0 Київ
85 млн росіян перестали вірити владі.
Головний підсумок суботніх мітингів – навіть не повернення протестної активності (до показників 2012 року ще довго), але саме визначеність.
Не обов'язково бути на боці Навального, та й виходять переважно не ті, хто бачить у ньому ідеального лідера. Це мітинги не "за", а "проти": проти незаконних посадок, насильства над конституцією, нахабної брехні на всіх рівнях.
Прекрасно, що у стані прибічників вічного Путіна настала абсолютна естетична чіткість, і якщо бути проти них наважуються поки не всі, то бути за них – уже самогубство для репутації. Тож там репутація – просто для самооцінки. Вони пускають у телевізорі і соцмережах такого півня, погрожують власному населенню так безпардонно, так відверто закликають до фізичної розправи над мирними громадянами, що передбачення про скочування РФ до Північної Кореї справджуються на очах. І це ще м'яко сказано – Північна Корея. Фільм "Звичайний фашизм", показаний на "Первом канале" до 120-річчя Ромма, уже був схожим на виклик.
Що буде результатом – сказати важко. Песимісти пророкують, що виходити на мітинги буде все менше народу, і це зрозуміло. Скажу більше: тих, хто виходитиме, будуть усе більше ненавидіти – не тільки путінці (їх порівняно небагато), але й обивателі. Ненавидіти саме тому, що учасники мітингу подолали свій страх, це почуття приємне і заздрісне, а обивателі не долають, і тому вони ненавидять тих, хто поставив їх перед некомфортним вибором. Звідси звинувачення на адресу Навального: дітей виводить, політичний педофіл!
Навальний і його штаби якраз попереджали дітей, щоб вони нікуди не ходили, але що поробиш – часи такі, що діти нікого особливо не слухаються, зокрема Навального. Особисто я бачив на Тверській дуже мало школярів, і я, на відміну від багатьох обивателів, цих школярів знаю. Фіг їх змусиш кудись ходити, якщо вони не хочуть, і фіг відговориш, якщо хочуть. Важко пояснити сучасному десятикласникові, що йому не можна у вихідний день виходити на центральну вулицю. Радянського досвіду немає.
І не так уже й важливо, скільки народу вийде наступного разу. Важливо, що ті, хто сидить удома, ті, хто дивиться телевізор, ті, хто забезпечив фільму Навального 85 млн переглядів (дані станом на 13.00 25 січня), не вірять цій владі, бояться її, не люблять її і не підуть її захищати навіть на проплачений мітинг. Як сказав мені один омоновець: "Увійдіть у наше становище".
Піррова перемога – це не тоді, коли ти заплатив за перемогу занадто дорогу ціну. Це коли ти переміг – і не поважаєш сам себе, а головне – не знаєш, що робити. Пірр був великим воїном і це зрозумів.
Джерело: "Собеседник"
Опубліковано з особистого дозволу автора
