+6 Київ
Минув один рік і 174 дні війни. На нових картах ISW знову немає жодних змін лінії фронту. Є ледь помітне просування на південь від Урожайного (про це сьогодні навіть Ганна Маляр говорила), але це, мабуть, і все.
Жодного наступу росіян на Куп'янськ або Лиман, хай скільки я роздивлявся карту, я не побачив. Кажуть, його ось-ось поновлять. Але це "ось-ось" триває уже більше ніж тиждень. Отже, я обережно припускаю, що всі резерви із цього напрямку вже перекинули на південь. У район Урожайного та Роботиного. Утім, я ще той стратег, тож ви мене не особливо слухайте.
Росіяни обстрілюють Shahed і ракетами українські міста. Особливо цілять у порти, де лежить готове до вивезення зерно. Схоже, що вони зрозуміли: щойно зерно опиняється на судні, а судно – в румунських територіальних водах (200–300 метрів від українських портів на Дунаї), то всі вони із цим уже нічого вдіяти не можуть.
Отже, у них залишився єдиний варіант: руйнувати інфраструктуру українських портів. Чим вони й займаються весь той час, що минув із моменту їхнього виходу із "зернової угоди".
Сподіваюся, що дві нові установки IRIS-T, які передала Україні Німеччина, допоможуть зміцнити ППО України загалом й захистити українські порти зокрема.
Тим часом Військово-морські сили України оголосили про відкриття тимчасових коридорів для торговельних суден до/з чорноморських морських портів України.
І ось уже перша ластівка: контейнеровоз Joseph Schulte, що ходить під прапором Гонконгу, повіз 30 тис. тонн вантажу (зокрема й продовольство) з Одеси в бік Босфору.
Сподіваюся, що це лише початок.
Це є фундаментально важливим: довести, що Росія не в змозі забезпечити морську блокаду України. І всі путінські демарші з виходом із "зернової угоди" та погрози торговельним суднам у нейтральних водах – не більше ніж блеф.
Я думаю, що Путіна трохи протверезило те, що Україна з ентузіазмом погодилася пограти в цю гру і для страху застосувала морські надводні дрони проти російських військового корабля і цивільного судна.
(А я пам'ятаю, що ще десь у лютому була новина про те, що українські фахівці вирушили до Бельгії навчатися керувати підводними дронами. Оце почнеться! Швидше б уже.)
Свою атаку на російські кораблі Міністерство оборони України супроводило знущальним твітом англійською мовою: "Two can play that game" ("У цю гру можуть грати двоє").
Як кажуть, "ламати – не будувати", і паралізувати торговельне мореплавство в акваторії Чорного моря багато розуму не треба. І якщо це може зробити Росія, то чому цього не може зробити Україна?
Дивно, що цю просту істину Путін збагнув лише тоді, коли це йому наочно продемонстрували. Дивовижна тупість. Повна відсутність уяви й фантазії. І недооцінювання відв'язаності противника.
Тривалий час ця хвороба була в путінських опонентів. Це вони, за влучним висловом Борі Нємцова, "недооцінювали ступінь путінської відв'язаності". І ось тепер Путін сам опинився в становищі своїх противників.
Хто б міг подумати, що це не США і не умовний Ізраїль, а саме Україна перевершить його в креативному беззаконні.
І ось що я скажу: тільки так! Тільки якщо на кожну його витівку відповідати не менш жорстко, його можна перемогти. Мочити козлів у нужнику! Щойно він побачить, що йому протистоїть залізна й безкомпромісна сила, він здується.
Уже стало банальністю говорити, що мову компромісів він не розуміє. Для нього готовність противника домовлятися – очевидний вияв слабкості. Цього, на жаль, не розуміють американські союзники. Але поступово і до них доходить, що вони мають справу із зовсім іншою культурою протистояння.
Путінська концепція полягає не в тому, щоб знайти рішення, яке влаштовує всіх, а щоб повністю підкорити візаві своїй волі. Будь-який компроміс для нього – це поразка.
Але це ще пів біди, що так думає Путін. Справжня біда в тому, що така культура протистояння домінує у суспільстві. Такою є російська багатовікова традиція. І зламати цей стереотип буде дуже складно, якщо взагалі можливо.
Тому їх треба перемагати. Тим паче, що правда на нашому боці. Тому ворога буде розбито, і перемога буде за нами.
Слава Україні!
Джерело: Alfred Koch / Facebook
