-2 Київ
Усього три дні є в нашої країни – три такі дні. Усього три дні на рік. Дні глибокого трауру всієї країни.
День пам'яті жертв Голодомору.
День пам'яті Небесної сотні.
День пам'яті загиблих у війні – праведній війні проти окупанта.
Це нескладно, підтримати загальний траур.
Приспущені прапори й чорні стрічки на них. Усього три дні на рік. Не рахуючи вашого особистого трауру, бо складно вже знайти сім'ю в нашій країні, яку б не зачепила ця війна. Але не всі ще розуміють, геть не всі.
Коли я бачу, як у День пам'яті жертв Голодомору хтось хвалиться рецептом тістечок, показує фото або робить селфі з ресторану, я думаю, а що ж у цих людей у головах?
Коли я чую гоцки, бо чийсь день народження припав на День пам'яті Небесної сотні, я думаю, а що ж у них у серцях? Та чи є там серця?
Так і День пам'яті загиблих. Пляжик? І ви на пляжику? Та покажіть це завтра, Господь із вами. Хохмочки, анекдотики? Та майте Бога в серці, люди.
Просто плакатик, кинутий у допис, і потім бугагашечки в наступних постах? Та тут усе ясно з вашою щирістю й щирістю вашого горя. Чи ж є воно, те горе?
Усього три дні.
Їх тисячі й тисячі, наших загиблих. І ще буде. І потім ще багато років, коли знаходитимуть останки, будуть збіги у ДНК, і знову якісь сім'ї втрачатимуть безумні свої й неможливі надії.
Фото загиблих. Тих, кого знали й про кого лише щось чули. Такий сьогодні день. Кілька слів про нього чи про неї.
Кому це треба? Загиблим?
Та ні, звичайно.
Це потрібно нам.
Джерело: Diana Makarova / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
