ГОРДОН
 
 
Артем Франков

Український спортивний журналіст, головний редактор журналу "Футбол".

ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Сертифікат на брехню. Продовжуємо ввічливо цікавитися легкими нестикуваннями в промовах Павелка

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою

Першу частину блогу Артема Франкова про діяльність президента ФФУ Андрія Павелка читайте тут.

Сертифікат на брехню. Продовжуємо ввічливо цікавитися легкими нестикуваннями в промовах Павелка. Як Polytan диктував свою непохитну волю наївній українській стороні.

Павелко каже: "Позицією компанії Polytan було – ви зобов'язані закупити обладнання у таких-то компаній, таких-то виробників... Вони мали зробити посередницьку операцію. Вони самі не виробляють обладнання для випуску трави, але знають, де воно має достатню якість".

Дійсно, нормальною світовою практикою вважають, коли виготовлення виробничої лінії розбивають на частини і згодом замовляють у різних компаній, водночас вони можуть одне одного навіть не знати. Далі наймають виробничого оператора, який збирає, налагоджує і запускає виробництво. Найголовніша мета – ексклюзивність, тобто неможливість повторення.

Але є найважливіша обмовка, яка змінює якщо не все, то дуже і дуже багато: сказане стосується процесу створення абсолютно нового виробництва! У нашому випадку ми знаємо, що виробнича лінія не нова – траву такої якості Polytan випускав ще у 2003 році, і нічого нас грузити про "надсучасну продукцію". Це може свідчити тільки про одне – Polytan продав те, що йому вже не потрібно. Або... Або не Polytan.

Цікаво, що в Києві є давній ексклюзивний представник Polytan в Україні – фірма "Рівень", голова Леонід Яковлєв. Співпрацюють із Polytan із 1994 року, саме вони і пропонують споживачам сертифіковану ФІФА траву. Але жодного стосунку до мартусовської продукції не мають і продовжують замовляти далі у німців на заводі.

"Що далі, то дивніше..."

Хто ви, гер Веннекер?

Павелко каже: "А далі це було вже їхньою вимогою. Мовляв, якщо ви хочете нас представляти, то скористайтеся послугами цієї фірми... І це підтвердив представник Роб Веннекер. Вони володіють певною суперсучасною технологією і, зрозуміло, не благодійний фонд, щоб узяти і передати все Україні безкоштовно. У світі такого не буває, дармовий сир тільки в мишоловці... Технологію нам передав і супроводжував представник Polytan Роб Веннекер, наскільки я знаю, директор із міжнародного продажу. Він підтвердив – так, це моя компанія (мова йде про еміратську S.D.T FZE, назва якої, таке враження, у Павелка кілком у горлі стоїть. – Франков), так, ми забезпечуємо технологічний супровід контракту. Це не якийсь там Фунт – людина, яка реально ніяк не причетна. Він 15 років у цій специфіці, один із найкращих фахівців у світі за цим напрямом. Яка у нас може бути можливість не довіряти йому?!"

Проста така можливість! Найочевидніша!!! Про те, що за великим рахунком дико вдаватися до консультацій фірми, яка існує тільки на папері, уже достатньо сказано. Про те, що недавній директор "ФФУ Продакшн" Андрій Окунський вів листування безпосередньо з продавцями без усяких S.D.Т. – не тільки сказано, але і багато разів показано. Про те, що солідна німецька фірма не може настільки нехтувати своєю репутацією, щоб не оцінити своєї технології і не встановити умов її використання у прямому ліцензійному контракті, але задіяти замість цього офшор-прокладку – аналогічно. Про те, що директор із продажу забезпечує, увага, правильність технології, – так, цю деталь даремно ми пропустили, можна було б чудово посміятися ще в минулому номері "Футболу"! От не може такого бути (Павелко: "Я можу тільки здогадуватися... Але ми вимагали від них письмового підтвердження"), розумієте?!

Зате тут не може не виникнути, можливо, головне запитання: а хто такий Роб Веннекер, в особу якого ми постійно впираємося? Якщо він представляв Polytan, тоді чому мартусовський завод не входить у групу Polytan? І чому 9 червня цього року гер Веннекер покинув Polytan, зосередившись на тому самому офшорі?

Імовірна відповідь дуже прозора: Веннекер представляв самого себе!!! А зараз, коли таємне стало явним, обрубує хвости. Якраз у травні опублікували серйозну масу документів щодо угоди за участю S.D.T.

Як мінімум футбольна громадськість – та хоч би виконком ФФУ! – не просто має право, а зобов'язана запитати у Павелка: де і як він знайшов Веннекера? Чому саме він? Хто порекомендував? Хто зі співробітників ФФУ вивчав це питання, створював досьє на перспективного партнера? Де висновок експертів, що таке виробництво дійсно необхідне Україні?

Нічого немає і бути не може!

Адже у світлі такого припущення логічними видаються усі подробиці процесу – насамперед, еміратська компанія-прокладка, таємничість закупівель тощо.

Тайна сія велика є

Павелко каже: "Це був прямий контракт між виробником обладнання та Україною, тому тут не можна говорити про щось приховане тощо. Ми цей контракт давно опублікували б, але тут мова йде про комерційну таємницю. Але те, що це були думка і позиція компанії Polytan, не підлягає сумніву".

Про секретність. Знову маячня. По-перше, є класика у вигляді "17 миттєвостей весни" – Бронєвий-Мюллер каже: "Знають двоє – знає і свиня". Угоди такого масштабу не протримаються у таємниці занадто довго. А взагалі, як голова громадської організації може говорити про таке?! Це ж не комерційна угода з боку ФФУ! Повторюю: громадська організація, браття! Яка завантажує $1 млн внікуди (піди перевір!) і планує вантажити знову і знову!

Вибачте за багато знаків оклику, але – дістали.

Скільки коштувало "передання технології Polytan"? У якій сумі в контракті відображено майбутнє одержання сертифіката ФІФА"? Polytan узагалі отримав гроші – ті самі 20% націнки, що осіли в S.D.T. та еміраті Рас-ель-Хайма? Якими документами гарантовано, що Polytan "за свій рахунок", згідно зі словами Павелка, "здійснюватиме ремонт доправленого устаткування"?..

Загалом, передбачити та обчислити можна багато що – запитання лише в тому, чому про це або мовчить, або якось дивно говорить Павелко. Зрозуміло, у таких випадках обов'язково складають і підписують ліцензійну угоду, яка передбачає умови співпраці, зокрема порядок і розмір оплати прав ліцензіара – у цьому разі компанію Polytan. Жодного іншого варіанта немає і бути не може. Наскільки мені відомо, мова йде про націнку 7,5% до компонентів майбутніх полів, які німецька компанія постачає в Україну – а саме нитку, підкладку, покриття. До речі, схоже, українського в цьому лише гумова крихта – незважаючи на рекламу "свого" продукту!

Інформація на сайті Держпродспоживслужби України (висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи № 602-123-20-3 / 34917 від 6 листопада 2017 року) безапеляційно свідчить, що постачання не тільки обладнання, а й усієї зазначеної сировини для виробництва штучного покриття здійснюють через той самий S.D.T. Подорожчання відбувається ще на 20%. У підсумку націнка на сировину 27,5%, і це не враховуючи первинної комерційної націнки групи компаній Polytan!

На твою думку, дорогий мій читачу-уболівальнику-споживачу-громадянине: люди, які погоджуються купувати сировину та обладнання на таких умовах, ідіоти? Чи все ж від цих націнок одержують чималенький прибуток собі в кишеню? Пан Павелко прикидається наївною жертвою жадібних німців, які до того ж підло нав'язують нам каламутні схеми, і розраховує, що хтось у це повірить! Три ха-ха.

Із Веннекером більш-менш зрозуміло, але чи підтверджує необхідність залучення S.D.T. як посередника генеральний директор Polytan Маркус Даймлінг? Він узагалі в курсі, що відбувається?!

Якщо ж угоду досі не підписано (інакше чому її наявність зберігають у таємниці?!), "ФФУ Продакшн" не має права, хоч би де це було, використовувати бренди Polytan. Друга жорстка умова – контроль якості продукції з боку німців і наявність їхньої письмової згоди на будь-яке (!) постачання виробленого за ліцензією штучного газону.

Щодо ліцензій, сертифікатів тощо на штучні газони

Павелко говорить: "...І тут уже нам слід було йти на їхні умови, бути разом, тому що співпраця з ними (Polytan. – Франков) – це сертифікат УЄФА, це можливість експортних контрактів, це можливість представляти їхнє ім'я на нашій території, представляти їхню технологію... Виробництво запрацює і дасть продукцію із сертифікатом вищої якості. А щоб згодом продавати на експорт, потрібна ліцензія ФІФА".

Правда життя має такий вигляд. Ні ФІФА, ні УЄФА, ні які-небудь інші футбольні організації не тестують самого виробництва. Тільки кінцеву продукцію, причому незалежно від ліцензіара.

Увесь цей потік свідомості про сертифікацію, на жаль, свідчить про виняткову некомпетентність Павелка в питанні.

Пройдемося по хронології. У 2001 році, щоб хоч якось уніфікувати і стандартизувати футбольні поля зі штучної трави, які стали різко набирати популярність, ФІФА ввела так званий процес ліцензування (FIFA Quality Programme), який по суті зводився до лабораторного тестування трави. Тобто одержаний від виробника зразок трави вивчали уповноважені лабораторії (!) щодо відповідності певним вимогам ФІФА, які, до речі, постійно змінювали і доповнювали.

Це стосувалося:

  • кількісних показників (вага волокна, вага латексної основи тощо);
  • якісних показників (які використовують матеріали, поліетилен чи пропілен тощо);
  • експлуатаційних показників (тести на ультрафіолетове, читай – під променями сонця вигоряння, тести на розірвання тощо).

Безумовно, це був правильний крок, але він не вирішив проблем якості кінцевого продукту – готового футбольного поля. У 2004–2009 роках ФІФА втілила в життя оновлену програму із ліцензування полів, яка з невеликими змінами діє і донині.

Ця програма складається з двох етапів:

  • дослідження і тестування зразка продукції;
  • дослідження і тестування готового футбольного поля.

Ті виробники, поля яких пройшли такі тести, називаються FIFA Licensees. Вони мають певні преференції в усіляких програмах підтримки та розвитку футболу під егідою ФІФА-УЄФА. Таких виробників – 18, і Polytan – один із них. Поля отримують так званий Field Certificate у двох можливих номінаціях – FIFA QUALITY або FIFA QUALITY PRO (останній дає можливість проведення чемпіонатів світу).

Павелко каже: "Я не хочу рекламувати цю компанію, але Polytan – номер один у світі".

Далі. У 2015 році, у межах упровадження штучних полів для проведення змагань високого рівня (чемпіонати континентів і світу) ФІФА доповнила свої вимоги не тільки до продукції, але і безпосередньо до виробника. Це торкнулося усього циклу, починаючи від установлення основи під футбольне поле і закінчуючи певними правилами догляду за готовим штучним газоном. Компаній, які витримали іспит, усього дев'ять (Polytan за одними джерелами в їхньому переліку, за іншими – ні, на сайті самої компанії взагалі не загострюють уваги на зв'язках із ФІФА. Зробив на сайті polytan.com простенький експеримент. Пошук слів Ukraine і Pavelko не дав нічого. Ось FFU знайшлося цілих чотири – два у слові Anschaffung і ще два у слові diffuse! Можливо, щось не так шукав?!), і вони набули статусу FIFA Preferred Producer (основний виробник).

Підтвердження? Прошу, ось тут є і перший, і другий списки. Інформація дещо суперечлива (щодо тієї самої дев'ятки насамперед, яка в одному місці взагалі сімка), але це не змінює суті – ми ж не намагаємося відшукати якусь скалку в оці в Polytan. Навпаки, висока репутація цієї фірми і породжує невіру в те, що вона могла працювати з нами за якоюсь паскудною схемою.

А тут і тут – запитання і відповіді на тему, як потрапити в "бажані".

Висновки:

  • самого виробництва штучної трави футбольними організаціями ніяк не сертифікують;
  • завод у Мартусівці та його продукція жодного стосунку до процесу сертифікації не має. До того ж, це дуже складний, тривалий і дорогий процес;
  • займається сертифікацією продукції винятково ФІФА, точніше, уповноважені нею лабораторії – у цьому плані жодний Polytan нам нічого передати не в змозі.

Якби тільки некомпетентність...

Загалом, усі спроби керівника ФФУ щось пояснити не викликають нічого, крім роздратування і гіркого сміху. Особливо на тлі пронизливих викриттів, які прозвучали на ТБ, особливо на тлі численних документів, які напалмом пропалюють хирляві стінки відмовок і переведення стрілок! Нездатність або небажання розібратися, загалом, у досить зрозумілих речах... Але якби це була просто некомпетентність – до неї ми вже встигли звикнути з новим керівництвом ФФУ; на жаль, ця некомпетентність нерозривно пов'язана з брехнею, одночасно жалюгідною і нахабною, безпорадною і ганебною. І замість хоч якоїсь виразної відповіді на запитання "Де гроші, Зін?" – безглузді спроби вужа викрутитися під вилами.

Найголовніше – пам'ятати, що зниклий $1 млн – сувора реальність. Так само, як і жахливі витрати, яких державний і місцеві бюджети України вже зазнали і ще зазнають у межах цієї афери зі штучним покриттям. Нагадую – у 2017 році з бюджету виділили на будівництво футбольних полів та освоїли 540 млн грн, із яких поцупили 160 млн. А у 2018 році розподілили із цією ж метою вже 740 млн грн! Після нескладних арифметичних обчислень розуміємо, що "осяде", зокрема на рахунках S.D.T., уже 250 млн грн бюджетних грошей...

І ось у чому сумний парадокс: та афера вже стала, та й була очевидною, але все одно продовжує жити.

Робіть висновки.

Джерело: "ГОРДОН"

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 
 
 
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 

Свіжі блоги