казарми, не бачили.

Чи чули ви колись, як 50-річні полковники розмовляють зі своїми підлеглими? Ви дуже здивуєтеся. Але проблема не тільки в полковниках, проблема в тому, що ці полковники не вміють інакше, не бачили інакше і не знають інакше.

От нашу систему потрібно взбудоражити цивільними. Потрібно туди впустити інших людей з іншим баченням.

Плюс це покращить мобілізацію.

Умовно, багато людей бояться бути мобілізованими, бо от у цивільному житті вони підприємці, юристи, психологи й так далі.

Давайте відкриємо курси на два місяці й усі люди з вищою освітою, які бажають мобілізуватися, ідуть на курси, отримують офіцерство й далі їх направляють на вакантні посади.

Я скажу так: ми одразу піднімемо відсоток мобілізації.

Плюс ми впустимо нових людей у систему – створимо конфлікт між новими і старими, і через цей конфлікт (згадайте діалектику й Гегеля) ми зможемо розвиватися.

Узагалі, це треба зробити вже. Але й на майбутнє. У мирний час. Нам потрібно зробити можливість цивільним входити в армію через ось такі ліфти з отриманням офіцерства.

У нас в армії гарні зарплати, дуже комфортні умови праці й багато соціальних бонусів. Але в мирний час туди йдуть ті, хто у 18 років вирішив стати військовим. Ну 18 років – це не той час, коли ти можеш зробити свідомий вибір.

Коротко: