+1 Київ
У чому економічне підґрунтя поганих доріг?
Під час спілкування на сторінці у Володимира Омеляна задав одному з дописувачів запитання, яке насправді стосується не окремої людини, а загалу. Панове, багато хто з вас чув вираз Салтикова-Щедріна: "У Росії дві біди – дурні та дороги". Із дурнями, галаю, усім усе зрозуміло. А чи розумієте, що не так із дорогами?
Запитання цілком конкретне, на логічне мислення та банальне розуміння економічних закономірностей. На жаль, мій досвід показує, що мало хто відчуває саме економічне підґрунтя цієї проблеми. Тому дозволю собі це пояснити.
Будівництво, ремонт та утримання доріг потребують певних витрат на кілометр. Чим більше протяжність доріг, тим, відповідно, потрібно більше витрачати коштів в абсолютних показниках. Тобто для Російської імперії, враховуючи її масштаби, навіть у межах європейської частини території, яка більша за всю площу Західної та Центральної Європи, потрібно було щорічно витрачати величезні кошти. У той же час розмір ВВП, який генерувала вся російська економіка, був у перерахунку на душу населення та площу країни дуже малий. Тому забезпечувати територію Російської імперії придатними для користування дорогами було неможливо. Як не було такої можливості в Російській імперії за радянської доби. Саме із цієї ж причини.
Схожа зараз ситуація і з Україною. Співвідношення ВВП до чисельності населення та території України надзвичайно мале. Мабуть, не просто в рази, а на порядок менше, ніж у європейських країнах. Певною мірою із цим зіштовхувалися Польща, Іспанія, Португалія, Греція та інші економічно слабкі країни. Розбудова їх дорожньої інфраструктури фінансувалася останні пару десятиліть переважно за рахунок спеціальних фондів ЄС.
До речі, понятійно схожа проблема з нашою медициною. Наша економіка не генерує того рівня доданої вартості, який би дозволяв забезпечити необхідне фінансування медицини, а також будівництво, ремонт та утримання доріг.
Це при тому, що нам ще необхідно за рахунок держбюджету фінансувати діряву солідарну пенсійну систему, витрачати в рази більше, ніж раніше, коштів на утримання Збройних сил, платити відсотки за боргами (у 2019 році це 140 млрд грн), які активно набиралися в період із 2008-го до 2013 року.
Тому зрадофіли можуть не без зловтіхи поширювати фото зруйнованих доріг, яких безліч по всій країні, розповідати історії з недофінансуванням програм, пов'язаних із лікуванням людей похилого віку, дітей, інвалідів, але у найближчі роки, хто би не був при владі, вирішити проблему жахливого недофінансування медичної сфери та дорожньої інфраструктури не буде можливості. Той, хто обіцяє, що кардинально збільшить фінансування цих сфер, відверто обманює. Збільшувати фіскальний відсоток ВВП чи набирати зовнішніх боргів ми вже просто не можемо. Якщо не хочемо зруйнувати економіку країни. Розраховувати на скільки-небудь суттєві вливання з боку західних донорів теж не варто.
Отже, зараз завдання уряду та місцевої влади полягає в максимально ефективному використанні наявних фінансових ресурсів, намагаючись рік від року збільшувати фінансування, у тому числі за рахунок концесійних угод.
Зрозуміло, що актуальність питання зменшення випадків розкрадання та вкрай неефективного використання коштів, особливо у сфері будівництва та утримання дорожньої інфраструктури, ще довго залишатиметься одним із найпріоритетніших у діяльності уряду та місцевих органів влади. Але попри це варто розуміти, що із ресурсних обмежень, пов'язаних із розміром нашого ВВП та обсягів надходжень до державного та місцевих бюджетів, ми вистрибнути у найближче десятиліття не зможемо.
Джерело: Борис Кушнірук / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
