+5 Київ
Я бачила транспорт із написом "Діти" у 2015-му. Я бачила його розбитим.
Я бачила згорілі машини на узбіччях. Згоріли не вщент, із бічних дзеркал (їхніх залишків) звисали покриті сажею білі полотнища. Рушники, рвані простирадла – що знайшли перед виїздом. Знак, що в машині цивільні.
Я заходила в автобуси, заповнені евакуйованими людьми. Вони питалися з надією:
– Дорога не обстрілюється?
Я не могла сказати їм неправду. Я казала:
– Обстрілюється. Моліться, люди.
Ми не вішали простирадл, ми знали, що це не допоможе.
Ми не писали великими літерами на бортах "Діти", тоді ми вже знали, що не допоможе.
Я бачила, як вносять до бомбосховища дітей, тримаючи їх у руках, у зубах, аби взяти із собою якомога більше, – між обстрілами транспорту, у якому – вороги точно знали! – були діти.
Я знаю, як падали дорослі на дітей, аби прикрити їх собою під обстрілами.
Усе це було давно, на початку нашої довгої війни. Ми знали, що для наших ворогів навіть немовлята – вороги, яких вони мріють знищити.
Чотири роки тому весь світ мав змогу впевнитися, що напис "Діти" – напис, видимий із літака, – не допоможе.
Ну, упевнився світ. І що, і що?
Та он сходіть подивіться, хто взяв "Оскара" за документалку цього року. Чи хто поїхав на паралімпіаду. Чи хто танцює балет чи співає оперу в Європі.
Ті, у кого крапає кров із рук.
Кров тих маріупольських дітей. Та їхніх мам і бабусь.
На сьогодні вважається, що від влучання бомби в Маріупольський драмтеатр загинуло 600 людей. Ще 400, кажуть, отримали поранення.
Хто знає їхні імена?
Коли їх можна буде взнати?
Невідомо.
Знати їхні імена важливо. Але ще важливо – знати, хто був той льотчик, що скинув бомбу на драмтеатр. На напис "Діти". Видимий із літака.
Це дуже важливо – знати ім'я. Адресу. Й імена членів його сім'ї.
Імена членів його сім'ї потрібні не для того, щоб зробити з ними те, що зробив таточко, син, брат. А для того, аби вони знали, що він зробив.
Утім, це так наївно. Бо вони, можливо, знають. І пишаються цим.
Тут розумієте, у чому річ. Ця дитяча кров капає з рук кожного з них. Кожного громадянина тієї країни.
До сьомого коліна.
А далі – видно буде.
Джерело: Diana Makarova / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
