+1 Київ
Усі, хто мене знають, бачать, наскільки я ретельно ставлюся до карантинних заходів – ходжу тільки в масці, обприскуючи антисептиками не тільки себе, але й усіх навколо, водночас, незважаючи на дуже контактну професію, максимально скоротила кількість будь-яких офлайн-зустрічей. Навіть більше, про те, наскільки сьогодні важливо дотримуватися запобіжних заходів, я говорю під час всіх своїх публічних появ.
Але у зв'язку із запровадженням в Україні невідомого світу "карантину вихідного дня", я хочу розповісти вам кілька яскравих історій.
Історія номер 1. Нещодавно була у Відні, колишній українець, який працював в Uber, згадував, як він приніс у місцевий муніципалітет концепцію свого бізнесу – невеликої фірми таксі, у якій він би створив п'ять нових робочих місць. Він просив на це гроші. Приніс і забув. Викликають його за кілька місяців у мерію і кажуть – ось вам €100 тис. Безвідсотковий кредит на 15 років. Він, звісно, офігів абсолютно, повірити в те, що ось так просто, без зв'язків і хабарів можна провернути такий захід, наш співвітчизник не міг. Створив фірму, почав працювати.
І тут раптом весняний COVID-локдаун. Викликають його знову в мерію, він іде туди з поганим передчуттям – ну, зараз скажуть, як складно Австрії, утрачають усі, віддавайте кредит достроково. Заходить до кабінету, а йому кажуть – влада розуміє, наскільки вам непросто, держава піклується про малий бізнес, ви ж створюєте робочі місця, ми прощаємо вам 30% вашого кредиту, можете не виплачувати...
Історія номер 2. Сину друзів-американців після універу не вдалося знайти роботу (та й не дуже хотів, якщо чесно), тому держава Америка з весни і до сьогодні щомісяця виплачує йому понад $3000. Плюс талони на їжу. Не кидати ж своїх громадян напризволяще в лапи коронакризи, самі розумієте...
Після весняного локдауну величезна кількість людей в Україні збанкрутіла і не оговталася від нього досі, купу бізнесів закрили, а ті, у кого під подушкою були якісь накопичення, спалили їх тоді. Переважна більшість лікарів, із якими я обговорювала це українське ноу-хау у вигляді "карантину вихідного дня", дивується – а як це допоможе зупинити пандемію? Адже для розірвання ланцюжка заражень потрібно хоча б три тижні. Це як, жаліючи собаку, рубати їй хвіст шматочками?
Проте усі чудово розуміють, що тих, хто ще жевріє після весняних обмежень, цей захід доб'є остаточно. Малий та середній бізнес і його працівники не виживуть, тому що 60% їхнього доходу – це вихідні. Я чесно не розумію, чим керувалася влада, вводячи цей гібридний карантин. Подивіться статистику заражень – ресторани, супермаркети або салони краси – це відносно найбезпечніші місця. Залишати працювати школи, садочки, церкви і громадський транспорт, але вбивати малий та середній бізнес на вихідні, щоб що? Я навіть не хочу зараз говорити про те, куди і як витрачено гроші з ковідного фонду і що зроблено державою протягом цих семи місяців для того, щоб підготуватися до цього інфекційного кошмару.
І я розумію, чому деякі мери міст наважилися на такі демарші, тоді як, із погляду авторитету й сили нашої держави – це дуже й дуже негативні процеси.
І я навіть не хочу зараз думати про те, що за якийсь час влада скаже, що в Україні таки треба вводити цілковитий локдаун. Я просто боюся про це думати. Не уявляю, як це сприймуть українці, які опинилися сам на сам із безпрецедентною кризою, і рідна держава ніяк не може їм допомогти не потонути.
Знову згадаю Австрію. Заходячи в будь-який ресторан або кав'ярню, офіціант одразу просить заповнити тебе анкету: ПІБ, телефон та контактні дані. Я здивувалася – навіщо вам це? Виявилося, якщо хтось із клієнтів або працівників закладу захворює на коронавірус, вони відразу обдзвонюють усіх інших відвідувачів, щоб ті пішли на самоізоляцію. Просте, ефективне і, головне, безкоштовне рішення. Одне з багатьох. Але навіть цього в нас не роблять.
Джерело: Алеся Бацман / Facebook
