0 Київ
Друзі, хочу поділитися своєю радістю. Та що там радістю, щастям! Тому що я на днях здобув орден. Орден від Володимира Соловйова. Того самого Володимира Рудольфовича, який в ефірі російського телебачення сказав, що зневажає мене. Навіть сказав, що мене треба судити за наклеп. І наклеп цей, на його думку, полягає в тому, що я розповів, як РФ у 2014 році планувала віджати собі більше ніж половину України, створивши там "Новоросію".
Звичайно, коли такий запеклий, видатний пропагандист, як Соловйов, каже, що зневажає мене, – це орден. Я радію цьому. Я зі свого боку хочу порадити Володимирові Рудольфовичу якось подивитися на свої руки. На його руках кров! Кров і українців, і росіян. Тих, хто під впливом його брехливої, препоганої пропаганди пішов воювати один проти одного. Тому що саме такі, як Соловйов, – очільники російського інформаційного спецпідрозділу – обдовбували цим огидним солов'їним послідом незміцнілі уми людей, які зі зброєю в руках ішли вбивати вчорашніх братів. І вбивали – як з одного, так і з іншого боку.
Я дивився це відео і дивувався, доки Соловйов і такі, як він, будуть затуркувати мізки й душі громадян РФ? І тих, хто дивиться ці програми в інших країнах. А я не раз переконувався в тому, що ці програми дивляться і сприймають їх як істину в останній інстанції та керівництво до дії.
Дуже добре нещодавно заспівав у своїй пісні Борис Гребенщиков. Пісня називається "Вечерний мудозвон". І присвячена вона саме Володимирові Соловйову – фантастичному патріотові Росії, який любить її з усієї сили. Володіючи водночас елітною нерухомістю в Італії. Утім, я думаю, він не любить Росію так, як купюри із зображенням американських президентів. І якщо завтра раптом не буде Путіна й у РФ прийде інша влада, яка теж буде чимало платити Володимирові Рудольфовичу, він із таким самим завзяттям буде підтримувати її. І говорити прямо протилежне тому, що говорив ще зовсім недавно.
Думайте про те, що особисто ви, ваш поганий язик і думки винні в загибелі сотень, тисяч живих колись людей!
Про Соловйова, напевно, вистачить. Мені особливо сподобалися двоє персонажів, які підгавкували Володимирові Рудольфовичу. Один із них – Василь Вакаров. Це нібито український політолог. Щоправда, він такий український політолог... Це соратник Януковича. І особливо мене вразив такий персонаж – Кирило Куликов. Він теж наче стоїть із боку України у програмах Соловйова. Я йому не подобаюся і бачу це. І він висловлюється в такому дусі: мовляв, погана я людина. І я поцікавився, хто ж такий цей Куликов. Як говорив свого часу колишній керівник кадрів Центрального комітету Комуністичної партії України Георгій Корнійович Крючков, щоб зрозуміти людину – потрібно дуже ретельно вивчити його біографію.
Я заглянув у досьє Куликова. Так ось, пан Куликов із відзнакою закінчив Військовий Червонопрапорний інститут міністерства оборони в Москві в 1993 році. Це вже два роки як Україна була незалежною державою. Я не хочу сказати, що Куликов – агент ГРУ генштабу збройних сил РФ. Як можна таке навіть подумати? Просто цей інститут готував саме агентуру ГРУ, яка згодом працювала в різних країнах. Але єдина людина, яка агентом так і не стала, – це саме Куликов. Я так думаю і сподіваюся на це. І те, що на програмах Соловйова він підтримує таку антиукраїнську позицію, свідчить саме про те, що він не є агентом ГРУ.
А Володимирові Рудольфовичу Соловйову наостанок хочу сказати – частіше думайте про те, що в кожного з нас є совість. Думайте про те, що особисто ви, ваш поганий язик і думки винні в загибелі сотень, тисяч живих колись людей! І якщо у вас коли-небудь заговорить совість і ви відчуєте, що потрапили не туди, каятися вас запрошувати не буду, але публічно про це сказати, напевно, не завадило б.
Джерело: "ГОРДОН"
