-8 Київ
Вирішила взяти паузу, перш ніж писати свої висновки після Мюнхену.
Перечитала всіх поважних виступаючих з основної сцени, що вони забрали і зрозуміли на момент події. Якщо коротко, то ми продовжуємо жити в різних реаліях. Багато в чому згодна з тим, що написала Світлана Заліщук, тому не буду повторюватися в частині її оцінок.
Максимально стиснуто додам:
1. Промова Рубіо, яку чомусь так позитивно сприймає частина європейських колег, ніщо інше як "обійми ведмедя". Виглядає ніби позитивно, а по факту несе один-єдиний сигнал: або ви переходите на принципи взаємодії, які прийняла для себе влада США (трансакційність, право сили), або захищайте самостійно свої ліберальні ідеї демократії, які вас послаблюють.
По суті, він окреслив відмову від багатьох цих принципів і прийняття правил сили. Виправдовується це потребою змінюватися заради перемоги у змаганні з авторитарними режимами. Поки не коментую, просто підкреслюю цей факт.
2. Європа не має плану: ані як захистити демократичні інституції та принципи, ані як фізично захистити себе.
Найсильніші країни в поспіху здійснюють перехід від відмираючої класичної доктрини ведення війни до ще не усвідомленої доктрини сучасного порядку й нової війни. Це видно по багатьох кроках: від дуже розмазаної стратегії Європейської комісії по використанню й розвитку безпілотних систем, до хаотичних дій і закупівель урядів, відсутності стратегії переозброєння з одночасним переформатуванням армій і перепідготовкою.
На прикладі Німеччини, яка має один із найпотужніших фінансових ресурсів і зробила розворот від виключної ставки на важке озброєння до широкої підтримки інновацій. У реальності ж станом на зараз купує все підряд на власному ринку без осмислення, як це буде застосовуватися, чи працює воно в умовах сучасної війни. Як наслідок – витрачання мільярдів на системи, які, цілком імовірно, не матимуть жодної користі у відповіді на безпекові виклики.
Тому питання: "A чи на те витрачаються європейські гроші та час?" – лишається гострим.
3. Багато українських ЗМІ з оптимістичними заголовками щодо української ролі. Треба визнати, Україна дійсно була в центрі більшості розмов і з власним Українським домом. Проте усвідомлення ризиків партнерами, про які говорив наш президент під час промови, я не побачила. Заяви про необхідність посилення України звучать уже не перший рік на цій конференції, але вони лишаються заявами.
Єдине важливе – що наше позиціонування очевидно змінилося, але зараз питання чи здатні ми будемо стратегічно ним скористатися, щоб безповоротно й відчутно інтегруватися в системи безпеки Європи.
4. Ну й найголовніше, чомусь мало хто помітив: зміна ядерної доктрини. Якщо попередні десятки років вона спрямована була на стримування і скорочення арсеналів, то заяви європейських країн про готовність до збільшення або створення власних арсеналів – це дуже серйозний дзвіночок.
Думаю, зараз усі спеціалісти у сфері ядерної безпеки застигли в невизначеності, а що насправді може означати для світу і ядерного потенціалу і його балансу. Я ж це оцінюю з геополітичної точки зору як глибоке усвідомлення Європою загрози остаточного розділення стратегічних цілей зі США, відповідно відсутність насправді гарантій безпеки і ядерної парасольки.
Зараз важко уявити ланцюг подій, але для мене це ключовий безпековий зсув цього року з розгортанням у десятки ймовірних сценаріїв.
2022 року я вилітала з колегами останнім літаком українських авіаліній із Мюнхена в Київ, сповнена тривоги і страху за наше майбутнє. Пройшло чотири роки – відчуття дуже схоже, але тепер мені страшно за європейців.
Джерело: Олена Сотник / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
